Політичні посади

Політичний характер зазначеного виду посад не зводиться лише до факту обов'язкової приналежності особи, яка займає цю посаду, до певної політичної партії, хоча саме така ситуація є нормою у державотворчій практиці багатьох демократичних країн світу. Там політичні посади заміщуються представниками партії, що перемогла на виборах. Тобто партії розставляють свої кадри на державні посади. І це логічно, адже політика певної партії (чи коаліції партій), що отримала найбільшу підтримку населення на виборах, стає державною політикою, а тому не повинна мати опору зі сторони державного апарату. При цьому характер державно-управлінських відносин склався таким чином, що принцип компетентності переважає принцип партійності в період здійснення

партією державно-владних функцій. Державний службовець - представник партії ставить інтереси держави вище інтересів партійної дисципліни.

Такий розподіл державних посад на політичні та посади державної служби, коли політики визначаюсь урядову політику, а державні службовці готують і виконують ці рішення, показав свою ефективність протягом уже тривалого історичного періоду. Відносно самостійна державна служба здатна врівноважити політичний темперамент та адміністративну незалежність. Міра такої самостійності на практиці залежить від специфіки держав, а також від кількості політичне заангажованих урядовців та впливів партійних функціонерів на формування кадрової політики, особливо на високому рівні. Кожна країна виробила свій власний унікальний механізм утворення певного ступеня політичної самостійності своїх адміністрацій. Наприклад, у США цілком нормально сприймається політична лояльність державних службовців, тоді як у Великій Британії перевага надається їх незалежності. Десь між ними знаходяться Франція та Німеччина, адміністрації яких є напівполітизованими на високих рівнях, але з технократичними державними службами.

Зважаючи на розвиток політичної структурованості суспільства у найближчій перспективі, Україні необхідно виробити свій власний варіант збалансування політичних інтересів певних партійних структур та нейтральності державної служби.

З огляду на такі тенденції розглянемо політичні посади.

Особливості статусу політичної посади виявляються у трьох ключових моментах:

а) особливому порядку призначення на посаду;

б) особливому порядку звільнення з посади;

в) в особливих рисах відповідальності, яка носить ознаки публічної (тобто перед населенням, главою держави, парламентом) відповідальності за наслідки діяльності.

До цього виду, як вже було сказано, відносяться посади політичних діячів і політичних виконавців, які здебільшого не відносяться до державної служби.

Політичні діячі (політики) - це посадові особи, які обрані безпосередньо народом або виборними органами, виробляють державну політику у визначеній сфері державної діяльності та забезпечують її реалізацію.

До політичних діячів відносяться: голова уряду, члени уряду, обрані на виборах керівники регіонів. У нашій країні до цієї категорії можна віднести посади Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету інформаційної політики,

телебачення і радіомовлення України, Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Політичні виконавці - посадові особи, які призначаються виборними органами чи виборними посадовими особами і е безпосередніми провідниками державної політики як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні.

До цієї категорії відносяться керівники центральних органів виконавчої влади, які не є членами уряду, керівники регіонів, які призначаються, заступники членів уряду. В Україні сюди можна віднести посади: голів державних комітетів; заступників міністрів; голів обласних державних адміністрацій; глави Адміністрації Президента України; Урядового Секретаря, Представника Президента України в Автономній Республіці Крим; членів Ради міністрів Автономної Республіки Крим.