ПРАВО ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ

Будучи обумовленим політикою, право активно і цілеспря­мовано впливає на політичний державний розвиток, визначає процес прийняття політичних рішень.

Активний вплив права на політику прослідковується у пев­них напрямах. Такі основні елементи політики, як організація

державної влади, основні форми і методи її функціонування та реалізації одержують закріплення в Конституції, інших за­конодавчих актах. Правове опосередкування елементів полі­тики — важливий напрям подальшого впорядкування, впровадження організуючих засад у життя суспільства.

У Конституції закріплено основи внутрішньої і зовнішньої політики в їх єдності, встановлено межі і форми здійснення політики державними органами й посадовими особами, що, у свою чергу, надає політиці певної визначеності, нормативно­сті, загальнообов'язковості, забезпеченості державно-право­вими засобами. Все це, безумовно, посилює зворотний вплив права на політику.

Політика тісно пов'язана з правом, а отже, проникнута тур­ботою про стійкість, стабільність права як важливого фактора і передумови своєї власної життєздатності. Нормальним і природним ставленням політики до права є намагання зміц­нювати й удосконалювати правову систему як свою важливу першооснову, не вступати з нею в суперечки і конфлікти, а послідовно забезпечувати неухильне виконання правових на­станов. Звідси — зростання політичного значення принципу законності, який стає важливим елементом не тільки право­порядку, а й політики. У цьому проявляється процес збли­ження політики й права. Правотворчість, посилення ролі права, принципи законності виступають важливими засобами підвищення дієвості й авторитету політики. Є підстави вважа­ти, що в праві немов кодифікується політична культура.

Взаємодія політики й права, їх глибоке взаємопроникнення справляють значний вплив на одночасні процеси правового й політичного розвитку. Поруч з функцією забезпечення, впро­вадження і захисту політики з використанням засобів примусу й переконання, в праві посилюється також функція інформа­ції, організації і техніки доведення політики до народу й практичної її реалізації.

Разом з тим треба мати на увазі, що не кожний правовий акт чи норма мають яскраво виражений політичний зміст. Справа в тому, що не всі правові норми и акти випливають з політики, безпосередньо виводяться з неї. В основі видання багатьох актів лежать закономірності і соціальні реальності ін­шого характеру. Це розвиток і конкретні зміни правової сфе­ри життя й інші причини, які мають відносну незалежність від політики. Хоча, звичайно, важко виділити в праві ділянки, які повністю нейтральні щодо політики.

Право, опосередковуючи важливі елементи політики, утворює її правову основу. Правова основа політики — це і є те загальне, що однаковою мірою належить як політиці, так і праву.

Правову основу політики необхідно відрізняти від правової політики — тієї органічної частини політики, в якій офіційна доктрина з питань стратегії розвитку правової надбудови з'єд­нується з практичною діяльністю щодо її реалізації. Наведене зовсім не означає, що політика зводиться до права або право має першість перед політикою. Мова йде про інше: про взає­модію внутрішньо єдиних явищ, де перше обумовлює друге, а друге в міру свого розвитку й посилення служить подальшому утвердженню першого. Причому, що надійніша і міцніша правова основа політики, то глибше політика пронизує сус­пільство, то ефективніший її вплив на суспільну практику.

Вказуючи на повну зв'язаність політичного розвитку діючим правом, необхідно мати на увазі, що вона корениться в об'єк­тивних закономірностях суспільного розвитку, адже право впливає на політику перш за все як відображення, провідник об'єктивних матеріальних та ідеологічних сил. І якщо політи­ка не повною мірою враховує "фактор права", то це може призвести до порушення функціонування необхідного право­порядку. Правопорядок — це режим (стан) упорядкованості, організованості суспільних відносин, який складається за умов законності.

Науковий характер правотворчої діяльності посилює "по­в'язаність" політики правом. Чим адекватніше відображаються в праві об'єктивні потреби суспільного розвитку, тим біль­шою мірою впливає воно на політику, формує політичний процес, визначає політичний розвиток. Завдяки цьому ефек­тивно функціонують політичні інститути, активно і цілеспря­мовано відбувається процес осягання розумом об'єктивних закономірностей розвитку суспільства і всебічного відобра­ження їх у практичній діяльності.

Пов'язаність політики, політичної діяльності правовими приписами зберігається доти, доки діють самі ці приписи. Як тільки визріли умови й усвідомлена необхідність зміни право­вих підвалин, в тому числі і під впливом політики, ці устої змінюються. Політика, справляючи вплив на дійсність, пере­творюючи її, виступає важливим фактором створення нових правових норм проведення в життя політики держави.

Важливою сполучною ланкою між політикою і правом вис­тупає законодавча діяльність. Цей складний, багатогранний процес вимагає глибокого аналізу і всебічного осмислення дійсності, бачення перспектив розвитку. Адже право завжди є відображенням рівня розвитку суспільства, його потенцій і можливостей. Воно, як відомо, ніколи не може бути вищим, ніж економічний лад, культурний розвиток суспільства.

У ст. 75 Конституції України визначається, що "Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Украї­ні", тобто виключно до компетенції Верховної Ради України належить прийняття законодавчих актів, які мають найвищу юридичну силу і яким повинні відповідати нормативно-пра­вові акти всіх інших державних органів, що є підзаконними.

Прийняттю кожного законодавчого акта передують виявлення законодавчої ініціативи, велика підготовча робота. Щоб стати законом, законопроект проходить стадію всебічного вивчення в комітетах Верховної Ради України, вивчається думка зацікавле­них міністерств і відомств, громадських організацій, органів місцевого самоврядування. До розроблення законопроектів за­лучаються вчені різних спеціальностей, практичні працівники. Проекти важливих правових актів обговорюються в пресі, на наукових конференціях. За їх допомогою перевіряється необхід­ність і доцільність, першочерговість підготовлених нормативних актів, їх відповідність Конституції, суспільним потребам і вже діючим у суспільстві правовим і моральним нормам.

Отже, аналізуючи співвідношення політики і права, можна констатувати, що право залежить від політики; право є фор­мою прояву політики; у праві виявляється тільки та політика, в якій виражається загальний інтерес і реалізується державою; право — це серцевина, концентрований вираз політики; полі­тика у праві формується у вигляді формально визначених прав і обов'язків; політика, зі свого боку, залежить від права, оскільки воно є засобом виразу, декларування політики, реа­лізації політики, захисту, гарантування політики, переконан­ня, пропаганди на користь певної політики.

Панов