ОСНОВНЫЕ ПОНЯТИЯ И РОЛЬ БУХГАЛТЕРСКОГО УЧЕТА
Головна відмінність між сегментами фінансового ринку (між валютним, кредитним, фондовим ринками та ін.) у тому, що товаром на цих ринках виступають різні фінансові активи.
Фінансові активи в системі національних рахунків класи-фікуються у семи основних категоріях: золото і спеціальні права позики (СПЗ); готівка і депозити; цінні папери, крім акцій; позики; акції та інший ащіонерний капітал; страхові технічнірезерви; іншірахунки до одержання або до оплати.
Фінансові активи включають також монетарне золото і спе-ціальні права запозичення (СПЗ) Міжнародного валютного фонду, утримувачі яких розглядають їх як фінансові вимоги. Монетарне золото і спеціальні права запозичення відносяться до активів, за якими не буває невиконаних зобов’язань. До монетарного золота відноситься золото у формі монет, злит-ків або брусків не менше ніж 995 проби. Право власності на монетарне золото належить Національному банку і централь-ному уряду. Отже, фінансові активи складаються з фінансо-вих вимог, що виставляються боржнику і надають право кре-дитору на одержання від нього платежу.
В інтересах розуміння фінансових активів і зобов’язань доцільно виходити з їхнього загального визначення. У систе-мі національних рахунків активи визначаються як об'єкти, що мають вартість і знаходяться у власності економічних суб'єктів, від яких слід очікувати в майбутньому одержання прибутку або іниіих доходів.
Г Шелудько В.М. фінансовими активами називає «специ-фічні неречові активи, які являють собою законні вимоги власників цих активів на отримання певного, як правило,
грошового доходу в майбутньому» [42]. Одночасно існує й інше визначення: «Фінансові активи — кошти, цінні папери, боргові зобов’язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів» [19]. За допомогою фінансових активів здійснюється передавання фінансових ресурсів від тих, хто має їх надлишок, тобто від інвесторів до тих, хто потребує інвестицій. Ціна на будь-який фінансовий актив встановлю-ється на рівні, що характеризує зрівноваження попиту й про-позиції на цей актив.
В економічній літературі фінансові активи ототожнюють з поняттям фінансові інструменти, що свідчить про необхід-ність певного обґрунтування цих положень, так як сьогодні чіткої визначеності ні стосовно сутності цих понять, ні щодо їх взаємозв’язку і взаємопідпорядкування не існує.
Фінансові інструменти (за Ходаківською В.П.) [41] —це різноманітні фінансові документи, які обертаються на рин-ку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійсню-ються операції на фінансовому ринку. У Законі «Про цінні папери та фондовий ринок» [20] фіна’сові інструменти — це цінні папери, строкові контракти (фючерси), інструменти грошового обігу, відсоткові строкові контракти (форварди), відсоткові, курсові чи індексні свопи, опціони, що дають пра-во на купівлю або продаж будь-якого із зазначених фінансо-вих інструментів, у тому числі тих, що передбачають грошо-ву форму оплати (курсові та відсоткові опціони).
Існує дві основні категорії фінансових інструментів, які суттєво відрізняються надійністю щодо отримання доходу — інструменти власності (акції) та інструменти позики (облі-гації, векселі, казначейські зобов’язання тощо). Обидві групи
Фі^^^ЇЇИ^^—еДб^™. інсіруменги, що засвідчують пайову участь інвестора в статутному фонді емітента (акціонерного товариства), тобто характеризують від-носини співвласності між даним інвестором та іншими учас-никами акціонерного товариства; дають право їх власнику на отримання доходу у вигляді дивідендів, право на частку майна
між емітентом та інвестором і, як правило, пов’язані з випла-
тою доходу швестору за надану емітентові позику, характе-ризуються визначеним терміном обігу. До інструментів пози-ки належать як кредитні інструменти, так і боргові цінні па-пери — облігації, векселі, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати тощо. Зобов’язання за інструментами позики виконуються емітентом у першу чергу, а після цього, якщо є можливість, виконуються зобов’язання за інструментами власності.
Залежно від механізму нарахування доходу фінансові ін-струменти поділяють на інструменти з фіксованим і плаваю-чим доходом. До інструментів з фіксованим доходом нале-жать облігації, інші боргові зобов’язання з фіксованими процентними виплатами, а також привілейовані акції, за яки-ми сплачується фіксований дивіденд. До ’нструментів з пла-ваючим доходом відносять боргові зобовязання зі змінними процентними виплатами та прості акції, оскільки дивідендні виплати за ними наперед не визначені й залежать від розміру прибутку, отриманого підприємством протягом звітного пе-ріоду.
ви) — це така група фінансових інструментів, механізм ви-пуску та обігу яких пов 'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів (ф 'ючерсні, форвардні, опціонні угоди, свопи та ін.). Ціни на похідні фінансові ін-струменти встановлюються залежно від цін активів, які пок-ладені в їх основу і називаються базовими активами (цінні папери, процентні ставки, фондові індекси, товарні ресурси, дорогоцінні метали, іноземна валюта та ін.). Оскільки похідні інструменти пов’язані з виконанням певних дій протягом ви-значеного періоду або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими угодами (контрактами). нансового активу. Якщо ці характеристики задовольняють певним вимогам, інвестор здійснює вкладення коштів, в про-тилежному разі для інвестування коштів вибирається інший фінансовий актив. Основні характеристики фінансового ак-тиву представлені на рис. 1.1. • Термін обігу — відрізок часу до кінцевого платежу або вимоги ліквідації (погашення) фінансового активу. Залежно від терміну обігу фінансові активи поділяють на строкові і безстрокові. Серед строкових виділяють короткострокові активи — з терміном обігу до 1 року, –едньострокові — від 1 до 4-5 років та довгострокові — від 45 до 10 і більше ро-ків (максимальний термін обігу 100 років мають боргові зо-бов’язання, випущені компанією Уолта Діснея в 1993 році, мінімальний термін обігу мають одн’денні казначейські зо-бов’язання). Поняття строковості повязують з інструмента-ми боргу, хоча існують боргові інструменти «до вимоги», ко-ли кредитор має право вимагати повернення боргу в будь-який час (наприклад, ощадні депозити «до запитання»). До безстрокових фінансових активів належать акції, що є інстру-
• Ліквідність активу — можливість швидкого перетво-рення його на готівку без значних втрат. Чим вищий ранг ри-нку, на якому має обіг фінансовий актив, тим більш ліквідним є цей актив. Різні категорії фінансових активів, що пере-бувають в обігу на одному ринку, мають різний ступінь лік-відності. Так, акції вважаються менш ліквідними, ніж обліга-ції, довгострокові цінні папери — менш ліквідними, ніж короткострокові, корпоративні цінні папери — менш ліквід-ними, ніж державні. Найліквіднішими в багатьох країнах вважаються високонадійні державні цінні папери, які забез-печують інвесторам мінімальний для певного ринку рівень доходу.
• Дохід за активом — визначається грошовими потоками за ним, тобто процентними, дивідендними виплатами, а та-кож сумами, отриманими від погашення чи перепродажу фі-нансового активу іншим учасникам ринку. Для таких активів, як облігації з фіксованим купоном, величина очікуваного грошового потоку достатньо визначена, для простих акцій — це менш визначена величина, оскільки майбутні дивідендні виплати залежать від результатів діяльності акціонерного то-вариства.
Розрізняють два основних види доходу за фінансовим ак-тивом: дохід від володіння та дохід від перепродажу активу
НаВ•Х^тГф^ансового активу розраховується, як пра-вило, у вигляді річної процентної ставки. Розрізняють номі-нальну та реальну ставки доходу. Номінальна ставка доходу відображає в грошовому вираженні дохід, отриманий з однієї грошової одиниці вкладень, тобто абсолютний дохід, отри-маний від інвестування коштів у фінансовий актив, абсолют-ну плату за використання коштів. Реальна ставка доходу до-рівнює номінальній ставці доходу за вирахуванням темпів
Ш•™Ризиковість фінансового активу відображає невизначе-ність, пов'язану з величиною та часом отримання доходу за даним активом у майбутньому. Ризик інвестування в конкре-тний фінансовий актив визначається сумою ризику ліквідно-сті, ризику неплатежу та ризику, пов’язаного з терміном обі-гу цього фінансового активу. Ризик ліквідності відображає ризик того, що актив не можна буде швидко і без втрат про-дати на ринку, тобто швидко і без втрат перетворити на готів-ку. Ризик неплатежу відображає міру невпевненості в отри-
манні грошових виплат за активом. Цей ризик відображає ри-зики несвоєчасної сплати доходу, сплати доходу не в повно-му обсязі або повної його несплати. Ризик, пов 'язаний з тер-міном обігу фінансового активу, як правило, збільшується зі збільшенням терміну обігу, оскільки більший період часу пов’язаний з більшою невизначеністю, а отже, і з більшим ризиком несвоєчасного отримання доходу за активом. На будь-якому фінансовому ринку існують активи, що забезпе-чують інвесторам мінімальний рівень доходу і які при цьому вважаються безризиковими. Цими активами є короткостро-кові державні боргові зобов’язання: казначейські векселі, об-лігації внутрішньої державної позики тощо, які забезпечують невисокий порівняно з іншими інвестиціями рівень доходу, але є високоліквідними активами, які гарантують отримання доходу на рівні та в терміни, передбачені умовами випуску. Середньо-та довгострокові цінні папери вважаються більш ризиковими і характеризуються вищим рівнем доходу.
• Подільність фінансового активу характеризується міні-мальним його обсягом, який можна купити чи продати на ри-нку. Подільність фінансового активу тісно пов'язана з понят-тям номіналу, саме за номінальною вартістю, як правило, погашаються боргові зобов’язання, емітуються акції. Велика подільність приваблива для інвесторів, хоча й не стає вирі-шальним чинником при прийнятті рішення про інвестиції. Прикладами активів з дуже великим ступенем подільності можуть служити депозитні вклади, будь-яка частина яких може бути вилучена чи залишена на депозиті.
• Конвертованість — це можливість перетворення фінан-сового активу на інший фінансовий актив. Таку властивість мають ті фінансові активи, для яких вона зазначена в умовах випуску. Прикладами конвертованих активів є конвертовані та обмінювані облігації, в умовах випуску яких визначаються терміни та умови, за яких вони можуть бути обміняні на акції емітента або іншого акціонерного товариства, акціями якого • Механізм оподаткування фінансового активу визначає, у який спосіб та за якими ставками оподатковуються доходи від володіння та перепродажу фінансового активу. Механізм оподаткування фінансового активу суттєво впливає на склад та інтенсивність операцій, що проводяться з ним. Підвищен-ня ставок оподаткування призводить до зменшення інтенсив-ності операцій за фінансовим активом, а ще більше підви-щення ставок може призвести і до повного відпливу капіталу
3 Р•п^ротнТть- властивість, що відображає розмір ви-трат обігу або сукупних витрат з інвестування в певний фі-нансовий актив та по перетворенню цього активу на готівку. Активи називають високоповоротними, якщо витрати обігу близькі до нуля, наприклад у випадку депозитів. Для фінан-сових активів, які перебувають в обігу на ринку, основною складовою витрат обігу є так званий спред попиту-пропозиції (bid-ask spread), тобто різниця між цінами попиту та цінами • Комплексність — властивість фінансового активу бути • Близькість до грошей — властивість фінансового акти-ву бути перетвореним на гроші з мінімальними витратами, затримкою в часі та ризиком. До активів, що мають таку вла-стивість, належать строкові депозити та державні боргові зо- б0•7^тГшат^у- це ііютТв якій здійснюються виплати за тим чи іншим фінансовим активом. Іноді встанов-люється одна валюта для здійснення процентних виплат і ін-ша валюта для здійснення кінцевого платежу за фінансовим активом. У такому випадку актив називають двовалютним.
Фінансові активи проходять стадії оцінювання. Під ком-плексним оцінюванням фінансового активу розуміють визна-чення його основних характеристик — ліквідності, ризиково-сті, дохідності тощо. При цьому підлягають оцінюванню ринкова вартість активу та реальна ставка доходу, яку він за-безпечує інвестору, або необхідна ставка доходу, яку фінан-совий актив має забезпечити інвестору відповідно до його ризиковості та ліквідності.
() Із вищевикладеного зрозуміло, що фінансовий ринок є особливою сферою, яка включає велику кількість від-носин, що переплітаються між собою, доповнюють одна одну та потребують удосконалення. На сучасному етапі розроблені тактичні завдання державної політики розвитку фінансово-го ринку України, якими є: • розробка єдиних функцій управління для багатьох дер-жавних органів, що регулюють фінансовий ринок; • створення жорсткої регулятивної інфраструктури ринку та ії правової бази як способу обмеження ризиків інвесторів (вимоги до достатності капіталу, якості активів і ліквідності небанківських інвестиційних інститутів, обмеження їх власних операцій щодо ризиків, правил етичного ведення операцій та повного розкриття інформації при обслуговуванні клієнтів); • закріплення в правовій базі фінансового ринку заходів щодо відповідальності за невиконання встановлених правил; • облік, упорядкування та систематизація правової бази фінансового ринку, що дасть можливість рядовому спеціаліс-ту вільно користуватися величезним масивом нормативних актів; • вжиття заходів щодо легалізації тіньового капіталу, за-побігання відпливу капіталів за кордон та забезпечення про-зорості й цілісності фондового ринку; • узгодження українських і міжнародних стандартів, що використовуються на фінансовому ринку; • створення системи інформації про стан фінансового рин-ку та забезпечення її відкритості для інвесторів;
• формування механізму недопущення надмірного розвит-ку державних цінних паперів, що відволікає частину грошо-вої пропозиції потенційних інвестиційних ресурсів на пок-риття непродуктивних витрат; • створення вітчизняного інвестора (в першу чергу необ-хідно залучити населення, яке не має ні знань, ні спеціальних кваліфікацій); • створення державної або недержавної системи захисту інвесторів на ринку від втрат, пов'язаних із банкрутством ін-вестиційних інститутів; • підтримка з боку держави освітніх закладів, які забезпе-чують фінансовий ринок високодосвідченими фахівцями; • виділення державою фінансових і матеріальних ресурсів для розвитку та ефективного функціонування ринку; • прийняття ролі держави як гаранта безпеки бізнесу і дрі-бних інвесторів та ін. Сучасний рівень розвитку фінансового ринку в розвине-них країнах обумовлюється такими складовими, як рівень на-копичення, господарські традщії, розміри суспільного 6а-гатства та благополуччя нацїі. Недостатній розвиток визначених факторів в Україні дає право стверджувати, що вітчизняний фінансовий ринок знаходиться тільки на стадії формування і розвитку.
Тема 1 ОСНОВНЫЕ ПОНЯТИЯ И РОЛЬ БУХГАЛТЕРСКОГО УЧЕТА
|
