КоментарЛіричний герой поезії сперечається з тенденціями сучасного світу, коли класика стала немодною, люди бояться виявляти щирість почуттів, замість справжніх митців — «свистуни і стукачі». А «душа заревана» нікому не потрібна. І все ж треба пробитися до вух, що вкриті, «мов корою», суєтою життя, змусити їх слухати «серцем... і кров'ю», «як Квазімодо слухав дзвін». «Тінь великого класика» На вулицю Уїльяма Шекспіра Я дівчину недавно проводжав Був дощ – не дощ, а просто мжичка сіра, І вулиця Уїльяма Шекспіра, Яка існує в будь-якій з держав. Я дівчину «під локоток» держав, І ми ішли з кінотеатру «Космос», Який римується з диктатором Самосою, Якого нахиляли з Нікарагуа… Я захопився. Але ніч така була!.. І був індійський фільм – «Любов і помста» – Сам по собі прекрасний привід для знайомства. Отож ми йшли по вулиці Шекспіра, По вулиці Уїльяма Шекспіра… Ні через рисочку: Уїльяма Шекспіра. Захоплено щось теревенив я, Всміхалася супутниця моя, – її душа так пристрасно кипіла, Ліричному герою час вертатись на автобусну зупинку. Коментар. Пошуки митцем свого місця в соціумі – провідний мотив лірики О. Ірванця. Навіть закоханість ліричного героя вірша «Тінь великого класика» тісно пов’язана з мистецьким середовищем: герой повертається з супутницею із кінотеатру «Космос» (зв’язок з кіномистецтвом) вулицею імені Уїльяма Шекспіра (літературне, театральне мистецтво). Ця прогулянка навіяла роздуми – спогади, які поет виклав на папері. Олександр Ірванець свого часу належав до літературного угруповання «Бу-Ба-Бу» (1985), яке сповідувало постмодернізм, що поєднував різні стильові течії, знаходячи образне вираження то в іронії, то буфонаді чи карнавалі, а то й у відвертому пародіюванні тощо. Причиною виникнення різних літературних угруповань стали насамперед зміни в суспільстві (розпад СРСР, прагнення багатьох письменників відійти від старих методів художнього зображення, депресія як наслідок тоталітарної системи), а також розширені можливості контакту зі своїми однодумцями-митцями за кордоном. Стан суспільства того часу породжував карнавальність у творах письменників, викликав сміхову рефлексію на катаклізми посттоталітарної системи: сміються тоді, коли вже зовсім забракло сліз і смутку. О. Ірванець — представник саме карнавально-провокативної складової постмодернізму. Не дивно, що письменник виступає то як поет, то як прозаїк, то як драматург чи літературний критик. У притаманній саме йому лірично-буфонадній манері автор зупиняє свій вибір на людях і подіях, що на перший погляд видаються буденними, начебто непримітними. Однак саме в них він і знаходить приховані чи то високі почуття, чи то явища, значимі для власного сумління або для моральності суспільства. У творах митця спостерігаємо висвітлення звичайного (буденного) життя. Письменник не ставить якихось модерних чи постмодерних експериментів, його поезії насичені розмаїтими, доволі незвичайними та оригінальними римами, а часом натрапляємо на примітивний кітч, який теж стає йому за помічника. Дехто з літературознавців закидає поетові, що він просто вправно жонглює словом. Політичні, соціальні, культурні реалії в поезіях Ірванця набувають рис гротескового (карикатурного) вигляду. Ірванець-поет ніби балансує на межі кітчу й високої поезії. Штампи й стереотипи кітчевої культури поет використовує як художні засоби для поетичного маскування порушуваних питань і проблем, аби сам читач доходив до розуміння поставленої поетом мети. Наприклад, поезія «До французького шансоньє» — це вірш-звертання з певною настановою, що поступово переростає в роздуми над сутністю, призначенням і долею поета, митця. Автор зазначає, що найвища й відповідно найцінніша поезія інтимно сфокусована — це «коли передаються вірші, як поцілунки — з уст в уста». Розвиваючи цю думку, він малює образ типового співця («французького шансоньє»), чиї пісні «легкі і світлі», його покликання — бути «гітарою», «гілкою з дерева» мистецтва. Поет акцентує увагу на мистецтві, бо мода — це не завжди справжнє мистецтво, однак співакові слід «вдягатися модно» і «лаятися модно», але водночас не забувати, що в мистецьких творах (віршах, музиці, живописі) живе справжнє почуття досконалості. Це певною мірою інтимний процес, не для публіки, не для гамірливого натовпу, який може просто цього не помітити. Однак саме відчуття досконалості творить дивні речі, надихає на щирі почуття і творчість. Тому й радить ліричний герой своєму співрозмовникові — шансоньє — час від часу пригадувати, «як слухав дзвона Квазімодо В глухонімому Нотр-Дам», тоді й з'являться вірші, які можна слухати тільки «серцем і кров'ю» і сприймати тільки душею. В описі звичайної буденної ситуації (хлопець проводжає дівчину з кінотеатру додому) у вірші «Тінь великого класика» поет ніби зупиняє мить для роздумів над зовсім небуденними речами. Чия ж тінь зустрінеться нам у вірші, розуміємо вже з міні-епіграфу: «Вул. Уїльяма-Шекспіра. Напис на табличці». У будинку, на якому ця табличка, живе дівчина, котру проводжає ліричний герой. Він зауважує, що вулиця з такою назвою «існує в будь-якій з держав», бо це англійський геніальний поет і геніальний драматург. Схоже, однак, що це не обходить супутницю ліричного героя, яка, навіть не слухаючи хлопця, «не могла забути й не забула сліпучу посмішку Ріші Капура», вона вся була під враженням переглянутого фільму, їй було байдуже до всього, не тільки до Шекспіра. Неодноразово поет акцентує увагу на дивному написанні — «через рисочку: Уїльяма-Шекспіра». Тому й знаний у всьому світі класик у нас залишається лише прозорою тінню, що невідступно спостерігає за всім, що відбувається: «Я відчував чийсь гострий-гострий погляд, А власник погляду десь мусив бути поряд». Навряд чи це міг бути випадковий перехожий, здається, що це власне сумління ліричного героя не дає йому спокою. Та навряд чи можемо дізнатися про це, бо він вже мусить «вертатись на автобусну зупинку», тобто від роздумів до буденності. Автор ніби сумно констатує: нині духовні скарби мало кого цікавлять, дешеві фільми викликають сплеск емоцій, але не наповнюють душу тим єдиним смислом, до якого прагне людина, — духовного й морального розвитку. Домашнє завдання: Написати творчу роботу – відгук «Ставлення до сучасної поезії». Вивчити на вибір 1 поезію. Сучасна проза: окремі загальні зауваження до характеристики літературного явища. Галина Пагутяк. Новели “Ранок без вечора”, “Потрапити в сад”, “Душа метелика. Оксана Забужко. “Казка про калинову сопілку” Рекомендована література 1. Андрухович Ю., Ірванець О., Неборак В. Бу-Ба-Бу. Вибрані твори. – Львів: Піраміда, 2007. 2. Білоус Петро. Сучасний літературний процес // Українська література в загальноосвітній школі. - 2001. - № 4. - С. 27-30. 3. Білоцерківець Н. БУ-БА-БУ та ін., або дещо про український поетичний авангард // Літературна панорама. – К., 1990. 4. Богдан Світлана: Коротка антологія сучасних способів говорити про Бога, або Знову ця нездарна молода поезія — огляд сучасної української поезії 5. Гнатюк О. Нове обличчя української літератури // Між літературою і політикою, К.: Дух і літера — 2012, С. 128–133. 6. Жулинський М. Подих третього тисячоліття. – Луцьк, 2000. 7. Ірванець О. Віктор – переможець // Україна молода. – 2001. – 8 травня. – С. 12. 8. Кононенко П. Українська література. Проблеми розвитку - К., 1994. 9. Наєнко М. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції. - К., 1997. 10. Неборак В. Літаюча голова. Вибрані вірші. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2013. – 288с. 11. Неборак В. Літостротон: Книга зібраного. – Л.: Вид-во Національного університету “Львівська політехніка”, 2001. – 504 с. 12. Літературний процес 90-х років XX століття // Українська мова та література, 2000. – № 22. 13. Процюк С. Лицарі стилосу та кав'ярень: Есе про дев'яностиків. - К., 1996. 14. Процюк С. Лицарі стилосу та кав’ярень: Есе про дев’яностників. – К, 1996. 15. Таран Л. Спокуса гри // Слово і час. – 1991. – № 9. – С. 72–74 16. Філоненко Н. М. Група Бу-Ба-Бу як явище українського літературного процесу кінця ХХ століття: дис….канд філологічних наук: 23.01.2008/ Наталія Михайлівна Філоненко; Харківський Національний Університет ім. В. Каразіна. – Харків, 2008.- 172 с. 17. Харчук Р. Покоління постепохи. Проза //Дивослово. – 1998. – № 1. Інтернет-джерела 1. http://www.ukrlit.vn.ua/short2/120.html 2. http://uk.wikipedia.org/wiki/Ірванець_Олександр_Васильович
|
