Середні віки охоплюють період з II по XIV ст. Унаслідок розколу християнства в 1054 р. у Західній Європі відбувається утвердження влади католицизму. Тому провідну роль у суспільній свідомості цього періоду починає відігравати теологія як «знання» про «найдосконаліше» втілення духовності – Бога; решта ж форм суспільної свідомості, насамперед філософія, починають виступати в ролі «служниць теології». Початковий період середньовічної філософії отримав назву патристики. Патристика (отец) – Литература отцов церкви, писателей разработавших основі христианства. Опогенетика – литература защитника христианства. Мистика – вера в способность человека вступать в прямое общение с Богом. Схоластика – университетская наука, в которой большая роль отдавалась учению свободно оперировать понятиями формальной логики для доказательства заранее намечених положений. Появление христианства – изменило отношение человека к самому себе. Возникло 3 религии: Будизм, христианство, ислам. У цей час відбувається боротьба проти античної філософії і формуються та утверджуються фундаментальні припини середньовічної філософії на базі християнсько-теологічного переосмислення ідейної спадщини античності й старозавітної міфології.
Середньовічній свідомості притаманна двоїстість: світ розподіляється на духовний, небесний, божественний і земний, плотський, гріховний. І хоча перший (небесний) світ справжній, істинний, людина належить і до земного, гріховного світу. Людина середніх віків – це духовна істота, вона створена за образом і подобою Бога. Ключ до розв'язання «земних» проблем людина шукає у сфері духовності.
Духовність є найвищим критерієм: реальності, тілесні характеристики і потреби – «неістотні». Якщо людина античності – природно тілесна істота, то для середніх віків вона є духовною. Теологічна зовнішність тематики філософії хоч і була зумовлена історичною специфікою феодального способу життя, не означала проте припинення власне філософського розвитку. Характерними рисами філософії середньовіччя можна вважати: 1. вона була служницею богослов'я, теології. В основі християнського монотеїзму лежать два найважливіші принципи: ідея творення й ідея натхнення. Вони обумовлюють існування єдиного особистого Бога. 2. філософія того періоду залишалась відокремленою, чужою для суспільства, оскільки була відсутня вільна особа і розвинені товарно-грошові відносини - фактори, що складають передумови раціонального. Філософія писалася латинню, а тому залишалася вченням вузького кола людей, церковників. 3. середньовічна філософія є синтезом двох традицій: християнського вчення і античної філософії. 4. особливістю середньовічної філософії була і боротьба номіналізму і реалізму протягом кількох віків як прояв давньої боротьби матеріалізму і ідеалізму. 5. специфічною формою філософії у середні віки була схоластика. Незважаючи на те що важливу роль у ній відігравало обґрунтування догматів віри, вона все ж таки мала певне позитивне значення: це, насамперед, відновлення після тривалої перерви античної спадщини, розробка проблем пізнання, а також теорія «двоїстої істини». Наука і віра, теологія і філософія починають розвиватися своїми власними закономірностями, що є основою всієї нової культури.
