Воинам-афганцам посвящается

У методиці початкової школи застосовують наступні методи і прийоми роботи над зв'язним мовленням учнів.

- Розгорнуті відповіді на запитання. Наприклад: метод ПРЕС. Алгоритм розповіді- міркування.

Я вважаю, я гадаю, на мою думку... (позиція).

Тому що, оскільки, через те... (причина).

Наприклад... (докази, аргументи).

Отже, тож... (висновок).

— Я вважаю, що ліс дає людям користь, оскільки він затримує вологу, пом'якшує клімат, служить постачальником будівельного матеріалу. Отже, ліс потрібно берегти.

- Різні текстові вправи, пов'язані з аналізом прочитаних творів, з вивченням граматичного матеріалу, активізацією граматичних форм і лексики. Наприклад: використовуємо прийом "синкан" для аналізу тексту про вітер. Цей прийом вимагає певної побудови. Складається з 5 рядків.

1ряд - іменник;

2ряд - прикметник;

3ряд - дієслово чи дієслівні форми;

4ряд - фраза, яка передає особистісне ставлення до теми;

5ряд - синонім до іменника у першому рядку.

1. Вітер. 2. Сильний. 3. Зриває.

4. Дошкуляє. 5. Повітряна маса.

- Усний переказ художніх текстів, вивчених напам'ять, записи таких текстів по пам'яті.

- Імпровізація за мотивами казок (усно), складання віршів, оповідань.

- Усний та письмовий переказ тексту з творчим завданням: дописати зачин, кінцівку, ввести додаткових героїв, поширити розповідь про основних героїв тощо.

- Перебудова поданих учителем текстів усно і письмово.

- Різні види драматизації, словесного малювання, ілюстрування прочитаного.

- Письмові твори різних типів.

- Відгуки про прочитане, побачене.

- Складання ділових паперів: телеграм, оголошень, запрошень тощо.

Аудіювання — вид роботи, який здійснюється фронтально. Учитель читає незнайомий текст, а потім пропонує запитання до нього з варіантами відповідей. Учні вислуховують кожне запитання та відповіді, обирають один із варіантів, записують номер запитання і поряд — номер відповіді. Використовуючи цей вид роботи, вчитель акцентує увагу на цікавих, влучних словах, доречності їх використання у словосполученнях, реченнях, спонукає до роздумів над ними.

Перекази дають можливість вчитися логічно, зв'язно викладати думки, сприяють збагаченню лексичного запасу, допомагають осмисленню різних функцій зображувальних засобів мовлення, виробляють уміння користуватись образним мовленням. Переказ виробляє в учнів уміння, необхідні для складання тексту твору. Переказування як тип мовленнєвих вправ розвиває механізми комбінування, конструювання, пробуджує у дітей певні думки, викликає відповідні настрої, почуття, виробляє прагнення до наслідування всього зразкового, передового, розширює їхні знання про навколишній світ.

Працюючи над вивченням віршованих рядків,доцільно звернути увагу школярів на те, що у вірші поет висловлює свої почуття, викликані картинами природи, суспільними явищами, зустрічами з близькими людьми. Одна й та сама картина природи може пробудити у різних поетів різні почуття: радість, печаль, турботу. І від цього вірші отримують різне емоційне навантаження. Тримаючи в пам'яті багато віршованих рядків, дитина вільно оперує словами з них під час написання твору.

Народні прислів'я і приказки, скоромовки, щедрівки є взірцем стислої і глибокої думки; їх синтаксична структура дуже чітка, лексика завжди різноманітна і образна. Школярі люблять прислів'я, приказки, скоромовки, легко їх запам'ятовують. Наприклад, діти міркують над прислів'ям: "Маленька праця краща за велике безділля". Згадують, чим допомогли сьогодні мамі, яка від цього користь. Що ще можна було зробити? Чи часто вони виконують доручення дорослих? Міркуючи над даним прислів'ям, діти вибудовують логічні речення, які відповідають певній темі.

Розгадування, відтворення і самостійне складання загадок, загадок-добавлянок, підбирання до відгадок слів-порівнянь. Цей вид роботи сприяє вмінню знаходити в контексті головну думку і переносити її у реальність. У кожній загадці образ, метафора пов'язані з дійсністю, що і допомагає її відгадати.

Пропонується загадка: "Чорні птахи на білій сторінці". Тут метафора — ціла картина. Діти можуть її уявити, але пояснити словами їм важко. Тому вчитель ставить запитання: "Що це за птахи? Чому їх назвали птахами?" та інші. За даним зразком діти складають свої загадки (це і є творча робота).

Використовування віршованих задач. (Вивчення віршів напам'ять.)

Робота над фразеологізмами. (Робота над лексикою.)

Метод фантограм. Допомагає побудувати асоціативний ряд слів до названого предмета чи явища. Вчитель називає певне слово, а діти — слова, які асоціюються із цим словом.

Ніжність — мати, дитина, душа, квітка, любов, родина, дівчина...

Батьківщина — дім, сім'я, країна, родина, місто, село, садок, мати, калина, батько, люди, Україна...

Метод фантограм є специфічним тренінгом під час роботи з опорними словами, що дозволяє учню швидко зорієнтуватись серед розмаїття слів, вчить добирати потрібне слово, вдало його використовувати.

35. Зв’язне мовлення, особливості оволодіння ним молодшими школярами.

См. Вопрос 34

 

36. Зміст роботи з розвитку монологічного мовлення молодших школярів.

Треба вчити не тільки про що розповідати, а як про це розповідати. Для створення переказу (монологу) треба добирати не тільки добре знайомі слова, але ще і відпрацьовувати засоби зв'язку (займенники, повтори, синоніми), звернути увагу на стилі мовлення (художній стиль – порівняння, епітети, метафори; науковий, діловий – абстрактна лексика); інтонаційні особливості. У навчанні зв'язного мовлення треба дотримуватись таких принципів: зв'язку роботи мовлення і мислення; взаємозв'язок усного і письмового мовлення.

Найпростішим з погляду структурної побудови є опис, розповідь, повідомлення. Під структурою монологічного висловлювання розуміємо побудову всього тематичного висловлювання, враховуючи послідовність його частин і тип смислового зв’язку між компонентами. В зачині використовуються фрази, спрямовані на привернення уваги, вказують на предмет і ціль висловлювання. Основна частина ретельно розкриває тему. Цілісність досягається завдяки засобам зв’язку як між фразами, так і між єдностями. Матеріал в основній частині викладається за певною логічною основою. Так в описі логічною основою буде не тільки порядок розташування предметів чи ознак у просторі, а й ступінь їх важливості. У розповіді логічною основою буде хронологічна послідовність подій. Підсумок — це короткий висновок із сказаного в основній частині.

У початковіх класах діти повинні оволодіти вміннями висловлювати одну завершену думку про предмет або явище. Елементарне висловлювання виступає мінімальною оперативною навчальною одиницею. Контекстовою одиницею виступає понадфразова єдність.

37. Способи організації навчання зв’язним висловлюванням.

См. Вопрос 39

 

38. Прийоми навчання зв’язним висловлюванням.

См. Вопрос 39

 

39. Формування умінь орієнтуватися в умовах спілкування.

Комунікативно- мовленнєві вміння мають творчий характер, тобто потребують уміння швидко орієнтуватися в умовах спілкування, які ніколи не повторюються повністю, щоразу слід добирати потрібні мовні засоби, користуватися мовленнєвими навичками. Оволодіти такими мовленнєвими вміннями – означає вміти правильно добирати стиль мовлення, підкоряти форму мовного виразу завданням спілкування, вживати найефективніші мовні засоби, враховуючи необхідність екстралінгвістичних факторів (міміки, жестів, інтонації і т. п.).

Розвиток мовлення дитини слід починати з роботи над розширенням кола її уявлень, понять, з роботи над вихованням її пізнавальних інтересів. Процес накопичення цих уявлень і понять супроводжується тим, що дитина починає відчувати потребу в словах, якими можна назвати спостережувані нею предмети і явища, потребу в мовних засобах, якими можна найбільш адекватно ці явища і враження описати, осмислити для себе і розказати про них іншим.

Велике місце на уроках повинні займати вправи на опис і характеристику натуральних предметів, вправи в складанні розповідей за власними спостереженнями і враженнями. Основна увага учнів в процесі цієї роботи повинна бути зосереджено на питанні про те, як, якими словами, якими мовними засобами краще розказати про свої враження, як краще висловити своє ставлення до них. Необхідно, щоб діти розуміли, що в мові є безліч слів, які на перший погляд здаються аналогічними, насправді ж одне з них не завжди може замінити інше. Поняття «сміливий»: хоробрий, безстрашний, доблесний, мужній, відважний, рішучий, і потрібно уміти вибрати те або інше значення слова в контексті.

Не менше значення для висловлення змісту сприйнятого має також структура речення, послідовність слів, що забезпечує той або інший логічний наголос у фразі; таким же істотним є і питання про характер зв'язку однієї думки з іншою.

Щоб сформувати у дітей уявлення про способи орієнтування В обставинах і завданнях спілкування, треба створити на уроці навчальну ситуацію, яка б наближалася до природних умов спілкування. Учні, по­ставлені в обставини, однотипні з тими, що існують у житті, зможуть під час висловлювання мимоволі врахо­вувати сприймання того, до кого звертаються. Спосіб ви­кладу думки підказуватиметься їм конкретною обста­новкою.

Ситуація живого спілкування на уроці може виникну­ти лише тоді, коли вчитель і учні пройняті взаєморозу­мінням, радістю спільної праці. За таких умов виконан­ня вправи перестає бути для учня формальним завдан­ням. Діти діляться з учи­телем почуттями, враженнями. Обмінюючись думками, вчаться бачити навколишнє, відгукуватися на життя, включатися у нього.

Ефективним прийомом формування уявлення про Функції мовлення є зіставлення на одну й ту саму тему текстів художніх і наукових, розповідей, описів та міркувань. Порівнюючи висловлю­вання, у яких про те саме говориться по-різному, учні усвідомлюють, що тексти бувають різні у залежності від функції мовлення. Вони одержують орієнтири, як зна­ходити спосіб викладу думки, беручи до уваги обставини і мету спілкування.

Орієнтуючи учнів на певний спосіб викладу думки, учитель конкретизує мовленнєву ситуацію словесним роз'ясненням. Намагається викликати зриме уявлення про адресата мовлення. Словесне роз'яснення доповнюється ілюстра­тивно-текстовою або конкретно-дійовою (ігровою) опо­рою.

40. Формування умінь розкривати тему і основну думку висловлювання.

Учні мають навчитися визначати межі теми, розуміти, про що слід розповідати, висвітлюючи ту чи іншу тему, які факти до­бирати для її розкриття. Мають пізнати, що, будуючи текст, необхідно всі його компоненти — зміст, структуру, мовні засоби — підпорядковувати темі і основній думці, оскільки найістотнішими ознаками монологічного мовлен­ня є смислова єдність і зв'язність.

Організовуючи навчання, слід іти від спостережень за співвіднесеністю заголовка із змістом твору до форму­вання уявлень про смислову єдність і зв'язність як суттєві знаки будь-якого висловлювання, вироблення із опорою на ці знання умінь визначати і розкривати тему і основну думку тексту.

Співвідносити заголовок і зміст за твору діти вчаться на уроках грамоти. Їм пропонуються завдання: поділити оповідання, казку на ча­стини за поданими заголовками, придумати до серії картин заголовки; з даних заголовків дібрати найбільш вдалі; обґрунтувати, чому так названо оповідання.

Ставляться завдання: «Розгорніть газету (журнал). Прочитайте заголовки і скажіть, про що можна довідатися із цього номера газети (журналу)». Виконання таких вправ привертає увагу дітей на зв'я­зок між змістом тексту і заголовком. У них складаються початкові уявлення про смислову єдність і зв'язність тексту.

Здобуті знання про ознаки тексту розширюються під час колективного аналізу, відновлення, редагування тек­стів і складання розповідей дітей про те, що відбулося у їхньому житті. Учні починають усвідомлювати що всі речення у тексті, об'єднані темою і основною думкою, розташовані у певній послідовності.

Основним методом роботи з учнями є бесіда, у процес якої учитель включає вступне слово; вводить ілюстративну опору, конкретизуючи уявлення дітей.

41. Формування умінь систематизувати зібраний матеріал.

Зібраний матеріал на основі спостережень за дійсністю, картиною і текстом — це тільки фактична основа, на якій будується зв'язне висловлювання. Щоб донести до слухача (читача) свій задум, мовцеві необхідно систематизувати зі­брані факти, думки: об'єднати їх в окремі групи (мікротеми), визначити, які з них головні, а які — другорядні, тобто пояснюючі, уточнюючі, знайти мовне вираження зв'язку між цими логічно закінченими частинами і реченнями твору.

Навчання способам систематизації матеріалу слід здійс­нювати на основі теоретичних відомостей про семантико-композиційну структуру текстів, визначених програмою. Уже з 2 класу можна проводити цілеспрямовані спостере­ження над будовою зв'язного висловлювання. Системою вправ треба розкривати учням сутність самого процесу поєднання окремих речень і логічно закінчених частин у смислове ціле — текст. Учні доходять висновку, що будь-яке зв'язне висловлювання — це спосіб передачі думки, яка розкривається не в одному реченні, а у ланцюгу взає­мопов'язаних речень.

Перше речення-зачин стисло називає предмет (тему) висловлювання, вводить у ситуацію мовлення. Воно зро­зуміле само по собі. Наступні речення становлять основну частину тексту — розробку теми. Вони конкретизують, пояснюють, розгортають думку, намічену зачином, так, що ми зримо уявляємо зображені події, предмети, явища. Заключне речення інтонаційно завершує повідомлення, намічає дальший розвиток подій. Таким чином, думка, що цементує групу взаємопов'язаних речень, переходить із речення у речення. Кожне наступне речення повторює частку попереднього і додає щось нове про предмет вислов­лювання. Проникнення частини попереднього речення в наступне забезпечує смисловий зв'язок між ними, який виражається різними мовними засобами. Формуючи уявлення про зв'язність як принцип внут­рішньої організації тексту, великої ваги слід надавати бе­сіді з ілюстративно-текстовою опорою, поєднувати аналіти­ко-конструктивні вправи з творчими, синтетичними.

42. Формування умінь знаходити потрібні мовні засоби у висловлюваннях різних видів.

См. Вопрос 39

 

43. Види переказів і методика їх проведення.

Переказ — необхідний етап, який учні повинні пройти, перш ніж приступити до написання твору. Переказ розвиває в учнів ло­гічне мислення; уточнює і розширює словниковий запас, активізує його; сприяє закріпленню граматичних знань, синтаксичних конструкцій, правописних навичок. Переказ художнього твору чи статті збуджує в учнів певні думки, викликає відповідні настрої, почуття, розширює їхні знання про навколишній світ.

За типом мовлення (характером текстового матеріалу) перекази можуть виступати у вигляді розповідей, описів, роздумів.

Перекази-розповіді — це перекази, в яких описано одну або кілька подій. Для розповідей характерна часова логічна послідовність викладу явищ. Діти без особливих труднощів засвоюють і відтворюють зміст оповідань.

Перекази-описи — це перекази, в яких викладено зовнішню характеристику одного чи кількох предметів. Між окремими частинами в описі наявні просторові зв’язки, які сприймаються і засвоюються учнями з більшими зусиллями, ніж часові.

Перекази-роздуми — це перекази міркувань щодо подій, явищ, предметів. Вони не тільки сприяють розвиткові мови, а й дають учням можливість проявити самостійність, до­помагають учителеві з'ясувати, що цікавить та хвилює уч­нів у тому чи іншому уривку, якими людськими якостями вони бажають оволодіти.

Залежно від того, як опрацьовується учнями зміст і виклад тексту, перекази бувають: докладні (детальні), стислі, вибіркові, творчі, перекази-переклади.

Докладні перекази ставлять своєю метою пере­давати зміст оповідання, уривка чи епізоду повністю (без пропуску окремих деталей), послідовно (не порушуючи порядку дій) і правильно (точно називаючи імена, факти, окремі назви). Цей вид переказів привчає учнів уважно слухати текст, намагатися запам'ятати деталі, назви, чітко уяснити всі місця твору. Для детальних переказів добирають оповідання або окремі епізоди з творів, які носять закінчений характер.

Завдання стислого переказу — навчити учнів ви­словлювати свої думки та почуття стисло і чітко. Відомо, що передача основи твору, його сюжетного стержня вимагає значно більших зусиль, ніж детальна роз­повідь тексту. Перед початком роботи над переказом учитель попереджає учнів, що уривок треба переказувати стисло, а цього можна досягти, коли зупи­нитися лише на головному: деякі деталі узагальнити, діа­логи передати у формі розповіді від третьої особи. Під час виконання такого переказу учні вдаються до аналізу, об­мірковують, з'ясовують, що головне в тексті, а що друго­рядне. Така робота розвиває логічне мислення, прищеп­лює навички стислої виразної мови, виробляє вміння узагальнити матеріал.

Головна мета вибіркового переказу — навчити учнів відбирати з тексту найістотніше з того чи іншого пи­тання. Це значно складніший вид роботи, ніж написання стислого переказу. Стислий переказ вимагає вміння стисло передати зміст твору, а вибірковий — лише те, що стосу­ється певної особи, події тощо. Працюючи над таким ви­дом переказу, спочатку учні колективно вибирають найголовніше. Після вступної бесіди висловлюються з приводу того, що слід вносити до переказу, а що залишити поза увагою. Коли учні натренуються виконувати в класі цей вид роботи, тоді можна давати подібні завдання для домашньої роботи.

Найчастіше даються творчі перекази. Завдання: 1. Переказати текст, змінивши особу. Якщо в тексті розповідь ведеться від першої особи, пропонується передати її від третьої, ставлячи розповідачем одну з дійових осіб. 2. Написати переказ тексту, змінюючи послідовність передачі окремих епізодів (наприклад, поставити на по­чаток найцікавіший епізод). 3. Поширити текст оповідання, доповнюючи початок і вводячи новий епізод, додаючи своє закінчення. 4. Замінити певні слова і словосполучення синоніміч­ними.

Як і при інших переказах, під час підготовки до написання переказу-перекладу проводиться підготовча робо­та: детальний аналіз тексту, бесіда за змістом прочитаного, словникова робота, складання плану, усне переказування змісту оповідання за складним планом.

Тек­сти слід брати з творів художньої літератури, дитячих га­зет та журналів. Це можуть бути цікаві й доступні за зміс­том оповідання або цілісні уривки, сюжетні вірші, байки, нариси, в яких відбиваються події суспільного життя, приклади героїчної поведінки, цікаві подорожі, життя природи тощо.

а метою та методикою проведення перекази поділяють­ся на навчальні та контрольні. Мета навчальних — при­щепити учням уміння виконувати той чи інший вид пе­реказів, мета контрольних — перевірити, як учні оволоділи навичками письмового викладу прослуханого тексту.

Для навчальних пе­реказів можна намітити такі основні етапи: вступна бесіда; читання тексту; бесіда за змістом прочитаного та словниково-фразеологічна робота; робота над планом; усне переказування прочитаного; написання переказу в чорновому варіанті; переписування переказу начисто; перевірка робіт учителем; аналіз переказів.

Викладаючи зміст прослуханого твору чи уривка, учні повинні добирати відповідні слова,, повно і чітко передавати чужу думку. З метою попередження орфогра­фічних та стилістичних помилок, виходячи із завдань навчального переказу, учитель визначає, якими довідниками та посібниками учні можуть користуватись. Для кращого написання переказу доцільно радити школярам писати свою роботу спочатку на чернетці. Це дає можливість пе­реконатись, чи повно викладено зміст, чи не пропущено щось істотне, важливе для розуміння всього твору, уривка, чи наявний зв'язок між окремими частинами. Чернетка допомагає також з'ясувати, чи дотримано послідовності відповідно до складеного плану у висловленні думок і подій.

Після уроків учитель перевіряє учнівські перекази і на­ступний урок присвячує аналізу та доопрацюванню учня­ми своїх переказів. Оскільки на проведення навчальних переказів відво­диться два уроки, доцільно підготовчу роботу провести на одному уроці, щоб другий урок повністю залишився для оформлення переказу.

Контрольні перекази проводяться так: після невеличкої вступної бесіди читається текст пе­реказу; пояснюються і виписуються на дошці нові і малові­домі слова; проводиться робота над планом; повторне читання тексту в цілому; написання учнями переказу.

Переказ за запитаннями допустимий лише на перших кроках навчання. У 2-4 класах запитання мають ставитися до кількох речень і вимагати розгорненої відповіді, тобто слугувати опорою для побудови логічного закінчення частини тексту. Самостійним може вважатися переказ, який спирається не на серію запитань, а на цілісне сприймання твору, на усвідомлення композиції, логічних зв'язків, засобів виразності. Тому провідним прийомом підготовки до переказу будь-якого виду має бути аналіз вихідного тексту у єднвсті. змісту, структури та мовного оформлення.

 

44. Організація та прийоми навчання усним і письмовим переказам.

У діяльності учителя і учнів, спрямованій на опанування уміннями відтворювати (усно, письмово) тексти різних типів та стилів, можна виділити декілька етапів:

1) попередня, роззосереджена підготовка до переказу;

2) постановка завдання, мотивація діяльності. Підготовка до сприймання тексту. Читання;

3) аналіз тексту у єдності змісту, мови і композиції. Складання плану та робочих матеріалів. Повторне читання тексту;

4) виконання першого варіанта переказу. Редагування роботи. Створення удосконаленого варіанта переказу;

5) перевірка і аналіз робіт.

Залежно від підготовленості учнів і виду переказу обирається спосіб сприймання тексту: 1) читання учителем (слухове сприймання); 2) читання учнями про себе (зор'ове сприймання); 3) паралельне прослуховування тексту і читання про себе (зоро-слухове).

Багатьма методичними посібниками передбачено обов'язкове усне переказування прочитаного тексту перед виконанням письмового. Усний переказ віддаляє учнів від вихідного тексту-зразка, не націлює на пошуки своїх, співавторських слів. Учні у цьому випадку пишуть переказ переказу.
Більш плідний прийом - виконання першого варіанта роботи на чернетці, колективне її редагування і написання удосконаленого тексту.

+питання 43

 

Воинам-афганцам посвящается

 

 

Нельзя нам забывать Афганистана.

Уже идёт, которая весна
Без свиста пуль в афганской круговерти,
Но горы вновь ко мне приходят в снах,
Те горы, на которых море смерти.
Пустыня огрызалась горячо,
В песках, скрывая призрак каравана,
Все было, все осталось за плечом,
Но век мне не забыть Афганистана.

 

Война свои «подарки» раздала-
Кому звезду на грудь, кому на холмик,
Кого-то развенчала до гола,
А кто-то вписан в жизни многотомник.
Пусть десять или двадцать лет пройдет.
И время врачевать умеет раны
Давайте помнить тех, кто не придет
Нельзя нам забывать Афганистана.

(В.Ковалёв)

 

 

Посвящается всем тем, кто мужественно сражался в Афгане, кто погиб там, до конца выполнив свой воинский и гражданский долг.
Войны не заканчиваются тем долгожданным моментом, когда смолкает оружие. Они продолжаются в душах тех, кто в них участвовал. И эта война на афганской земле не исключение. Она долго еще будет напоминать о себе – пока живы матери, на старости лет потерявшие кормильцев, пока болят раны воинов. Она будет жить в памяти сирот, оставшихся без отцов. Она в нашем сознании, пока есть скорбные списки на памятниках и обелисках по всей стране. Она существует, потому что все еще числятся без вести пропавшие…