ВИСНОВКИ. Проведене на підставі аналізу наукових праць та нормативно-правових джерел кваліфікаційне дослідження правової природи процесуального представництва в

Проведене на підставі аналізу наукових праць та нормативно-правових джерел кваліфікаційне дослідження правової природи процесуального представництва в цивільному процесі, надало нам можливість отримати відповідно до поставлених завдань основні висновки, в яких відображається актуальність обраної теми, а саме:

- представництво у цивільному процесі - це правовідносини, на підставі яких представник здійснює процесуальні дії від імені та в інтересах особи, яка бере участь у справі, з метою захисту її прав, свобод та інтересів. В даному випадку найпоширенішим розумінням представництва є те, що воно розглядається в якості процесуального засобу реалізації громадянами права на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя та здоров'я, на особисту свободу і майно, який забезпечує участь у цивільному процесі юридично грамотних осіб для ведення цивільних справ у суді та захисту їх суб'єктивних прав й інтересі;

- у вітчизняній правовій системі поняття представництва відоме багатьом галузям права (цивільному, трудовому, сімейному, цивільному процесуальному, адміністративному процесуальному тощо), але найбільшого розвитку воно отримало в рамках галузі цивільного процесу, де воно розглядається в якості самостійного процесуального інституту, а саме в якості процесуальної діяльність особи (представника), яка спрямована на захист суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, а також повинна сприяння судові у всебічному, повному і об'єктивному з'ясуванні обставин справи, в постановленні законного і обґрунтованого рішення;

- сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника. Слід відмітите те, що ЦПК України відносить представника до числа осіб, що беруть участь у справі, а, отже, він наділений юридичною заінтересованістю і є самостійною процесуальною фігурою. Крім цього, наявна подвійність мети процесуального представництва: захист та охорона прав, свобод та інтересів осіб, які беруть участь у справі; та надання правової допомоги;

- розглядаючи співвідношення цивільного і цивільного процесуального представництва, ми вважаємо, що цивільне процесуальне пред­ставництво є самостійним інститутом цивільного проце­суального права і має низку відмінностей від представ­ництва у матеріальному розумінні, яке складається в цивільному праві, оскільки процесуальне представництво породжує виникнення процесуальних відносин, а цивільно-правове представництво - матеріальних правовідносин. Така відмінність полягає і в тому, що метою цивільного представництва – вчинення правочинів та інших юридичних дій від імені особи, яку представляють, а процесуального - захист прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, реалізація представником процесуальних прав та обов'язків осо­би, яку він представляє в цивільному судочинстві, на­дання допомоги суду у здійсненні правосуддя по циві­льних справах. Крім цього, при цивільному представництві не може бути подвійного представництва (у разі передоручення дії вчиняє замісник, якому представник передоручив здій­снення дій (чи їх частину), а в процесі законний пред­ставник може доручити ведення справи договірному представникові (ч. 5 ст. 39 ЦПК України). У випадку цивільного представництва у здійсненні юридичних дій бере участь тільки представник, а в про­цесуальному поряд із представником може брати участь і особа, яку представляють (ч. 2 ст. 38 ЦПК України). Однією з відмінних рис є також те, що при представництві в цивільному процесі пред­ставник може вступати у правовідносини тільки із су­дом. При представництві в цивільному праві представ­ник може вступати у правовідносини з будь-якими су­б'єктами права, якщо інше не вказане в довіреності;

- для виникнення правовідносин процесуального представництва необхідний юридичний склад, а саме процесуальні факти та матеріально-правові факти. Процесуальні факти спричиняють виникнення процесуальних представницьких відносин лише за наявності матеріально-правових фактів, які визначають зв'язок між представником і довірителем. Процесуальними юридичними фактами, що породжують та змінюють представницькі правовідносини, є дії представників і суду (судді). Ці дії вчиняються у визначеній послідовності, яка передбачена цивільним процесуальним законодавством, та з додержанням відповідної процесуальної форми;

- для того, щоб процесуальне представництво відбулося повинно бути дотримано низку умов: такі особи мають бути правоздатні та дієздатні; не повинно бути заборони закону на представництво (ст. 41 ЦПК України) та повинні бути належним чином оформлені повноваження. Представники допускаються в процес тільки при наявності відповідних документів, що засвідчують їх повноваження. Набуття правосуб'єктності процесуального представника і здійснення його функцій можливе за наявності відповідних повноважень, підтверджених визначеними в ЦПК України і належно оформленими документами;

- функції представника у суді може здійснювати адвокат або будь-яка інша особа, яка досягла повноліття, має цивільну процесуальну дієздатність, належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді за умови відсутності передбачених законом перешкод щодо виконання представницьких функцій;

- повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами: довіреністю фізичної особи; довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника; свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна;

- найбільш поширеними є класифікація цивільного процесуального представництва за наступними критеріями: за підставами виникнення; за ознаками осіб, які здійснюють представництво; за ознаками осіб, в інтересах яких здійснюється представництво; за ступенем заміщення особи, яку представляють; за способами виникнення та залежно від документів, що посвідчують повноваження представників;

- особливість представництва адвокатом інтересів осіб в цивільному процесі пов’язана із специфічністю його правового статусу, під яким слід розуміти поєднання прав та обов’язків адвоката, відповідальності та гарантій його діяльності, які закріплені не тільки в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а і в інших нормативно-правових актах, зокрема і ЦПК України. На відміну від інших осіб, які можуть бути представниками в цивільному процесі, адвокати є основними суб’єктами, на яких покладено обов’язок надання правової допомоги, і які апріорі розглядаються як суб’єкти, що професійно підготовлені для надання такої допомоги.

- основним документом, який використовується адвокатами для посвідчення їх повноважень в якості представника в цивільному процесі, і який в той же час є єдиною правовою підставою для здійснення адвокатом адвокатської діяльності є договір про надання правової допомоги.

Отже, враховуючи вказане важко в сучасних умовах переоцінити значення процесуального представництва, а саме у зв'язку з: існуванням принципу змагальної моделі цивільного судочинства, ускладнення та динамізм правової системи, а також збільшення кількості правових актів, що, в свою чергу, вимагає певної спеціалізації і серед юристів. Тому без участі представника з юридичною освітою провести судовий процес на професійному рівні стає практично неможливим. Викладеними причинами пояснюється існування в сучасному правовому суспільстві інституту представництва.