Ги де Мопассан

Жанр – філософсько-психологічний, з елементами політичного, автобіографічного, фантастичного. За формою – щоденник, сповідь. Основна тема твору – духовні пошуки людиною-інтелігентом місця у суспільстві, в якому руйнуються всі ідеали і яке знаходиться на перехресті “двох епох, двох культур”. З іншого боку, автор зображує внутрішню трагедію розірваної свідомості одинокої, зайвої людини.

Письменник також розкриває теми страждання, смерті, безсмертя, міщанства, інтелігенції, війни, музики, науково-технічного прогресу, божевілля, самогубства тощо.

Дія твору відбувається в маленькому затишному швейцарському містечку невдовзі після І Світової війни. Туди приїздить 50-річний журналіст і письменник Гаррі Галлер, він займає кімнату в чистому міщанському будиночку, де розмірено плине життя господині та її племінника. Це він сам себе називає Степовим вовком, бо не здатний злитися з оточенням, бути задоволеним і щасливим у щоденному пересічному житті. Самотність, відлюдкуватість, відчуженість не приносять йому щастя, проте десь в глибині живе сум за затишком, спокоєм, чистотою, світом його дитинства. Тому й прагне оселитися в порядній міщанській родині.

Гаррі є позитивною людиною, не завдає господарям клопотів, та стиль його життя виглядає дивним і невпорядкованим – незрозумілі заняття, відвідини жінок, пусті пляшки з-під вина - все це викликає підозру племінника господині. За декілька місяців Гаррі зникає, залишивши по собі щоденник. Цей документ і опублікував племінник, супроводжуючи власною передмовою.

У романі можна виокремити принаймні два ключові конфлікти, які між собою тісно переплетені – конфлікт зовнішній – між високоосвіченою, духовно багатою особистістю, інтелігентом і митцем Гаррі Галлером і меркантильним міщанським суспільством; і конфлікт камерний, який відбувається у душі та свідомості головного героя. Його можна по-різному назвати, та передусім це фаустівський конфлікт між тілесним та духовним, між земним життям, міщанським і низьким, та високим і духовним. З одного боку, Гаррі вабить все буденне, чисте, добропорядне, спокійне, з іншого - він відчуває зневагу та ненависть до бюргерства, з якого сам вийшов. В цьому причина роздвоєння особистості та її трагедія – між людиною і Степовим вовком.

Гаррі бачить у собі людину, тобто світ думок, почуттів, культури, делікатну і витончену істоту, а поряд – ще й вовка, тобто темний світ інстинктів, дикості, жорстокості, грубу, необтесану вдачу”. (Наливайко) Проте звичайний Галлер – це також приручений Галлер, який хоч і з трудом та мукою, але вкладається в норми бюргерського світу, тоді як степовий вовк із них виривається, затято проти них бунтує. Та разом з тим “степовий вовк” – це темне нутро, світ підсвідомого, який має бути подоланий героєм на шляху до “вищої людяності.

У композиції роману також присутній прийом розпаду, розколу. Він складається з декількох майже самостійних частин: «Вступ видавця», «Записка Гаррі Галлера», «Трактат про степового вовка». У «Вступі видавця» йде мова про зовнішній бік життя Гаррі Галлера, тобто Гаррі подається очима стороннього спостерігача. «Записки Гаррі Галлера» - це його спроба розібратися у самому собі і визначити власне до себе ставлення. У записках події, які, уже відомі зі вступу видавця, отримують свою справжню суть і набувають значення як розповідь про душевні переживання. Таким чином, існування Гаррі розпадається на зовнішню та внутрішню частини.

У записки Гаррі включений «Трактат про степового вовка» – дешева книжечка, яку його дав якийсь незнайомий дивний чоловік. У трактаті герой сам дивиться на себе і свій внутрішній світ зі сторони – це ще один кут зору. У трактаті автор також висловлюється з приводу змісту роману, він підводить читача до твору, до героя, намагається під кутом зору філософії та психології обґрунтувати проблеми, які поставлені у творі, передбачає, що відбудеться далі. За жанром трактат належить до есе, за стилем відрізняється від роману, проте за внутрішнім змістом є невіддільним від твору – в ньому закладені теми, проблеми, а також ідея твору.

І нарешті, в записки входить сцена «магічного театру» – це навіяні Фрейдом та Юнгом мандрівки в глибини власного “Я”. Тут реальне співіснує з фантастичним. Театр, який з'являється у хворобливо чутливій уяві Гаррі, можливо, під дією наркотику, яким пригощає його Пабло – приятель Герміни, матеріалізується підсвідомістю Г. Недаремно над входом попередження – «тільки для божевільних». У сценах постає множинність особистості героя, її суперечливість, хаос підсвідомого світу, яку Гессе хотів прояснити, звести до цілісності. З цією метою і з'являються безсмертні Гете і Моцарт. Вони символізують людську духовність, недосяжну для буденності: над землею повітря розріджене, їм важко дихати, туди нема дороги Гаррі, в душі якого потяг до вершин, до необмеженої волі співіснує з жалем за буденним затишком. Примирити хоча б на короткий час ці дві несумісні душі в одній може, напевно, лише гумор або точніше – самоіронія. Гете і Моцарт сміються льодяним сміхом, як особистості вони перестали існувати, розчинились у вічності. Життя хоча і повне страждань, але воно повне руху, прагнення до ідеалу, це розвиток, тому виправдовує себе. Справжнє безсмертя дарує людям творчість, а творчість народжується з життя (ідея вірша “Безсмертні”). Прикладом цьому і є Моцарт і Гете.

 

 

Всі герої у творі грають подвійну роль і одночасно доповнюють один одного.

Герміна (жіночий варіант імені Германа, з грецького Гермес – вісник богів, провідник) постає у романі, з одного боку, «дзеркальним відображенням» Гаррі, з іншого – людиною, що володіє низкою рис, не притаманних Степовому Вовкові. У ній поєднуються гармонійно глибокий розум, щирість, чутливість, духовне багатство з якостями, відсутність яких робить Гаррі нещасним Степовим Вовком. Серед них – соціальна пристосованість, безтурботна веселість, які можна визначити як «побутовість», тобто розуміння поверхневих, неглибоких сторін життя. Саме Герміна вчить його по-новому дивитися на речі. Завдяки їй він продовжує розпочатий ще у відносинах з Марією процес долучення до чуттєвої сторони життя, стаючи при цьому більш природним, впевненим у собі, розкутим, а головне, Гаррі поступово стає людиною, задоволеною власним життям.

Марія живе даною конкретною хвилиною, цінуючи понад усе прості чуттєві задоволення. У романі вона символізує Аніму на першому щаблі її розвитку – нехитре життя почуттів, плотську, тілесну любов, гедоністичне ставлення до світу. Саме цьому вона «вчить» головного героя, який відкидав не тільки будь-які прояви зла, а й багато земних радощів. Марія уособлювала світ нових почуттів, емоцій, переживань, яких він був позбавлений через свою самотність, на яку він свідомо йшов, відкидаючи в тому числі і жіноче товариство. Саме з нею Гаррі Галлер виявив, що «жіночі ніжки – це не те, що ніжки стола».

Джазист Пабло не володіє знаннями про культуру, він прагне дарувати людям насолоду, Пабло – це «маленька» людина, але «маленька» не через свою боязкість чи «злитість» з масою, а як результат життєвої позиції героя: працювати, не претендуючи на будь-які висоти. На цю «непомітність» Пабло, крім усього іншого, вказує і його ім'я, співвіднесене з латинським «paulus», що в перекладі означає «малий». Водночас у Магічному театрі він дуже схожий на Моцарта, тобто як художній образ символізує єдність духовної і чуттєвої насолоди від музики.

Таким чином, Марія і Герміна – символізують два щаблі розвитку Аніми. Саме вони будять в Гаррі голос внутрішньої необхідності, тобто те, що дійсно є рушійною силою розвитку індивіда, Пабло – це Персона (якщо користуватися термінологією аналітичної психології), тобто гнучкий і рухомий стан, за допомогою якого сильне Его гармонізує зі світом, виробляє неупереджене і терпиме ставлення до людей.

 

Важливим структурним елементом у творі є сміх як філософське поняття, яке передбачає гру категоріями, подвійний зміст ідей та понять. Тому про якусь однозначність у творі говорити важко. Водночас ідея іронічного ставлення до світу – одна з ключових у творі.

Ідею іронії можна сприймати лише як засіб зберегти внутрішню силу та рівновагу, засіб примирити реальність та мрію, проте іронія не звільняє людину від обов'язку бути людиною, від високої людяності, щоб пізнати світ, за буддистською філософією, людина весь час повинна пізнавати себе і вбирати весь світ у себе – Г. Гессе писав: всі мої твори “можна тлумачити як захист особистості, індивіда, часом – як крик про допомогу”.

Твори Гессе приваблюють багатогранним стилем, різнобічним висвітлення кожної думки та ідеї. Для творів характерна гра кольорів, відтінків, перехід думки в її протилежне твердження. Предметом зображення є сам процес мислення. Він вдається до фантастики, містики, поетики сну, утопії. Речення складні – передають складність людського мислення і свідомості. Водночас Інтелектуалізм, філософічність та метафоричність переплітаються з щирістю та безпосередністю викладу. Саме це вабило повоєнну молодь до творів Гессе, ними захоплювалися хіпі, називали поруч із Сартром своїм ідейним наставником.

 

Ги де Мопассан