Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Білет 1




 

 

 


[1] «Аналитический Отчет 2011-2012 г.» стр. 19 таблица №2.1

[2] Расчет ставки дисконтирования кумулятивным методом http://www.ocenchik.ru/docs/37.html

Екзаменаційні білети

 

Білет 1

1. Ранні форми культури на українських землях (від найдавніших археологічних культур до антів).

 

Первісний період був найдовшим в історії людства (1 млн. 10 тис. до н.е.), тому вчені поділили його на періоди в залежності від матеріалу з якого виготовляли знаряддя праці. Кам’яний вік ділився на давній (палеоліт), середній (мезоліт), новий кам’яний (неоліт), мідно-кам’яний (енеоліт). Після цього були бронзовий та залізний віки. Найдавнішою пам’яткою первісних людей в Україні вважається поселення біля с. Королеве в Закарпатті, яке вважається пам’яткою шельської культури, датується близько 1 млн. років тому. Археологи виявили численні кам’яні знаряддя праці: ручні рубила, гостроконечники, скребла, ножі, але кісток найдавніших мешканців не знайдено й досі. Дослідники припускають, що це були архантропи або пітекантропи - "людина прямоходяча" (Homo erectus) (1 млн. – 150 тис. до н. е.), які прийшли на територію Європи з Африки через Балкани й Центральну Європу, або через Кавказ на початку доби зледеніння. Пітекантропи не будували жител, бо постійно пересувалися, шукаючи їжу. Для них було характерним використання вогню, хоча вони ще не вміли його добувати, та виготовлення знарядь праці оббиванням каменю. Найбільш придатним для цього був кремінь, бо унаслідок удару від нього відщеплювалися тонкі та гострі частинки, якими можна було колоти, різати, шкребти. Дерев’яних знарядь праці не збереглося. Харчувалися плодами, пагонами, корінцями рослин, а також полювали на оленів, антилоп, коней, биків, слонів, носорогів. На зміну пітекантропам прийшла людина типу палеоантропа (неандертальця), яку назвали "людина вміла" (Ноmо habilis), що сталося 150 35 тис. років тому. На Україні виявлено до 200 стоянок, в тому числі і рештки людей. Особливо багато їх в печерах гірського Криму, в Закарпатті, Подністров’ї, на Житомирщині (Лука-Врублевецька). Це пам’ятки ашельської культури. В місцевостях, де не було печер, неандертальці споруджували житла, які мали округлу форму, викладалися з кісток мамонтів або каміння. Накривали гіллям та шкурами тварин. Неандертальці оволоділи вмінням добувати вогонь, користувалися одягом, мали знаряддя праці: гостроконечники та скребла. Знайдені й поховання неандертальців, в ямах. Деякі дослідники вважають їх тупіковою гілкою, через те, що вони поїдали один одного, та не витримали конкуренції з більш соціально організованими кроманьйонцями, які витіснили неандертальців на гірші території, де ті й вимерли. Близько 40 тис. років тому палеоантроп поступився місцем людині сучасного фізичного типу "людині розумній" (Ноmо sapiens), яку назвали кроманьйонцем (печера Кроманьон у Франції). На думку шведського природознавця, основоположника сучасної систематики рослинного і тваринного світу Карла Ліннея (1707—1788) відмінність між видами пояснюється збільшенням загальної маси мозку, ускладненням структурної будови самого мозку. Об’єм головного мозку пітекантропа становив приблизно 900 см3, неандертальця 1350 см3. У обох цих видів головний мозок мав примітивну структуру за своєю будовою: лобні долі невеличкі, значна маса головного мозку знаходилась у потиличній частині. Ноmо sapiens характеризується високим розвитком головного мозку, його складною структурною будовою та значним збільшенням у ньому найпрогресивніших ділянок тім’яних, вискових і особливо лобних долей. Середній об’єм мозку становив за підрахунками вчених 1450-1550 см3. Великі розміри і вага головного мозку людини, на думку дослідників, розумної були зумовлені її трудовою діяльністю, яка спрямовувалась на виготовлення і використання штучних знарядь праці, необхідних для забезпечення їжею та для захисту від ворогів, що, у свою чергу, пробуджувало творчі функції мозку до прискореного, могутнього й унікального прогресу в процесі розвитку матеріальної й духовної культури первісного суспільства. Кроманьйонці мали расові розбіжності. Більшість дослідників вважають кроманьйонців європеоїдами. Гримальдійців (знахідка в гроті Гримальді в Італії) вчені відносять до прапредків негроїдів. А синантропів (Китай, печера Джоукоудянь) прапредками монголоїдів. Кроманьйонці виготовляли скребачки для обробки шкури, різці для роботи з кісткою, ножі, верхів’я списів з кременю, голки та шила з кістки й рогу. Поступово приручили тварин. Кроманьйонці вірили в потойбічне життя, тіла померлих посипали червоною вохрою, що була символом крові та життя. В Україні найбільш відомі Мізинська стоянка на Чернігівщині та Кирилівська в Києві, як культура Мадлен. Були знайдені жіночі статуетки, в яких виразно підкреслені ознаки жіночості. Таку пластику дослідники називають "палеолітичними Венерами". Ймовірно це означало богиню родючості, роду чи еросу. Відомі також Азільська культура, Тарденуазька культура. В Україні знайдені пам’ятки в Криму, Одесі, в Запорізької області – Кам’яна Могила. Серед неолітичних культур ямково-гребінцева, лінійно-стрічкова, Буго-Дністровська, а також культура Боян та ін. В Україні відомі кількасот стоянок. На зміну першій формі існування людського суспільства – первісному стаду – прийшла родова община, відбулася племінна організація суспільства. Родинні зв’язки велися по материнській лінії (матріархат). З часом зростає роль парної сім’ї. Найдавнішими заняттями були мисливство й збиральництво (привласнююче господарство). Почали зароджуватися перші форми релігії: фетишизм, анімізм, тотемізм, магія. В цей час почали складатися умови для зародження мистецтва, що піднесло людину над тваринним світом, стало новим знаряддям пізнання природи, зміцнило соціальні зв’язки у первісному суспільстві. На думку вчених, лише в процесі трудової діяльності людина вчилась образно мислити і створювати художні твори, що прискорювало інтелектуальний розвиток первісного суспільства, давало змогу втілювати знання. Малюнки складалися з елементів графіки у вигляді прямих чи хвилястих ліній, а згодом зображень тварин з динамікою їх рухів. Найбільш відомими місцями, де знайдено такі малюнки, є печера Ляско на півдні Франції, Альтамирська печера на півночі Іспанії, Капова печера на Нижньому Уралі в Росії, Кам’яна Могила на півдні України. За своїм сюжетом печерні малюнки нагадують жанрові сцени, тема яких життя тварин або полювання на них. Найдавнішим предметом палеолітичного мистецтва з елементами графіки, на думку українського дослідника М. Чмихова (19531994), є частина ребра бика, знайденого у Франції. На ньому зображені довгі глибокі паралельні лінії, які перетинають короткі паралельні лінії, що утворюють в місцях перетину начебто кути, зигзаги з прямокутними зубцями. В Україні першими зразками мистецтва є кістки тварин, прикрашені прокресленим лініями. На мамонтових лопатках зображували тварину, по боках різні прямі й криві лінії. Пізніше такі малюнки виконані або одним кольором (монохромні), або кількома (поліхромні). Так, розпис червоною вохрою зберігся на лопатці та двох щелепах мамонта (Мізин) і на черепі мамонта (Межиріч), прокреслені композиції на мамонтових бивнях (Межиріч, Кирилівська стоянка в Києві), різні риски та ямки, розташовані в певному порядку на виробах із кістки, рогу, каменю. На Мізинській стоянці знайдено кістяні пластинки з орнаментом (меандр, кути, "ялинки"), а також два браслети: один зроблено у вигляді широкої пластинки, вирізаної з мамонтового бивня та орнаментованої зигзагом та меандром, інший із п’яти дужок-пластинок, укритих рядами різьблених похилених ліній, що утворюють шеврони. На згаданих палеолітичних стоянках в Україні виявлено також кістяні статуетки жінки, тварин, прикрашені геометричним орнаментом. Жіночі статуетки пов’язують із культом прародительки, інші з мисливською магією. Первісне мистецтво було тісно пов’язане з магічними обрядами, що справлялися у культових приміщеннях або святилищах рукотворних чи природних, до яких, на думку відомих археологів В. Даниленка і М. Чмихова, відносять Кам’яну Могилу поблизу с.Терпіння Мелітопольського району Запорізької області. Гроти Кам’яної Могили, починаючи з пізнього палеоліту, використовувались як приміщення для релігійних обрядів, розмальовані зображеннями тварин великих розмірів турів, мамонтів. Підраховано, що у гротах Кам’яної Могили виявлено більше тисячі малюнків різного часу, на яких зображено 15 видів тварин. Ці настінні малюнки пофарбовані й займають великі площі. Фігури виконано як у реалістичній, так і в схематичній манері. Більшість зображень тварин оточена рядами вертикальних насічок, округлими ямками, крапками, що імітують рани від списів. Отже, виходячи із сюжетів цих зображень, дослідники стверджують, що вони пов’язані з мисливською магією. Аналогічний сюжет має композиція зображених тварин у Печері Чаклуна, яка входить до пам’яток Кам’яної Могили. Відмінність лише в тому, що серед зображень мамонтів, биків, печерних левів, носорогів трапляються образи людей, які виконують магічні обряди. На думку дослідників, діапазон ритуальних зображень і предметів зі стоянок пізнього палеоліту, відкритих у різних районах Землі, у тому числі й в Україні, досить широкий і свідчить про зародження уявлень перших людей про природу й людське суспільство. Первісна релігія пов’язана з великою кількістю тотемів. Тотемізм це віра в існування тісного зв’язку між людиною або якоюсь родовою групою та її тотемом певним видом тварин, інколи рослин. Рід носив ім’я свого тотему, і члени роду вірили, що походять від спільних з ним предків, мають з ним кровну спорідненість. Тотемові не поклонялися. Його вважали "батьком", "старшим братом", який допомагає людям цього роду. Тотем необхідно було оберігати. Тотемізм був своєрідним ідеологічним відображенням зв’язку роду з його природним середовищем. В Україні, на думку вчених, тотемними символами були ритуальні предмети зі стоянок пізнього палеоліту (Мізин, Кам’яна Могила, Костенки І та ін.) у вигляді статуеток жінки, пташки. Пізніше склалися уявлення про тотемів-птахів, плазунів, земноводних, а також тотемів-яєць й ікринок Такими тотемами були рибоподібна плитка з Кам’яної Могили, яка мала риси жіночої фігури, два яйцеподібних предмети з бивня мамонта, що закінчувалися гострими шипами, тотеми "гуділки" на зразок відповідного символу австралійських аборигенів. Фетишизм це віра в надприродні можливості неживих предметів, які здатні допомагати людині. Фетишем могли бути камінь, кістка, зуб, дерево, окремі знаряддя праці, спеціально виготовлений культовий предмет (талісман). Фетишизація предметів, які завжди носили із собою у вигляді талісмана, мала на меті привласнити й використати приховане в них духовне начало. Раціональне світосприйняття первісної людини породжувало в ній віру, що ці предмети, як і їхнє зображення, здатні задовольнити всі її прагнення. Так формувалося фетишистське ставлення людини до навколишніх предметів і малюнків. Життєздатність фетишизму зберігається донині. В сучасній культурі, багатьох релігіях практикується звертання до ікон, книг, талісманів, скульптур і архітектурних споруд зі сподіванням на їхню надприродну силу і допомогу в екстремальній ситуації. Магія віра в здатність людини особливим чином впливати на інших людей, тварин, явища природи. Не маючи достатнього інтелекту, не розуміючи змісту і взаємозв’язку явищ природи, первісні люди вважали, що за допомогою особливих слів та дій можна вилікуватися, викликати дощ, вітер, провести вдале полювання, рибалку. На думку вчених, магія де в чому схожа на науку, тому що намагається, як і наука, встановити причинно-наслідкові зв’язки у природних процесах, у суспільному житті, пристосувати потреби людини до реальних обставин життя, формулює правила, норми і знання, яких варто сумлінно дотримуватись шляхом магічних дій для досягнення бажаного результату. Магія відкривала людині владу над світом. Допомагала синтезувати знання. Але, і наука, і магія намагаються допомогти людині, хоча активізують зусилля на різних рівнях свідомості: інтелекту (надсвідомості) та глибинної психіки ( підсвідомості). Магічні вірування, як і в первісному суспільстві, поширені й актуальні сьогодні. На них є попит у певних верств населення. Сучасні магічні вірування виявляються у вигляді астрологічних прогнозів, тематичних телевізійних та радіопередач, виданні спеціалізованої літератури, покладанні на силу прикмет, заклинань, наговорів. Анімізм віра в існування надприродних істот, що містяться в будь-яких тілах, "душах" або діють самостійно ("духи"): від anima "душа", animus "дух.

2. Постмодернізм в сучасній українській культурі.

Світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p., але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, «новий реалізм», гепенінг та ін.). Популярності постмодернізму сприяли міркування філософів Ж. Дерріди, Ж. Батая, Ж.-Ф. Ліотара, М. Фуко. Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію.. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття. Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування. Визначальні риси постмодернізму:
- культ незалежної особистості;
- потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
- прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
- бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
- використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
- зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
- суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
- сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
- запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;
- як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;
- іронічність та пародійність.
Серед перших виразно постмодерністських творів — романи У. Еко «Ім'я троянди» (1980), П. Зюскінда «Запахи» (1985), Д. Апдайка «Версія Роджерса» (1985). Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, О. Ульяненка, С. Прощока, В. Медведя, О. Забужко та інших.







Дата добавления: 2015-06-15; просмотров: 440. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.003 сек.) русская версия | украинская версия