ІІ.1 Організація експериментального дослідження.

Експериментальне дослідження проводилося на базі Малошпаківській ЗОШ I – III ступенів, з метою з’ясування особливості впливу стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів

У дослідженні брали участь 30 молодших школярів (учнів другого класу) та 30 їхніх батьків.

Вивчення впливу стилю батьківського виховання на формування просоціальної поведінки молодших школярів здійснювалося з допомогою таких методик, як «Діагностика батьківських відносин», «Рукавичка», «Тест на визначення стилю батьківського виховання».

Батьківське ставлення до дитини, як система різноманітних почуттів по відношенню до дитини, поведінкових стереотипів, що використовуються під час спілкування з дитиною, особливостей сприймання і розуміння характеру та особистості дитини є важливою характеристикою стилю батьківського виховання. Його вивчення здійснювалося з допомогою діагностики батьківських відносин (опитувальника ДБВ А. Варги та В. Століна) (додаток 1 та додаток 2).

Застосовуючи означений опитувальник можна дослідити особливості батьківського ставлення за такими характеристиками, як прийняття або відторгнення дитини («прийняття – відторгення»), здатність до взаємодії з нею («кооперація»), величина міжособистісної дистанції між батьками і дітьми («симбіоз»), авторитарність («авторитарна гіперсоціалізація»), особливості сприймання і розуміння дитини батьками.

Дослідження першої характеристики («прийняття-відторгнення») здійснюється на основі відображення інтегрального емоційного ставлення батьків до дитини. У разі прийняття дитини батьки поважають її індивідуальність, намагаються проводити разом з нею багато часу, схвалюють її інтереси і плани. У випадку відторгнення вважають свою дитину поганою, непристосованою, невдахою. Їм здається, що вона через свої низькі здібності не доб’ється успіху в житті. Батьки не довіряють їй і не поважають її.

«Кооперація» – соціально бажаний образ батьківського ставлення, яке виявляється у зацікавленості в справах і планах своєї дитини, намаганні у всьому їй допомогти, у розумінні і співчутті. У разі високого рівня сформованості цього показника батьки високо оцінюють інтелектуальні і творчі здібності дитини, горді за неї. Схвалюють ініціативу і самостійність дитини, намагаються бути з нею на рівних, довіряють дитині, стараються підтримати її точку зору в спірних питаннях.

«Симбіоз» – шкала опитувальника, яка відображає міжособистісну дистанцію в спілкуванні з дитиною. У випадку отримання високих балів за цією шкалою можна вважати, що батьки відчувають себе з дитиною єдиним цілим, прагнуть задовольнити усі потреби дитини, огородити її від життєвих труднощів. При цьому вони завжди переживають за дитину, вона їм здається маленькою і беззахисною. Водночас батьки ніколи не дають їй можливості бути самостійною. Тому разом зі зростанням самостійності дитини суттєво зростає їх занепокоєння і, відповідно, прагнення продовжувати її захищати від життєвих негараздів.

«Авторитарна гіперсоціалізація» відображає форму і спрямованість контролю за поведінкою дитини. Отримання високих балів за цією шкалою, свідчить про авторитаризм, присутній у батьківському ставленні до дитини: батьки вимагають від дитини безумовної слухняності і дисциплінованості, намагаються нав’язати дитині свою волю, не в змозі підтримати її точку зору. За прояв своєї волі дитину суворо карають.

Особливості сприймання і розуміння батьками дитини оцінюються за шкалою «маленький невдаха». Отримання високих балів за цією шкалою є показником того, що в батьківському ставленні до дитини виражені прагнення щодо її інфантилізації, намагання приписати їй особистісну та соціальну неспроможність. Батьки вважають дитину меншою за її реальний вік, не помічають її зростання. Інтереси, захоплення, і почуття дитини видаються дорослим дитячими і несерйозними, а сама дитина уявляється не пристосованою і відкритою для поганого впливу. В зв’язку з цим вони намагаються огородити дитину від життєвих труднощів.

Відповідно високі тестові бали у досліджуваного за відповідними шкалами інтерпретуються як:

- відторгнення;

- соціальна бажаність;

- симбіоз;

- гіперсоціалізація;

- інфантилізація.

З допомогою тесту на визначення стилю батьківського виховання оцінюється стратегія сімейного виховання і визначається перевага одного з чотирьох типів: демократичного, авторитарного, ліберального або відчуженого (додаток 3).

Перевага демократичного стилю означає те, що батьки усвідомлюють свою важливу роль у становленні особистості дитини, але і визнають її право на саморозвиток. Вони розуміють, які вимоги варто висувати, а які обговорювати з дітьми. В розумних межах батьки готові переглядати свої позиції. При цьому вони виявляють твердість, піклуються про справедливість і дотримання дисципліни, що сприяє формуванню усвідомленої і відповідальної соціальної поведінки дитини.

Дотримуючись авторитарного стилю, батьки добре уявляють, якою має вирости їхня дитина, і докладають до цього максимум зусиль. Проте вони обмежують самостійність дитини, не вважають за потрібне якось обґрунтувати свої вимоги, супроводжуючи їх жорстким контролем, заборонами і навіть фізичним покаранням. Авторитарне виховання виключає душевну близькість з дітьми, між батьками та дітьми нечасто виникає почуття прив’язаності. Натомість в їхньому ставленні до дітей присутні жорсткість, ієрархічність, директивність, безкомпромісність, догматичність, що призводить до переживання дітьми постійної настороженості і ворожості до оточуючих.

Обираючи ліберальний стиль, батьки високо цінують свою дитину, легко спілкуються та довіряють їй, не схильні до заборон. При цьому вони, як правило, не переймаються почуттям відповідальності за виховання дитини і нерідко покладають відповідальність за поведінку на обставини, на інших, або на саму дитину.

Використовуючи відчужений стиль, батьки не надають вихованню дітей особливого значення, не приділяють уваги їх проблемам та потребам. Тому діти змушені вирішувати свої проблеми самостійно.

Якщо серед відповідей не переважає жодна категорія, то це свідчить про нечіткі принципи виховання.

Методика «Рукавичка» Г. А. Цукерман.

Ефективним засобом вивчення характеру поведінки молодших школярів може бути методика «Рукавичка» Г. Цукерман, яка дає змогу оцінити комунікативні дії за згодою в процесі співпраці дітей. Для цього діти, які працюють в парах, отримують завдання замалювати контурні малюнки рукавичок так, щоб вони вийшли однаковими.

Ціллю цієї методики є вивчення відношення дітей одне до одного в умовах вимушених поступок і співпраці. Набір кольорових олівців ділиться між дітьми порівну, що викликає природну необхідність обміну і вияв взаємних поступок. В процесі розмальовування відмічається такі особливості поведінки:

- інтерес до дій напарника та ставлення до них;

- відповідь на прохання дати олівець;

- реакція на похвалу і осуд напарника.

Ці показники відображають найвагоміші характеристики міжособистісних відносин: зацікавленість і приязнь, можливість допомогти і поступитись іншому, розділити його успіхи і невдачі.

Відповідно результати взаємодії оцінюються за такими критеріями, як:

- продуктивність спільної діяльності оцінюється за мірою схожості візерунків на рукавичках;

- вміння дітей домовлятись, знаходити спільне рішення, вміння переконувати, аргументувати;

- взаємний контроль: чи помічають один в одного відхилення від задуму, як на них реагують;

- взаємодопомога;

- емоційне відношення до спільної діяльності: позитивне (працюють з задоволенням), нейтральне (взаємодіють по мірі необхідності), або негативне (ігнорують один одного, сваряться).

При цьому рівень виконання завдання оцінюють як:

- низький рівень – у візерунках переважають відмінності, діти не намагаються домовитись або кожен настоює на своєму;

- середній рівень – схожість у візерунках є частковою, в них присутні певні відмінності;

- високий рівень – рукавички прикрашені однаковими, або дуже схожими візерунками; діти активно обговорюють можливі варіанти візерунку, приходять до спільного рішення, слідкують за його реалізацією.