Особливості представництва адвокатом інтересів осіб в цивільному процесі України.

Головне призначення адвокатури – це захист прав людини. Реальна здійсненність і надійна захищеність прав людини – найвищий критерій гуманістичності, прогресивності адвокатури. На адвокатуру покладений основний обов’язок щодо надання кваліфікованої правової допомоги особам. А дане право особи на надання кваліфікованої допомоги є важливою передумовою реалізації принципу доступності правосуддя, що є однією з ознак демократичного суспільства.

На адвоката, як представника сторони та третьої особи у цивільному судочинстві покладена функція надання кваліфікованої
юридичної допомоги[59]. Така допомога надається на професійній основі особами, що отримали статус адвоката, фізичним і юридичним особам з метою захисту їх прав, свобод та інтересів, а також забезпечення їх доступу до правосуддю. Діяльність щодо надання кваліфікованої юридичної допомоги на різноманітних стадіях цивільного процесу (оформлення позовних заяв, різноманітних клопотань, участь в судових засіданнях, подання апеляційних та касаційних скарг тощо) здійснюється адвокатом у межах наданих йому повноважень.

Для розкриття питання про особливості представництва адвокатом інтересів осіб в цивільному процесі України, насамперед потрібно з’ясувати сутність правового статусу адвоката, який є необхідною умовою для належного здійснення ним своєї діяльності в якості представника особи в цивільному процесі. Найбільш поширеною є точка зору, за якою умовою для належного здійснення адвокатом своєї діяльності в якості представника особи в цивільному процесі є чітке визначення його правового статусу в процесі, шляхом належного врегулювання кола його прав та обов’язків, а також встановлення достатніх гарантій його діяльності.

Розкриваючи сутність терміну «статус», можна зробити однозначний висновок про те, що в юридичній літературі даний термін розроблено стосовно конкретної особистості (наприклад, адвоката, судді тощо), а тому як в теорії, так в практиці наявні різні погляди на елементний склад статусу.

Аналізуючи питання про правовий статус адвоката, слід звернути увагу на те, що метою ухвалення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»[60] стала потреба в забезпеченні можливості надання високоякісної професійної правової допомоги, що і є основою діяльність незалежної професійної адвокатури щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Про те, слід відмітите те, що положення даного Закону тільки кількісно свідчать про збільшення обсягу професійних прав адвокатів, проте, таке збільшення, аж ніяк не свідчить про якісні зміни, оскільки як правило таке збільшення здійснювалося шляхом виокремлення деяких прав з попередніх прав, які вже були закріплені раніше.

В цьому випадку заслуговує на увагу позиція авторів, які вказують, що «в п.7 ч.1 ст.20 даного Закону передбачено, що адвокат має право збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою. В даному випадку зовсім неврегульованим є процесуальний порядок вилучення адвокатом від осіб речей та документів, а тому залишається незрозумілим механізм реалізації адвокатом вказаного права та процесуального статусу таких документів (речей), зокрема при розгляді цивільних справ. Крім цього, адвокат позбавлений можливості належного використання і такого закріпленого в Законі права як права на проведення опитування осіб за їх згодою. По-перше, знову ж таки не встановлено процесуального механізму реалізації адвокатом свого права, а це може призвести навіть до того, що такі дії будуть розглядатися як тиск на свідка. По-друге, законодавцем не встановлена правова природа вказаних показань осіб, а саме щодо можливості їх віднесення до засобів доказування, що передбачаються, зокрема, ЦПК України»[61].

Для подальшого розкриття питання про особливості представництва інтересів особи адвокатом важливе значення п відіграє визначення моменту, з яким законодавець пов’язує виникнення такого статусу та надає можливість в повній мірі здійснювати особі свою професійну (адвокатську) діяльність.

Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Цією ж статтею передбачено, що не може бути адвокатом, а саме особа, яка: має непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі; визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною; позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю, - протягом двох років з дня прийняття рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю; звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення, - протягом трьох років з дня такого звільнення.

Метою представництва в цивільному праві є здійснення представником від імені і за рахунок того, кого представляють, певних юридичних дій (укладання правочинів тощо), метою судового представництва є захист представником у суді інтересів тієї чи іншої сторони. Якщо в цивільному праві при укладенні правочину представник завжди заміняє того, кого він представляє, то в судовому представництві поруч із представником може діяти й особа, інтереси якої представляються[62].

Для реалізації завдань щодо захисту та представництвом адвокатом інтересів особи в цивільному процесі, то він повинен бути наділений певним колом повноважень. Розкриття таких повноважень відбувається в ст. 44 ЦПК України. Зокрема, зазначається, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Деталізуються ці повноваження в ст. 26 і 27 ЦПК України, за представники віднесені до осіб, які беруть участь у справі, а отже наділені й загальними правами та обов'язками, а саме: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, постанов і інших документів, що є у справі, брати участь у судових засіданнях, подавати докази і брати участь у їх дослідженні, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виника­ють під час судового розгляду, та заперечення проти клопотань, до­водів та міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з протоколом судового засідання, знімати а ньо­го копії та подавати письмові зауваження з приводу його непра­вильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, пода­вати письмові заперечення з приводу його неправильності чи не­повноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, а також користуватись іншими процесуальними правами, встановленими законом (ст. 27).

В даному випадку потрібно врахувати й те, що адвокат є представником сторін по справі або третіх осіб, тож він наділений й спеціальними правами, якими наділені такі учасники процесу. А саме адвокат позивача має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а адвокат відповідача має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті адвокат позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а адвокат відповідач - пред'явити зустрічний позов. Адвокати сторін можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.

Як ми уже зазначали умовою для належного здійснення адвокатом своєї діяльності в якості представника особи в цивільному процесі є чітке визначення його правового статусу в процесі, шляхом належного врегулювання кола його прав та обов’язків, а також встановлення достатніх гарантій його діяльності.

Такі професійні права адвоката в якості представника (в цивільному, господарському та адміністративному процесі) або ж захисника (в кримінальному процесі та у справах про адміністративні правопорушення) передбачені ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльінсть», а саме: звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб); представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об’єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами; ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом; складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку; доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарги; збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою; застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом; посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов’язковий спосіб посвідчення копій документів; одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань; користуватися іншими правами, передбаченими вказаним Законом та іншими законами[63].

Але як ми уже зазначали, на жаль, положення даного Закону тільки кількісно свідчать про збільшення обсягу професійних прав адвокатів, проте, таке збільшення, аж ніяк не свідчить про якісні зміни, оскільки як правило таке збільшення здійснювалося шляхом виокремлення деяких прав з попередніх прав, які вже були закріплені раніше.

Окрім наділення адвокат певними правами для реалізації функції представництва в цивільному процесі на нього, вказаним Законом покладаються й певні обов’язки. Так, в ст. 21 Закону України «Про адвокатуру…» передбачено, що під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов’язаний: дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики; на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги; невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів; підвищувати свій професійний рівень; виконувати рішення органів адвокатського самоврядування; виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги.

Крім цього адвокату забороняється: використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта; без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб; займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта; відмовлятися від надання правової допомоги, крім випадків, установлених законом.

Крім цього, враховуючи те, що адвокат в якості представника в цивільному процесі відносить до осіб, які беруть участь у справі, то відповідно до ч.2 і 3 ст. 27 ЦПК України на нього покладається обов’язок у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень він зобов'язаний подати усі наявні у нього докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті. Також він зобов'язаний добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Участь адвоката у цивільному процесі зумовлюється бажанням особи, яка потребує захисту своїх прав, і це є однією із основних ознак прояву принципу диспозитивності цивільного процесу. Адвокат в якості цивільного процесуального представника може діяти в процесі самостійно або ж поруч із особою, інтереси якої він представляє.

Для розкриття питання про особливості представництва адвокатом інтересів осіб в цивільному процесі України необхідно також з’ясувати питання про підстави та умови участі адвоката як учасника цивільного процессу. Слід відмітити, що законом передба­чено коло суб'єктів, які можуть бути представниками. Серед них, як ми уже зазначали є адвокат або особа, яка досягла 18-ти років, при цьому судовий представник повинен мати цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені. На відміну від інших осіб, які можуть бути представниками в цивільному процесі адвокати є основними суб’єктами, на яких покладено обов’язок надання правової допомоги. Вони апріорі розглядаються як суб’єкти, що професійно підготовлені для надання такої допомоги, зокрема через судовий захист прав і свобод людини і громадянина, який здійснюється шляхом конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального провадження.

Адвокат при здійсненні ним представницьких функцій в цивільному процесі, повинен виконувати лише на підставі оформлення тим чи іншим чином своїх повноважень. Правильне оформлення повноважень адвоката є важливим елементом, гарантією успіху всієї як підготовчої, так і в подальшому сієї процесуальної діяльності адвоката.

Щодо законодавчого регулювання порядку оформлення повноважень адвоката, то таке передбачене ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (підстави для здійснення адвокатської діяльності), за якою адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, а документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:

1) договір про надання правової допомоги;

2) довіреність;

3) ордер;

4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Аналіз положень ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дає можливість дійти до висновку, що незалежно від того, яким документом буде посвідчуватися повноваження адвоката в суді, між адвокатом і клієнтом повинен бути укладений договір про надання правової допомоги, який є єдиною підставою для здійснення адвокатської діяльності, в той час як документами, що посвідчують повноваження адвоката, крім вказаного договору є і довіреність, і ордер, і доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги[64].

В даному випадку потрібно врахувати й те, що ч. 3 вищевказаної ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом. Так, ст. 42 Цивільного процесуального кодексу України встановлено перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката як представника, а саме: довіреність фізичної чи юридичної особи; ордер (до якого обов’язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій, та який повинен бути засвідчений підписами сторін договору); доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги; та сам договір.

Основним документом, який використовується адвокатами для посвідчення їх повноважень в якості представника в цивільному процесі, і який в той же час є єдиною правовою підставою для здійснення адвокатом адвокатської діяльності є договір про надання правової допомоги. У вищевказаному Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» закріплено визначення вказаного договору, за яким договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов’язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Ст. 27 даного Закону також закріплено основні вимоги до договору,а саме те, що договір про правову допомогу повинен укладатися в письмовій формі. Але з такого правила є винятки, коли договір може укладатися в усній формі, а саме у випадку: надання усних і письмових консультацій, роз’яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); та якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим – з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об’єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.

Перевагою даного договору є те, що його укладення здійснюється за волевиявленням клієнта і адвоката та не потребує жодного додаткового засвідчення інших осіб. А це не тільки полегшує процедуру допуску адвоката до тієї чи іншої справи, але і є запорукою економії часу та коштів клієнта. Основним же недоліком використання договору про надання правової допомоги в якості документа, що посвідчує його повноваження в суді є те, що він в деяких випадках може призвести до розголошення адвокатської таємниці, що міститься в положеннях такого договору[65].

Враховуючи вищевказане можна дійти до висновку, що адвокат в цивільному процесі виступає в якості представника, а отже, відноситься до осіб, які беруть участь у справі. Особливість представництва адвокатом інтересів осіб в цивільному процесі пов’язана із специфічністю його правового статусу, під яким слід розуміти поєднання прав та обов’язків адвоката, відповідальності та гарантій його діяльності, які закріплені не тільки в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а і в інших нормативно-правових актах, зокрема і ЦПК України.

Метою судового представництва адвокатами інтересів інших осіб є захист у суді їх законних інтересів. На відміну від інших осіб, які можуть бути представниками в цивільному процесі, адвокати є основними суб’єктами, на яких покладено обов’язок надання правової допомоги. Вони апріорі розглядаються як суб’єкти, що професійно підготовлені для надання такої допомоги, зокрема через судовий захист прав і свобод людини і громадянина, який здійснюється шляхом конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального провадження.

Основним документом, який використовується адвокатами для посвідчення їх повноважень в якості представника в цивільному процесі, і який в той же час є єдиною правовою підставою для здійснення адвокатом адвокатської діяльності є договір про надання правової допомоги.