І.3. Стиль батьківського виховання як чинник розвитку просоціальної поведінки молодших школярів

Сім'я – є складним соціальним феноменом. Як соціальний інститут, вона регулює відтворення людини з допомогою норм, особливої системи ролей та організаційних форм [5, с. 215].

Згідно з твердженням Н. Смелзер сім’єю є «об’єднання людей, засноване на кровній спорідненості, шлюбі, спільному побуті і взаємній відповідальності за дітей». Натомість А. Харчев розглядає сім’ю, як історично конкретну систему шлюбних взаємин, як малу соціальну групу, члени якої пов’язані шлюбними, родинними відносинами, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю [8, с. 340].

Для більшості людей, а особливо для дітей, сім’я має високу значущість, вона є необхідним життєвим осередком, особливою нішею, яка оберігає та захищає. Саме в сім’ї дитина переживає емоційну єдність з близькими людьми, вперше стикається з розподілом праці. В ній же закладаються основи ставлення до старшого покоління, сім’я впливає на вибір професії, духовних цінностей, вона виховує і оберігає [43, с. 150].

Сім’я виконує багато важливих функцій: репродуктивну, виховну, господарсько-побутову, економічну, первинного соціального контролю, духовного спілкування, дозвіллєву, емоційну, сексуальну [32, с. 5 – 12].

Репродуктивна функція передбачає не тільки народження дитини, але й її виховання. В сім’ї відбувається первинна соціалізація дитини, формуються погляди, моральні цінності і установки.

В сім'ї відбувається накопичення матеріальних благ і передачі наступним поколінням, тобто реалізуються економічна, матеріально-виробнича, господарсько-побутова функції.

Саме в сім’ї дитина отримує допомогу і підтримку, знімає напруження, яке виникає внаслідок соціальних контактів.

Найважливішою для формування просоціальної поведінки дітей є виховна функція, яка забезпечує збереження і передачу молодому поколінню духовних цінностей, трудових умінь, комунікативного досвіду тощо. У цьому сенсі вона є провідним чинником розвитку особистості дитини, від якого залежить її подальша доля [38, с. 158].

У цьому контексті влучним є вислів філософа М. Соловйова: «Сім'я - виховна колиска людини».

Зазначимо, що виховання є надзвичайно складним процесом, у якому взаємно впливають один на одного і ті, хто виховує, і ті, кого виховують. Виховання аж ніяк не односторонній рух, воно полягає у співпраці, коли обидва дають і обидва відчувають себе наділеними дарами.

Виділяють три аспекти виховної функції сім'ї. По-перше, вона реалізує виховання дитини, формування її особистості, розвиток здібностей. У цьому випадку вона виступає посередником між дитиною і суспільством, служить передачею їй соціального досвіду. Через внутрішнє сімейне спілкування дитина засвоює прийняті в даному суспільстві норми і форми поведінки, моральні цінності. По-друге, вона забезпечує систематичний виховний вплив сімейного колективу на кожного свого члена протягом всього його життя. У кожній сім'ї виробляється своя індивідуальна система виховання, основу якої складають ті чи інші ціннісні орієнтації. Виховання розпочинається з перших днів життя людини і продовжується протягом усього її життя. Змінюються тільки його зміст, способи і форми. По-третє, в колі сім’ї відбувається постійний вплив батьків (інших членів сім'ї) на дітей, що спонукає їх до особистісного розвитку і самовиховання [34, с. 220].

За стилем відносин між батьками і дітьми в сім'ї розрізняють авторитарне, демократичне, відчужене і ліберально-потуральне виховання.

Авторитарне виховання– стиль виховання в межах якого певна думка приймається як єдина істина. Авторитарний стиль виховання передбачає придушення ініціативи дитини, примус, жорстоке керівництво. Батьки виправдовують таку поведінку необхідністю підпорядкувати дитину шкільній дисципліні. Формою вираження влади дорослого над дитиною є крики і покарання. Любов до дитини також виражається досить експресивно. Діти у таких сім’ях виростають, як правило, невпевненими у собі, схильними до агресії, авторитарними, тобто схожими на батьків. Також можливий і інший результат авторитарного виховання. Діти можуть стати відлюдькуватими і боязкими. Всі ці риси негативно впливають на розвиток просоціальної поведінки дитини. Відсутність прагнення до незалежності, пасивність, та невідповідальність за свої вчинки формують особистість зі слабким Я, яка не здатна проявляти себе у суспільстві належним чином [24, с. 200].

Демократичний стиль– реалізується через систему наступних метафор «Рівний серед рівних» і «Перший серед рівних».

Перший варіант – це стиль відносин між батьками та дітьми, в рамках якого батьки координують дитину у всіх сферах діяльності: навчанні, самоосвіті, дозвіллі, враховуючи власну думку та інтереси дитини, узгоджують з дитиною усі питання та проблеми.

Другий підхід реалізується у відносинах між батьками і дитиною, в яких переважає довіра до дитини, її суджень, дій та вчинків. В даному випадку діяльність батьків спрямована на координацію самостійних дій дитини, та допомога, лише за умови звернення самого школяра.

Поведінка дитини гнучко коригується батьками. Вони завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують до обговорення проблем з дитиною, в дитині цінуються як позитивні, так і негативні якості.

Демократичний стиль виховання найбільшою мірою сприяє вихованню самостійності, ініціативності, просоціальної поведінки та відповідальності перед соціумом. Діти, які виховуються в демократичних сім’ях, відрізняються активністю, впевненістю у собі, високим рівнем самоконтролю та соціальної компетенції, активно надають допомогу усім, хто її потребує [26, с. 450].

Відчужений стиль визначається відсутністю у сім’ї будь-яких відносин. Члени сім’ї відсторонені і відчужені один від одного, присутня повна байдужість до почуттів та проблем іншого. Батьки у такій сім’ї ніби «не бачать» своєї дитини, тримають її на відстані, активно уникають спілкування з школярем.

Внаслідок відсутності інтересу батьків до справ та внутрішнього життя дитини вона стає самотньою і нещасною. Згодом відчужений стиль виховання може призвести й до виникнення агресивного ставлення дитини до оточуючих. Згодом у дітей виникає відчужене ставлення до людей. У школі дитина з подібної сім'ї невпевнена в собі, внаслідок чого виникають труднощі у взаєминах з однолітками. Такі діти не схильні до проявів просоціальної поведінки, адже вони намагаються не привертати до себе надмірної уваги [40, с. 254].

Згідно з висновками Р. Павелківа, ліберально-потуральний стиль – передбачає спілкування з дитиною на засадах вседозволеності. Така дитина утверджує себе через вимоги «Дай!», «Мені!», «Хочу!» [ 26, с.145]. Подібне потурання призводить до того, що дитина не може розвиватись в соціально зрілу особистість. Тут відсутнє головне, що необхідно для правильного соціального розвитку особистості – розуміння слова «потрібно». Діти які виховують у дусі потурання приречені на невдачу у спілкуванні – адже дитина не навчена поступатися, підпорядковувати свої бажання спільним цілям. Подібна батьківська гіперопіка позбавляє дитину самостійності у психічному, фізичному і соціальному розвитку, а сподівання батьків на вдячність дитини за їхню гіперопіку, в майбутньому не отримують підтвердження, що нерідко призводить до глибоких батьківських страждань.

Дитина, яка звикає до потурання, підвищеної уваги до своїх відчуттів, почуттів і потреб, нерідко викликає іронічне ставлення з боку однолітків. Така залежна поведінка в майбутньому призведе до унеможливлення спілкування з людьми на рівних, і дитина згодом може зайняти у соціумі підлеглу позицію.

Як стверджують дослідники, на практиці жоден із наведених стилів не може виявлятися в «чистому вигляді». Так, на думку А. ​​Бандури, Л. Волошиної, В. Устинової, застосування лише демократичного стилю не завжди буває ефективним. У залежності від ситуацій і обставин, у сім'ї можуть використовуватися різні стилі. Проте багаторічна практика формує індивідуальний стиль виховання, який є відносно стабільним, має незначну динаміку і може удосконалюватися в різних напрямках [4, с. 215].

Безсумнівно, перераховані стилі та методи сімейного виховання спричиняють різний вплив на поведінку дитину, і залежно від притаманних їм особливостей спричиняють появу в ній просоціальних або асоціальних ознак.