По-хаттськи По-українськіmarnuwa — марнува (міцний змарнувати (втратити), можливо пропити?., напій - пиво). 67* марнувати, марнослів”я (беззмістовні розмови, слова; порожня балаканина, плетиво слів), марнотрат, марний, марніти. “ марнополька ” (шинок, “казенна горілка”). (“Етимологічний словник української мови”, Т.3, К.1989, с.400). Ця назва згадується у Біблії: “ Хто обробляє землю свою, той хлібом насичується, Хто ж за марницею гониться, той позбавлений розуму “ (Книга приповістей Соломонових 12(11) - БІБЛІЯ або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту – Українського Біблійного Товариства – 1991- с.644.) У іншому місті Біблії читаємо:” Хто землю свою обробляє, той насититься хлібом, а хто за марнотним женеться, насититься вбогістю “ (Книга приповістей Соломонових 28(19) – Там само, с.660). У “ Велесовій книзі “ цей напій називається “ пиво венедське “: «На півдні в степах усілякі роди житво міняють і грекам роблять обмін на золоті ланцюжки і кола, і намисто, які на шиях своїх носили; вимінювали за пиво венедське для греків; і розводили овець своїх і міняли тих» (Б.Яценко “Велесова книга – Легенди. Міти. Думи. ” – Київ - 1995, с.86). Ця інформація є цінною для дослідника, так як, дає можливість ототожнити дві назви: “венеди” і “хатти”. Мова йде про один і той самий народ. “ Велесова книга “ не згадує хаттів жодним словом, але ж вони мають бути!!! Готський історик (VІ ст.) Йордан у своїй праці ”Гетика” писав: “ Починаючи від місця народження Вісли, на безмежних просторах розташувалося багатолюдне плем’я венедів. Останні хоч і достойні презирства через слабкість зброї, одначе могутні завдяки своїй чисельності... Ці венеди походять від одного кореня і сьогодні відомі під трьома іменами: венедів, антів і склавинів ” (Йордан, 1960). Можна впевнено внести поправку до слів давнього історика: “ венеди “ – є малоазійськими хаттами, “ анти “ – шумерами, “ склавіни “ – лувійцями. Хатто-шумери, а отже, “ венеди “ і “ анти “, є далекими пращурами українського народу. Далекими пращурами російського народу є лувійці. Помиляється Йордан в одному, що “ ці народи походять з одного кореня “. Це три різних народи. Хатти та шумери дійсно створили єдину конфедеративну державу, ще у третьому тисячолітті до н. е. Їх спільна історія нараховує, близько 2800 років “ Малоазійського “періоду, та близько 2700 років “ Північно-Чорноморського “періоду. Лувійці проживали окремо, хоч їх історія, дотично, і торкалась історії хатто-шумерів у добіблійні часи. Навіть грецький філософ Платон (5 ст. до н. е.) відрізняєв атлантів (хатто-шумерів) від лувійців, згадуючи окремо їх держави – “ Атлантиду “ та “ Лівію “ (Лувію [Б.В.]). За останні 2007 років політика панівної верхівки цього етносу завжди була ворожою, зверхньою, і принизливою до хатто-шумерів, та інших сусідніх народів. Сергій Лєсной вказує: «Арабы знали и различали только «руссов» и «славян», представителей двух крупных восточно-славянских государств. Вместе с тем они знали, что эти народы одного корня. Хордадберг прямо и недвусмысленно говорит, что «царь славян называется княдз или канназ» и что «купцы руссов принадлежат к славянам». Аль-Джайгани говорит, что «руссы состоят из трёх родов: 1) из руссов…, 2) из славян…, 3) и артанцев. Тоже повторяет Ибн-Хаукаль и Идриси. Под «руссами» они разумели граждан Киевской Руси, где имя Русь употреблялось задолго до появления Рюрика, а под «славянами» граждан Новгородской Руси, которые называли себя «словенами». (Сергей Лесной «Русь, откуда ты? [ основные проблемы истории древней Руси ]», Виннипег, 1964, с.40-41)
Ця арабська звістка дозволяє провести цікаву паралель з повідомленнями готського історика (VІ ст.) Йордана про «венедів», «склавинів» та «антів», і ототожнити: «венедів» Йордана з «руссами» Аль-Джагані, також, з «етрусками», та з «борусами» «Велесової книги»; «склавинів» ототожнити з «слов’янами»; «антів» - з «артанцями». «Артанія», про яку пишуть багато дослідників історії давньої України, є назвою краю, де проживали шумери – далекі пращури «антів» - «косаків» (козаків). Це дозволяє нам стверджувати, що «малоазійські хатти», вони ж – «венеди», вони ж – «русси» вони ж – «етруски»; «малоазійські лувійці», вони ж – «склавини», вони ж – «слов’яни»; «шумери», вони ж – «анти», вони ж – «артанці». Це повідомлення з арабського джерела є важливим, тому що відрізняє «руссів» та «слов’ян», як окремі етнічні групи. Знаючи, що пращурами росіян і є «склавини» («слувіані» > слов’яни), ми можемо впевнено стверджувати, що слова: «русич», «русин», «Рус», «Русь» є для них запозиченнями, тобто, чужими. Помиляється російський дослідник Сергій Лєсной, як і Йордан, «что эти народы одного корня». Дуже переконливо та обґрунтовано пише про окремість русів та слов’ян український історик Палій О.А. Не поділяючи запропонованої концепції сарматизму, щодо проблеми походження Русі, ми констатуємо, що факт тісних контактів між русами та сарматами (і скіфами) безперечний. Як ми вважаємо, такі контакти беруть свої витоки ще у часи малоазійської історії хатто-шумерів, сарматів, скіфів. Отже, процитуємо дослідника О. Палія, який, в розділі під назвою «Русь не слов’янська і не варязька. А яка?», наголошує: «Одну з визначальних наукових проблем ранньої історії України довгий час становив незаперечний факт, що у вітчизняних літописах, зокрема й у «Повісті минулих літ», руси відокремлюються як від варягів, так і від слов’ян. Таке розмежування систематично повторюється щодо всіх подій до початку 11 ст. як в українських, так і в іноземних джерелах. До цього часу руси у вітчизняних літописах навіть відокремлюються від полян – слов’янського племені, центр якого Київ, став столицею могутньої держави. Під роком 1018 читаємо: «Ярослав же, зібравши русь, і варягів, і слов’ян, пішов проти Болеслава і Святополка і прийшов до Волиня, і стали вони по обох берегах Бугу». Тобто цей вислів літописця був би цілковито позбавлений сенсу, якби варяги або слов’яни були тотожні русі. Під роком 907 читаємо: «І сказав Олег: «Пошийте для русі вітрила з паволок, а для слов’ян коприні», і було так. І повісив свій щит на воротах, на знак перемоги, і пішли від Царгороду. І підняла Русь вітрила із паволок, а слов’яни копри ні, і розідрав їх вітер; і сказали слов’яни: «Візьмемо свої прості вітрила, не дано слов’янам вітрил із паволок». Таким чином, Русь не є тотожною і слов’янам. Вочевидь, літописець усвідомлював єдність слов’янських племен, оскільки тут слов’яни вже подаються без поділу на племена, відповідно до логіки розподілу здобичі князем Олегом. Раніше в літописі під цим же роком було наведено довгий перелік слов’янських та інших племен. У «Повісті минулих літ» відзначено: «Реша русь, чудь, словени, кривичі і всі: «земля наша велика і обільна, а наряду в ній нема». Тобто русь виявляється одним їз племен, що закликали варягів. Більше того, у листопаді під 944 роком повідомляється, що русь тоді відрізнялася не лише від віддалених слов’янських племен, але й від полян, тобто «поляни прозвашася руссю» пізніше від цієї дати: «серед вояків князя Ігоря, що пішли під Константинополь, перераховуються «вої многи, варяги, русь, і поляни, і словяни, і кривичі, і тиверці, і печеніги»… … У літописах подібних згадок, де Русь подається в переліку племен як окрема етнічна одиниця, поряд з варягами, полянами та іншими племенами, дуже багато. Ще більше відомостей, які відокремлюють русів як від слов’ян, так і від варягів, існує в іноземних, зокрема в арабських та європейських джерелах. Радянські вчені не могли адекватно пояснити цей факт і відносили його до «наукових загадок». Між тим ця проблема ранньої історії Русі, ключова для розуміння становлення українського народу та його держави, насправді не має бути загадкою. Для її розв’язання існує достатній масив фактичних археологічних пам’яток та письмових джерел… Русь чітко відмежовувається від слов’ян у повідомленнях низки арабських мандрівників, які здійснили подорожі країною в 9-10 ст. Ці дані особливо цінні для нас, оскільки написані очевидцями. Так, зокрема, арабський мандрівник Ібн-Омар Ібн-Даст у своїй «Книзі дорогоцінних скарбів Абу-Алі Ахмеда (30-ті роки 10 ст.) чітко розрізняє слов’ян, їхні звичаї, і, з іншого боку- русів. Ібн-Даст описує різкий антоганізм між слов’янами і русами, який зводився до того, що «вони (руси) роблять набіги на слов’ян, підпливають до них на кораблях, висідають, забирають їх у полон, відвозять у Хазран і Болгар і продають там»… (Олександр Палій «Ключ до історії України» (друга сторона української прабатьківщини), К., Дніпро, 2005, с.82-86). Російський дослідник Сергій Лєсной зазначає: «…свидетельства арабов говорят, что руссы носили совершенно особую, отличную от западно-европейских народов одежду. Ибн-Даста писал: «…шальвары (т.е. штаны) носят они широкие; сто локтей материи идёт на каждые. Надевая такие шальвары, собирают они их в сборку у колен, к которым затем и привязывают». Напомним, что широкие штаны были у казаков в северном Причерноморьи национальной одеждой ещё в конце 19-го века». (Сергей Лесной «Русь, откуда ты? [ основные проблемы истории древней Руси ]», Виннипег, 1964, с.62-63) Повернемось до хмільного напою хаттів(венедів) – «марнуви».
|
