СООТНОШЕНИЕ РЕЛИГИИ И НАУКИ В СРЕДНИЕ ВЕКА

Согласно с античной традицией все собственно науки объединилось под именем философии. Философии 6 важных ее определений: 1) философия есть знание природы сущего. 2) философия есть знание божественных и человеческих дел. 3) философия есть упражнение в смерти. 4) философия есть уподобление богу мудрости, справедливости, благочестия. 5) философия начало всех искусств и наук. 6) философия есть любовь и мудрость. Поскольку же истинная мудрость- это Бог, то любовь к богу и есть подлинная философия. Разрабатывалась философская антология –учение о бытие; антропология и психология, учение о человеческой личности, о душе и теле. Построение догматической системы требовало знания логики с 6-12, логика переживает необычный рассвет начиная с 10-11в. в развитии богословско-философской мысли можно проследить две тенденции: рационалистически-догматическую и мистически-этическую. Для 1-й характерный интерес к высшему миру и его устройство(физика, астрономия). Для рационалистической тенденции характерен и интерес к истории и политике. Другая тенденция «психизм»-находит отражение в сочинениях монашеских-сосредоточила основное внимание. Антология-бытие, Гносеология-познание.

28 ОСОБЛИВОСТИ СВЇТОГЛЯДУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ.

Філософській думці Київської Русі властива «етизація» філософської культури в цілому. Все у світі, що потрапляє до орбіти філософського осмислення, співвідноситься з космічним конфліктом добра і зла й виявляється долученим до світової історії спасіння. Філософське знання за часів Київської Русі характеризуєть­ся, по-перше, як своєрідний морально-філософсько-теологічний синкретизм; по-друге, оскільки це був період становлення дер­жави, у тогочасній філософії значну роль відігравало філософсь­ке обґрунтування політики, пропозиції щодо різноманітних підходів до розв'язання тих чи інших проблем. Філософія ви­никає як усвідомлення поступового державного розвитку, осмислення соціально-економічних, політичних проблем. Філософія цього періоду була не тільки теологічною, а й спрямованою на захист князівської влади. Центральне місце в ній посідали проблеми філософії історії та проблеми людсько­го існування, особливо сенсу людського життя.

Світогляд кінця 10-поч 13ст. характерезуется такими особливостями: 1). всесвітня відкритість,”софійне” розуміння філософського знання, мудрість(софія) призначаєтся як абстрактно-монологічне, а як особисто-моралістичне знання, т.е. мудрість є знанням суми речей, їх сенсу, божественного задуму їх творения. 2)здатність до творчого сінтезу різноманітних ідей світової філософської думки, з ідейними здобутками середньовічної Візантіі, а через них-з ідеями античних філософів сходу, західної європи. 3) творчий підхід до сприйняття запозиченних ідей і їх трансформація у відчизняну спадщину. 4) алгоралізм світоглядних порцій, який надавав філософській думці Київської Русі поліфонічного звучання. 5) несприйняття абстрактного філософування, саме цим пояснюется те, що пріорітет надаєтся проблемі людини, осмисленню історіі, тобто формуєтся певний тип філософського антропологізму. 6) переважання екзистенційних мотивів, кордоцентризм, при якому віддаєтся пріорітет „серця” над „головою”. 7)антеізм связ человека с природой. 8)визнання єдності світу.

Філософські ідеї Київської Русі мають свої корені в міфологічному, міфоетичному, язичницькому уявленні східних слов’ян, народна культура і народна творчість стали основним джерелом формування української філософії.

29. МІФИ ДАВНІХ СЛОВЯН

Одним з найглибших джерел філософських є народна культура слов’ян, адже деякі етапи філософського осмислення явищь природи і людського життя були наявні в народному світогляді східно слов’янських племен. Саме вони створили своєрідну природну релігію, яка тутже була названа язичницькою. Язичництво – віра племені людей пов’язаних спільним звичаєм і спільним походженням. Найвищіми ідеями цієї релігії були природне начало всесвіту і філософія вічного життя. Українські міфи мають багато спільного з міфами інших народів, але водночас маєють свою характерну особливість, культ природи вірав її творчі сили. Отже характерною рисою давньої віри був анімізм(одухотворення сил і явищ природи).

Багатоманітнісь української міфологічної тематики складала цілий ряд циклів: а) космогонічні (про походження життя і створення світу). б) антропогонічні (про виникнення людини). в) антропологічні (про томічні предків деяких племен). Тотемами могли виступати різні тварини, рослини, предмети або явища природи (собака – вірність, голуб – кохання, кінь – швидкість, коза - врожай). г) теогонічні (про походження богів) Дуже розвинута демонологія – віра в духів–демонів, які пов’язуються з явищами природи, моди задобрили їх або проводили ворожіння, заклинання. д) календарні (по рзні цикли природи та обряди, що пов’язані зі зміною пір року і гоподарською діяльністю). е) есхатологічні (про потойбічний світ та передбачення майбутнього). ж) історичні або культурнобіографічні (про життєві випробування і діяння окремих героів). Це билини, героїчний епос.

Знайомлячись з українською міфологією, варто звернути увагу на таку її особливість, як пантеїзм. Тат – все, теос – бог релігіознофілософське учення, за яке Бог отожнювався з природою. На відміну від ранього міфологічного обожнення природи, в якому матеріальне і божественне не протиставлялось, божественному не відводилась роль творчого начала і всі жили по сусідству на землі, пізніше в міфорелігійній свідомості відбувається подвоєння світу (землі і потойбічний).

„Синопсис” – історіографічний твір 17 – 18 ст., де зібрані відомості про найважлиіші події на східнослов’янських землях від найдавніших часів до 1670-х років. В „синопсисі” яскраво представляється цілий олімп українських богів дохристиянської віри: Перун (грім, дощ), Ладо (благополучча), Коляда (праздник), Стрибог, Род- творець всесвіту, Роженниці (народження). Розвинена термінологія. Прадавня віра українців була досить розвиненою. Світогляд наших предків не був бідним. Він носив практично господарський характер.

30. ВПЛИВ ХРИСТИЯНСТВА НА КУЛЬТУРУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ.

Процесс становлення відчизняної філософської думки відбувався приблизно з кінця 10ст. Введення християнства у 988р. Поділило історію східних слов’ян на язичницькі і християнські періоди. Склалося нове на той час явище: двовір’я (поєднання обох вір -- язичницької і християнської). В науці таке явище має назву синкретизм. Але з часом все чіткіше виявляются основні відмінності між язичницьким і християнським світоглядами.

Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ "чудотворних" ікон, культ святих.
Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань стародавніх слов'ян містився страх перед стихійними силами природи, ворожими і панівними, то християнство плекало надію на порятунок, почуття захоплення навколишнім світом.
У процесі поширення й утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов'ян. Візантійські церковні канони поступово пристосувалися до особливостей давньоруського етносу. Водночас зазначимо, що у боротьбі з "поганством" християни знищили безцінні пам'ятки стародавнього язичницького світу, зокрема шедеври дерев'яної скульптури, забороняли старовинні танці, скомороші дійства тощо.
Християнство, однак, справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі.

З його запровадженням літературною мовою на Русі стала церковнослов'янська мова, створена приблизно за 100 років до врийняття християнства болгарськими просвітителям Кирилом і Мефодієм. З нею поширювалась освіта також на Балканах і в Моравії.
Першим відомим письменником з місцевого населення був у Київській Русі митрополит Іларіон. Роки його народження і смерті невідомі, творив він у XI ст. за часів княжіння Ярослава Мудрого. Він автор визначної пам'ятки вітчизняної писемності — церковно-богословського твору "Слово про закон і благодать", написаного між 1037 і 1050 pp., в якому наголошено на величі руського народу, руської землі, руської церкви.

Після запровадження на Русі християнства з'явився новий вид літератури — житія святих (агіографія). У цих релігійно-біографічних творах розповідалось про життя мучеників, аскетів, церковних і державних діячів, оголошених церквою святими: Іоанна Златоуста, Афанасія Александрійського, князів Бориса і Гліба, вбитих братом Святополком, засновника Києво-Печерського монастиря Антонія Печерського. У житіях відбивалися історичні події тих часів, моральні, філософські, естетичні уявлення, вони становлять цінні інформаційно-історичні джерела. Наприклад, у "Житії Феодосія Печерського" яскраво відображені монастирський побут кінця XI ст., норови, звичаї тощо.
Освіта
Розвиток культури на Русі вимагав підготовки освічених людей, відкриття шкіл, створення певної системи освіти.
Після офіційного запровадження християнства на Русі князь Володимир розпорядився збудувати на Старокиївській горі, поряд з Десятинною церквою, школу для дітей "нарочитої чаді", тобто знаті. Школи відкрилися також у Чернігові, Переяславлі-Залесь-кому, Луцьку, Холмі, Овручі. В них вивчали письмо, читання, арифметику, іноземні мови, риторику, навчали співу, давали певні відомості про поетику, а також з географії, історії. Навчання велося церковно-слов'янською мовою, яка "прийшла" разом з церковними книгами з Болгарії. Цією мовою перекладалася й іноземна література.
Архітектура
Запровадження християнства на Русі мало великий вплив на розвиток кам'яної архітектури. Першою кам'яною церквою на Русі вважається Десятинна, побудована у Києві 989 — 996 pp. Це був хрестовокупольний храм з трьома нефами, оточений галереями, прикрашений мозаїкою, фресками, коштовними чашами, іконами. На утримання церкви князь Володимир виділив десяту частину своїх доходів, тому й назвали її Десятинною.
Живопис
Процес поширення й утвердження християнства на Русі супроводжувався формуванням нових традицій в образотворчому мистецтві. В ході самостійного розвитку давньоруського іконопису традиції візантійської іконографії послаблювалися, створювалися самобутні, яскраві шедеври церковного живопису. Першими вітчизняними живописцями були ченці Києво-Печерського монастиря Аліпій (Алімпій) і Григорій, які навчалися іконописного мистецтва у візантійських майстрів. Ювелірне мистецтво
Майстерність ювелірів, що набула розквіту в добу Київської Русі, зростала від важких і примітивних браслетів, масивних перстенів, гривнів і намист із міді або сплетених зі срібного дроту, до тонких ажурних прикрас, оздоблених довершеною насічкою, що передавала не лише прості візерунки, а й складні сюжетні малюнки (наприклад, знахідки з Чорної Могили, Чернігів, X ст.).

Із запровадженням християнства на Русі пісенне мистецтво стало складовою частиною богослужіння. Церковний спів прийшов на Русь із Візантії. Руська християнська церква перейняла грецьку богослужбову традицію.