за радянських часів

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що за радянських часів шкільна правова освіта розвивалася, формувалася її система та система навчання правознавства. Позбувшись ідеологічного та політичного нашарувань, багато їх елементів стали успадкованими інваріантами сучасної системи шкільної правової освіти. Радянська система шкільної правової освіти була закритою та лінійною. Тривалий час вона існувала за таких неприродних умов, за яких фактично не реагувала (не мала змоги реагувати) на будь-які чинники, оскільки жорстко детермінувалася ззовні лише партією і урядом. Вони встановлювали пануючу ідеологію, визначали роль права, місце людини в суспільстві й державі тощо, отже й напрямок розвитку шкільної правової освіти та її зміст. Мали місце авторитарний стиль управління, жорстка централізація, формалізація і тотальний контроль педагогічного процесу, від його учасників вимагалося чітке виконання приписів вищих органів; ініціатива, креативність, самостійність придушувалися, оцінювалися з позицій партійної доцільності; хаотичність і самоорганізація не допускались. У лінійному педагогічному процесі, вказує В. Кушнір, хаотичність як прикре непорозуміння повинна бути усунена наведенням дисципліни. Система шкільної правової освіти мала реагувати на такий цілеспрямований вплив відповідно, пропорційно, якщо ж потрібної реакції не було, шукалися й каралися винні у цьому.

Системи шкільної правової освіти за радянських часів була тоталітарною, тобто такою, що, як вказує С. Лодатко, породжується спрямованістю освіти на досягнення внутрішніх стратегічних суспільних цілей (як правило, несумісних з потребами розвитку особистості) у поєднанні з авторитарними цінностями суспільства та характеризується ідеологічною заангажованістю, відвертим нехтуванням інтелектуальними потребами особистості при одночасному розпланованому стимулюванні її політичної лояльності й суспільної активності [17, с. 41]. Її ознаками були: ідеологічно залежне цілевизначення й цілепокладання; орієнтація змісту на забезпечення авторитарно визначених результатів, що ґрунтуються на антидемократичних цінностях; жорстким контролем за всіма компонентами і процесами системи навчання; нехтуванням потребами й інтересами розвитку особистості на користь колективу, суспільства, держави.

Поступово система шкільної правової освіти починає «відкриватися». Це стає можливим через те, що у зв’язку з кризою комуністичної ідеології та політики, що провадилася радянським урядом, в країні розпочиналися серйозні зміни в усіх сферах життя та діяльності суспільства. Планова економіка (система планування, стимулювання і керівництва народним господарством) та соціалістична (суспільна) форма власності виявилися неспроможними вирішувати нагальні економічні питання й задовольняти соціальні потреби. Соціально-економічна сфера була охоплена кризою, формувалася «тіньова економіка», що вже ґрунтувалася на приватній власності. Життєвий рівень населення знижувався, й це при тому, що починаючи з ХХІІІ з’їзду КПРС (1966 р.), на всіх високих партійних форумах його підвищення декларувалося як одне з основних завдань партії і держави. Однак, тривалий час командно-адміністративна система управління продовжувала зберігатися. Як зазначає В. Гончаренко, негативну роль у цьому відігравали догматизм в ідейно-теоретичній сфері, апологетика існуючого порядку, видавання бажаного за дійсне. Теоретичною базою завищеної оцінки стану суспільства стала концепція розвинутого соціалізму, висунута ХХІV з’їздом КПРС як альтернатива утопістським теоріям безпосереднього будівництва комунізму [14, с. 451].

У 60-70-ті рр. у суспільстві починали формуватися нові погляди на державу, право, механізми захисту особи. Великою мірою у цьому посприяли дисиденти, котрі обстоювали побудову в Україні незалежної демократичної правової держави, демократизацію радянського суспільства, національні права українського та інших народів, створили перші правозахисні організації. Їх учасники виборювали права людини, вимагали дотримання всіма суб’єктами права, у тому числі державними органами та їх посадовими особами, Конституції та законів України, та створення умов, за яких реалізувалися ідеї гуманізму і демократії, права і свободи людини. Крім того, вони доводили, що для ефективного розвитку економіки необхідно запровадити ринкові відносини, стимулювати приватну ініціативу, зробити трудівника господарем виробництва. У 1975 р. була створена Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод під керівництвом письменника М. Руденка (як приклад «відкритості» України для впливу ззовні, й спроби пошуку атрактора її розвитку у річищі загальносвітових тенденцій). До неї ввійшли О. Бердник, І. Кандиба, Л. Лук’яненко, О. Мешко, М. Матусевич, М. Маринович, Н. Строката, О. Тихий. Представником групи у Москві став П. Григоренко. Однак, правозахисний рух дратував владу, яка замовчувала порушення прав людини в СРСР. У грудні 1976 р. більшість членів цієї групи були заарештовані [27, с. 172-178].

Перша половина й середина 80-их рр. позначилася поглибленням системної кризи радянської державності, у зв’язку з чим виникла нагальна потреба докорінного реформування державного апарату. З початком перебудови в Україні (1986 р.) активізувався пошук нових шляхів і методів організації життя та діяльності суспільства і держави в усіх сферах, запроваджувалася гласність. Радянський лад і тоталітарна радянська держава піддавалися критиці. Втілювалися окремі елементи демократії, передусім політичний плюралізм (утворені НРУ, ДПУ, ПДВУ, УНДП, УНП, ЛДПУ, СДПУ, ОСДПУ тощо), фактично започаткований ще до скасування у жовтні 1990 р. дії статті 6 Конституції УРСР, відповідно до якої комуністична партія була монополістом в політичній сфері. Пожвавився рух різноманітних громадських та правозахисних організацій. Здійснювалися спроби розширити народне представництво в державних органах. У той же час, посилювалися негативні тенденції: розбалансування економіки і споживчого ринку, необґрунтоване зростання цін, невиправдане збільшення доходів населення, недостатня забезпеченість народу продовольством, житлом тощо.

На фоні падіння загального рівня культури знижувалася правова культура, рівень якої й до того не був достатнім. Правовий нігілізм як явище, що характеризує свідомість особи і суспільства й зумовлює протиправну поведінку, був властивий як привілейованій партійно-радянській номенклатурі, що нехтувала правовими нормами й розглядала право як засіб задоволення особистих інтересів, так і недостатньо соціально забезпеченим верствам населення. Рівень злочинності підвищувався. Спостерігалася недієвість норм радянського права, оскільки вони вже не відповідали новим політичним та соціально-економічним умовам. На часі був пошук нових форм і методів правового регулювання суспільного життя, правових важелів захисту особи від держави і від тих осіб, які унаслідок об’єктивних і суб’єктивних причин ставали правопорушниками і своїми протиправними діяннями несли загрозу іншим та суспільству загалом. Процеси, які відбувалися у суспільстві, передусім перебудова, вимагали реформування законодавства, відповідно, вносилися зміни й доповнення у чинні нормативно-правові акти, приймалися нові. Практично не було жодної галузі права, де б не сталися істотні зміни, вказує В. Гончаренко [14, с. 508]. Криза, зумовлена необхідністю переоцінки ролі держави і права, їх соціального призначення, функцій, відбувалася й у самій юриспруденції.

У таких складних умовах (фактично, в умовах хаосу, за яких життя характеризувалося незавершеністю, половинчастістю, непослідовністю й суперечливістю у прийнятті рішень, відставанням у вирішенні об’єктивно назрілих завдань, відсутністю необхідних змін) правова освіта не «встигала» за тим, що відбувалося. Її невпорядкованості «сприяла» також і відсутність нових аксіологічних засад, розробка яких була вимогою часу, адже офіційно проголошувані ідеали знецінювалися, все виразніше відрізнялися від реально пануючих у суспільстві, причому останні не завжди мали позитивний зміст. Школа як основний осередок навчання й виховання підростаючого покоління особливо гостро відчувала це протиріччя, її колишнє підґрунтя руйнувалося, нове ще не було сформоване навіть на теоретичному рівні. Все це вимагало принципового оновлення мети і змісту шкільної правової освіти, методики навчання правознавства. У цей період деякі вчителі всупереч навчальним програмам і підручникам, пропонували учням не лише офіційно дозволену інформацію, залучали їх до активного обговорення нагальних проблем, дискусій, що можна характеризувати як окремі прояви самоорганізації у системі навчання правознавства.

У нових умовах правова освіта актуалізувалася. У населення формувалася потреба знати свої права, свободи та механізми їх реалізації і захисту, однак, держава, розв’язуючи різноманітні складні питання життєдіяльності суспільства, цьому питанню не приділяла достатньої уваги. Вирішувати його взялися правові громадські організації. Особливу роль відіграла Українська Асоціація викладачів права, утворена 1989 р.

1990-1991 рр. стали доленосними для Української державності, насиченими історичними подіями непересічного значення. Серед них 16 липня 1990 р., коли український парламент прийняв Декларацію про державний суверенітет України та 24 серпня 1991 р. – день прийняття Акту проголошення незалежності України, 1 грудня 1991 р. – проведення республіканського референдуму щодо підтвердження Акту проголошення незалежності України та вибори Президента нашої держави.

1991 р. як рік набуття Україною незалежності можна вважати точкою біфуркації, з якої, у наслідок попередніх хвилювань, почався рух нашої держави за природнім атрактором, що зумовив її перехід на новий, якісно вищий, рівень розвитку, який позначився: переходом від тоталітарного до демократичного політичного режиму; від планової командно-адміністративної до ринкової економіки; від держави, в якій людина розглядалася як засіб, до держави, в якій людина, за Конституцією визнана найвищою цінністю, метою її діяльності, тобто, до соціальної правової держави. Трансформація суспільного, державного, економічного ладу зумовила принципові зміни у соціогуманітарній сфері, системі освіти, загальної середньої, суспільствознавчої та правової освіті. Отже, можна говорити про формування (становлення), починаючи з 1991 р., вітчизняної системи шкільної правової освіти.