Ми діти учителя Безкровного, ми не кацапи, чого ти з нами говориш, наче москаль?

Василя здивувало, що діти з родини інтелігентів говорять так, як у його рідній станиці Настасіївській. Та ще більше здивувався він, коли б довідався, що ця дівчинка згодом стане його дружиною, а іменем її брата Євгена, який бавився з нею під дубом, він назве свого єдиного сина 7.

Ця зовсім не дитяча розмова дітей наочно демонструє який запеклий український дух панував у родині кубанського вчителя Кузьми Безкровного.

Оскільки українських учбових закладів у Російській імперії не існувало, а Кузьма Безкровний прагнув дати своїм дітям освіту українською мовою, він змушений був послати їх на виховання на інший край української землі – до українського ліцею міста Перемишль 8. За цей, так би мовити, “гріх” у деяких кубанських часописах редактори-шовіністи вміщували фотографії Кузьми Безкровного та його дітей із найгострішими коментарями і образливими епітетами 9. А генерал Денікін “на згадку про Безкровного зеленів від злоби, кажучи – “ето страшний мазєпінєц: у нєґо дєті-ґімназісти разґаваріют только на украінском язикє!” 10.

Ще до революції Наказний отаман Кубанського козацького війська Михайло Бабич вислав Кузьму Безкровного “за мазепинство” за межі Кубані, до Новоросійська 11. Врешті, Кузьма Безкровний опинився у Харкові, де став одним із засновників і директорів Українського кредитового товариства 12.

Вчитель Кузьма Безкровний був відомий і як один із засновників кооперативного руху на Кубані, зокрема споживчої кооперації та кредитних спілок, які об’єднав у Центральний кооперативний банк. Він очолював Надзірну раду цього банку 13. Ініціював Безкровний і створення в Катеринодарі централі споживчих товариств – Кубсоюз. Уславився він і як організатор будівництва знаменитої Чорноморської залізниці, всі станції якої, до речі, були побудовані в українському стилі 14. Знали його і як громадсько-політичного діяча, члена заснованої на початку 1900-х років Революційної української партії, гаслом якої був клич Миколи Міхновського: “Одна, єдина, нероздільна вільна самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ”. Безкровний був членом Чорноморського комітету РУП, а також членом підпільної Української ради, що діяла на Кубані. Був він і членом Товариства українських поступовців, а пізніше українським соціал-демократом. Як представник Кубані Кузьма Безкровний приїжджав до України на “важливіші національні зібрання, (такі) як відкриття пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві”. Не дивно, що ім’я Кузьми Безкровного було широко відоме в Україні 15.

Лише тільки до його рідної станиці Охтирської дійшла вістка про падіння царизму Кузьма Безкровний виступив з ініціативою заснування в станиці української гімназії. Разом з іншими він швидко реалізував свою мрію – і тепер місцевим українцям не було вже потреби відсилати своїх дітей на навчання в Галичину. Це була перша на козацьких землях Кубані українська гімназія 16.

Невдовзі Кузьма Безкровний стає членом Кубанської військової ради, згодом його обирають членом Кубанської крайової ради, а потім і Законодавчої ради. 16 лютого 1918 р. Законодавча Рада проголосила самостійну Кубанську Народну Республіку, ухвалила її першу Конституцію. З ініціативи Кузьми Безкровного депутати-чорноморці прийняли резолюцію про прилучення Кубані на федеративних засадах до України, яка на той час вже відокремилася від Росії 17.

Це був найбільший кубанський тоді політик, українець із крові і кості, але дуже обережний і маломовний”, – писав про Кузьму Безкровного Василь Іванис 18. “Серед членів обох Рад, виразнішого за нього українця не було” 19. І хоч Кузьма Безкровний “не був говіркий, але до нього прислухалися” 20.

На жаль, Кузьма Безкровний був м’якою людиною, – в час, коли важилася доля Батьківщини, надзвичайно толерантно ставився до “кожної політичної думки” ²¹, до того ж, дуже рідко висловлювався, бо його думки “були далекі від (думок) більшості” ²². Окрім всього, Кузьма Безкровний відмовлявся від важливих посад, пропускаючи поперед себе демагогів і кар’єристів.

Коли Законодавча рада з кубанським урядом під натиском більшовицьких військ відступила на Донщину, Кузьма Безкровний у складі кубанської делегації виїхав до Києва шукати допомоги. Кубанці хотіли заручитися політичною та військовою підтримкою Української Держави в своїй боротьбі проти більшовиків.

Делегацію прийняв Гетьман України Павло Скоропадський. Порозуміння виникло з перших хвилин переговорів. Між Україною та Кубанню “встановилися абсолютно дружні стосунки” ²³: Українська Держава простягла руку допомоги і “щомісяця надсилала на Кубань озброєння та інші військові матеріали” ²⁴.

Про ці переговори гетьман так писав у своїх “Спогадах”: “Були пропозиції про укладання союзу і навіть більше, – щоб Кубань увійшла до складу України на автономних засадах. Я цього дуже хотів, але вважав... що важніше всього, перед тим як залучати до себе інші області, (необхідно) досягти порядку у себе. Коли це буде досягнуто, то багато областей самі до нас прийдуть” ²⁵.

Делегати просили гетьмана вислати на Кубань Запорозьку дивізію Зураба Натієва, щоб допомогти кубанцям звільнитися від червоних і білих “єдінонєдєлімщіков” ²⁶. Гетьман і сам хотів цього, планував він формувати й “інші частини для посилки до Чорноморії” ²⁷. На жаль, реакційні російські елементи у військовому відомстві гетьмана всіляко гальмували цю ініціативу, бо розуміли яку революцію на Кубані викличе поява Запорозької дивізії гетьманської Української Держави та ще й на чолі з вихідцем з Кавказу Зурабом Натієвим. Висловлю міркування, що якби висадка українського військового десанту на Кубань відбулася, то дивізія Натієва не тільки б розгорнулася до корпусу за рахунок місцевих добровольців, а й, взагалі, кубанці стали б основою Української армії: десятки тисяч іногородніх та кубанських козаків стали б не під штандарти Добровольчої армії, а під жовто-блакитні прапори своєї Батьківщини. Й історія попростувала б у зовсім іншому напрямку. Та все це міркування, точніше жаль, який ваги не має.

Насправді ж події розгорталися за російським сценарієм. Скориставшись тим, що до Новочеркаська, де в той час перебував кубанський уряд, не повернулася частина делегації (у Києві ще залишалися голова Законодавчої ради Микола Рябовол та його заступник, приятель українців Султан Шахим-Гірей), денікінське командування ініціювало нараду, на якій було прийняте хибне історичне рішення про союз Кубані із Добровольчою армією. За союз з Україною голосувало лише три чоловіки: Кузьма Безкровний, Степан Манжула та черкес Айтек Наміток... Одним з аргументів проти природного союзу Кубані з прабатьківщиною було подано, що в Україні, мовляв, “була недемократична влада генерала Павла Скоропадського” ²⁸…

В 1919 р. очоливши в кубанському уряді Павла Курганського міністерство внутрішніх справ, Кузьма Безкровний негайно започаткував опрацювання законопроекту про покозачення іногороднього населення – з метою зняти напругу, що виникла між козаками та іногородніми.

Кузьма Безкровний зробив ще одну великої ваги справу: вивів Кубань з-під церковного підпорядкування Ставропольській єпархії, заснувавши Кубанську єпархію і передавши їй церковне майно.

Дедалі більше денікінське “Особоє совєщаніє” поводилося, як окупаційна влада: 14 червня 1919 р. в Ростові білогвардійці вбили голову Кубанської законодавчої ради Миколу Рябовола, стратили на шибениці делегата Паризької мирної конференції, священика Олексія Кулабухова, розгромили Законодавчу раду, арештували і депортували до Стамбула десять найвпливовіших її членів.

Серед депортованих до Стамбула кубанських політиків був і Кузьма Безкровний... На чужині (а жив він переважно у Чехословаччині) Кузьма Безкровний взяв активну участь у громадсько-політичному житті численної кубанської еміграції, підтримував зв’язки з чільними діячами УНР, зустрічався з Симоном Петлюрою – колишнім своїм товаришем по роботі у Чорноморському комітеті РУП ²⁹, з яким колись збирав матеріали для “Історії Кубанського козачого війська” ³⁰. Взагалі, Кузьма Безкровний мав серед діячів УНР “повне довір’я” ³¹.

Працював Кузьма Безкровний директором кооперативної школи у м. Йозефові (Чехословаччина), пізніше професором Української господарчої академії в Подебрадах. Впродовж кількох років спільно з групою відомих кубанців видавав українською мовою часопис “Кубанський Край”...

Помер Кузьма Безкровний у Празі 6 грудня 1937 року ³².

“Це був великий насамперед українець, а потім кубанський козак шляхетної крові, – підводив підсумок його життя Василь Іванис. – Завжди спокійний і мовчазний. Серед кубанських інтелігентів це була найбільша особистість. Чорноморці любили й шанували його, лінійці шанували, але боялися, а ура-козаки ненавиділи, боячись, що він Кубань “продасть” Україні... Ні Рябовол, ні Бич, ніхто інший не доросли до такого глибокого розуміння української справи, як Кузьма Якимович Безкровний” ³³.

Життя Кузьми Безкровного є яскравим прикладом, що може зробити “для національної справи одна людина, коли має виразну ціль і завзяття досягти її” ³⁴.

Хай буде йому вічна пам’ять від вдячних нащадків!

 

 

Джерела