Дробінка

Радикальні зміни в житті нашого суспільства та інтеграційні процеси на міжнародній арені зробили об'єктивно необхідним формування в Україні правового типу відносин як таких, що най­більше відповідають демократизації політики, економіки, соціа­льного й духовного життя, ліквідації тоталітарного режиму, фор­муванню громадянського суспільства, У політиці такий курс нази­вають формуванням правової держави.

Витоки правової держави треба шукати в античності часів Платона та Аристотеля. Теоретичні ж її концепції склалися в За­хідній Європі під час буржуазних революцій XVII—XVIII ст. Ідейно-теоретичним фундаментом учення про правову державу стали концепції поділу влади (Ш. Монтеск'є), народного сувере­нітету (Ж.-Ж. Руссо), держави як об'єднання людей, що підвладні правовим системам (І. Кант) тощо.

Які ж основні принципи правової держави можна назвати? Насамперед це принцип загального верховенства правової системи. Закони країни — це обов'язкові (нормативні) акти, що видаються вищим законодавчим органом держави (Верховною Радою) з метою регулювання найбільш значних суспільних від­носин.

У правовій державі верховенство законів означає, що не тіль­ки громадяни, а й сама держава, її органи та посадові особи, що репрезентують законодавчу, виконавчу й судову влади, діють тільки в установленому законом порядку.

Всевладність законів (їхня юридична сила) виражається також і в тому, що тільки законодавчий орган може їх скасувати або змінити.

Верховенство законів починається з верховенства Конституції країни. Це фундаментальна засада конституційного режиму, за­конності та правопорядку в країні, демократичного розвитку сус­пільства, забезпечення прав і свобод особистості.

Верховенство законів у всіх сферах суспільного життя (все­осяжність права) означає, що правлять саме закони, а не окремі особи, що саме закони, а не відомчі нормативні акти є актами прямої дії, головними регуляторами суспільного життя. Отже, ві­домчі акти не можуть бути для всього населення загально­обов'язковими. Рішення та вироки судів можуть ухвалюватися тільки на підставі законів. Порушення законів громадянином, по­садовою особою або державним органом має спричиняти неми­нучу юридичну відповідальність. «Всі будуть рівними перед за­коном, — підкреслив Президент України Віктор Ющенко, — незалежний суд захистить права кожного. Я бачу Україну держа­вою, керованою верховенством права».

Важливим принципом правової держави є поділ влади. Цей принцип передбачає оптимальний поділ сфер діяльності, поділ функцій і компетенцій між основними органами державної вла­ди— законодавчої, виконавчої, судової, забезпечення їхнього демократичного функціонування в межах законів, гармонійних взаємовідносин особистості, держави, суспільства.

Найвища з трьох гілок влади — законодавча. Вона є виразни­ком народного суверенітету у формі вищої представницької уста­нови. Своєрідним законодавцем може бути і все населення країни, коли проводиться референдум з якогось важливого питання.

Вищість законодавчої влади пояснюється тим, що саме вона визначає правові масштаби, норми суспільного й державного життя, виражає їх у законах, верховенство яких і забезпечує

пріоритет, провідну роль законодавчого органу. Демократичні вибори членів законодавчого органу (парламентарів, народних депутатів), можливість їх відкликання в установленому законом порядку створюють умови для контролю з боку народу діяльнос­ті законодавчої влади. Крім того, своєрідний юридичний конт­роль законодавчої влади мас здійснювати комітет конституційно­го нагляду (конституційний суд).

Призначення виконавчої влади — реалізація тих законів, що їх ухвалено законодавчим органом. Виконавча влада форму­ється представницьким органом, підконтрольна й підзвітна йому, працює на засаді та в межах дії законів. Так само мають діяти й вищі посадові особи держави, що обираються безпосередньо на­селенням.

Призначення судової влади — бути арбітром, вирішувати юридичні суперечки, запроваджувати правосуддя, яке може здій­снюватися тільки судом. Ні законодавча, ні виконавча влада не можуть і не повинні виступати в ролі суду. Система судових ор­ганів країни має вирішувати суперечки, що стосуються не тільки норм застосування права, а й правотворчих, законодавчих проце­сів. Щоб бути стримуючим фактором у системі влади, суд має бути незалежним і діяти лише на підставі закону.

Одним із фундаментальних принципів правової держави с пріоритет прав та свобод людини. «Усі люди народжуються ві­льними й рівними у своїй гідності та правах», — проголошує стаття 1 Загальної декларації прав людини (декларацію ухвалено Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року). Права і сво­боди громадянина — економічні, політичні, соціальні, культур­ні — знаходять правове підтвердження в Конституції та законах, котрі водночас є і правовим гарантом їх реалізації. Пріоритет прав і свобод людини відповідно до загальновизнаних норм між­народного права починають сприймати і в нашій державі як най­важливіший принцип державного будівництва.

Згідно з Паризькою хартією для нової Європи, кожна людина має право на свободу думки, совісті, релігії та переконань, на ві­льне висловлювання своїх думок, створення асоціацій, проведен­ня легальних зібрань, на свободу пересування. Ніхто не може бу­ти підданий незаконному арешту або тортурам чи іншим видам жорстокого поводження та покарання. Кожний має право знати свої права й діяти згідно з ними, брати участь у вільних та спра­ведливих виборах, підлягати справедливому й відкритому суду, володіти власністю одноособово або спільно з іншими та займа­тися індивідуальним підприємництвом.

Ці положення Паризької хартії, багато з яких уже відображено в законодавстві нашої держави, є орієнтиром як для громадян, так і для всіх органів законодавчої, виконавчої та судової влади країни. Слід особливо наголосити, що найважливішою умовою скорішого виведення правової системи країни на рівень цивілізо­ваних держав є підвищення правової культури громадян та поса­дових осіб, активні дії кожного громадянина країни для захисту своїх законних прав, свобод, честі та гідності.

Надзвичайно важливим принципом правової держави є також принцип юридичної взаємовідповідальності держави і особи. Цей принцип спрямовано на реалізацію права, законів, забезпе­чення стабільного правопорядку. Наскільки важливим с держав­не проголошення та забезпечення прав і свобод громадян, насті­льки важлива й відповідальність громадян перед державою та суспільством.

Оскільки право є мірою свободи, то, безумовно, право є вод­ночас і мірою несвободи. Зміст міри несвободи достатньо повно розкрито в статті 29 Загальної декларації прав людини: «У здійс­ненні своїх прав і свобод кожна людина повинна мати тільки такі обмеження, які встановлені законом виключно з метою забезпе­чення необхідного визнання й поважання прав і свобод інших людей, задоволення справедливих вимог моралі, суспільного по­рядку та суспільного добробуту в демократичному суспільстві».

Обмеження прав і свобод людини закріплені конституційно і виявляються в конкретних законах. Безсилля законів, зневага до них, а тим більше відкрите порушення — це шлях до несвободи, безправ'я, насилля, антилюдяності, безвідповідальності за злочи­ни, руйнування державності.

Основними методами забезпечення відповідальної поведінки громадян у правовій державі є стимулювання, переконання, пра­вове виховання, підвищення рівня правової культури. Ясна річ, що з профілактичною метою правова держава теж змушена впро­ваджувати санкції за порушення закону, застосовувати примус, але тільки в обсязі і згідно з процедурами, визначеними закона­ми, принципами моралі та гуманізму.

Форми відповідальності держави перед особою різні. До них належить і звітність виконавчих органів перед законодавчими, і референдуми, які оцінювали б роботу або пропозиції уряду, і на­дання повної та вірогідної інформації громадянам з усіх питань, за винятком тих, що становлять державну таємницю. Однією з ефективних форм відповідальності є можливість судового оскар­ження громадянином дій посадових осіб відповідно до закону.

Такі основні принципи правової держави, що є й орієнтирами для її формування. Треба лише нагадати положення Конституції України, що побудова правової держави в Україні — це не само­ціль, а життєва необхідність. Тільки правова держава зробить можливим вільний розвиток кожної особистості й усього суспі­льства.

Сазонов