Книги у перекладах

ü Ołeksandr Irwanec’ «Recording i inne utwory» (Kraków: Księgarnia Akademicka, 2001)

ü Ołeksandr Irwanec’ «Riwne / Rowno» (Warszawa: Prószyński i S-ka, 2006; 2007)

ü Аляксандар Ірванец «Роўна/Ровно». Выбраныя творы. Пераклад з украінскай Уладзімера Арлова. (Мінск, Выдавец Зьміцер Колас, 2007.)

ü Oleksandr Irvanec` “Pet kazalisnih komada”. S ukrainskog izvornika preveo Aleksa Pavlesin. (Zagreb, rujan 2010.)

Переклади

Перекладає з білоруської, польської, російської, французької та чеської мов.

З російської:

Григорій Остер «Шкідливі поради» (Київ: Видавництво «Школа», 2002)

Григорій Остер «Задачник з математики» (Київ: Видавництво «Школа», 2002)

Олег Грігор’єв «Ґави і роззяви» (Київ: Грані-Т, 2008)

З білоруської:

ü Василь Бикав «Ходільці: оповідання» (Київ: Факт, 2005)

ü Уладзімер Арлов «Реквієм для бензопилки» (Київ: Факт, 2005)

З польської:

Януш Корчак «На самоті з Богом. Молитви тих, котрі не моляться» (Київ: Дух і літера, 2003)

Януш Ґловацький «Четверта сестра» (2007)

Януш Ґловацький «Антигона в Нью-Йорку» (2008)

Януш Ґловацький «З голови» (Львів, «Астролябія» – 2009)

З французької:

Ів Бруссар

Премії, стипендії

Ï лауреат премії Фонду Гелен Щербань-Лапіка (США) 1995

Ï стипендіат Академії Шльосс Солітюд (Німеччина) 1995

Ï стипендіат Вілли «Вальдберта» (Баварія, Німеччина) 2001

Ï стипендіат Фундації «КультурКонтакт» (Австрія, Відень) 2002

Ï член журі театрального фестивалю «Боннер Бієнналє» з 2000

Ï стипендіат Фулбрайтівської програми (2005-06)

Ï стипендіат Літературного Колоквіуму міста Берліна 2009

Ï фіналіст літературної нагороди Angelus (2007)

Ï член білоруського ПЕН-клубу

Вірші «До французького шансоньє», «Тінь великого класика»

«До французького шансоньє»

Це є поезія найвища,

Це є найвища простота,

Коли передаються вірші,

Як поцілунки – з уст в уста.

Твої пісні легкі і світлі

(їх так сприймають слухачі),

Та пам’ятай – у цьому світі

Є свистуни і стукачі.

Ліричний герой питається у гітари, кому потрібна її душа.

Вдягайся модно, лайся модно,

Та час від часу пригадай,

Як слухав дзвона Квазімодо

В глухонімому Нотр-Дам.

Він припадав до дзвона тілом,

Він разом з ним літав, літав…

О, скільки тих, які хотіли

Тілами битися в тіла,

А язиками лізли в душі…

Я й сам колись таким грішив.

Пісні, мов кошенят задушених,

В зубах по вулицях носив.

Душа повільно прозоріла. По очах боляче вдарило прозріння.

Про що кричав?

Кому кричав?..

Є вуха, що немов корою,

Укриті суєтністю змін.

Хай серцем слухають і кров’ю,

Як Квазімодо слухав дзвін!..