Wali—(земля) 64 вал (земляний), валок – (с. - госп. ), welle,wаll

німецька мова (земляний вал).

Г.П. Циганенко вказує: «Вал «земляная насыпь».

Затмствовано из немецкого языка в древнерусский период. Ср. –в.-нем. wal (ср. современное нем. Wall «насыпь», «вал») восходит к лат. wallum «укрепление», от лат. wallus «кол».

Вал, следоват., первоначально «насыпь с частоколом», а затем – «земляная насыпь». От сущ. Вал «насыпь» образовано слово подвал «помещение под насыпью» > «помещение ниже уровня земли».

См. интервал.»

(Г.П. Цыганенко «Этимологический словарь русского языка», Киев-1970, с.59).

Наявність слова «wal» в хеттських текстах(!!!), свідчить про давність цього слова, і вказує на те, що в латинській мові, як і в німецькій, це слово є запозиченням. В Європу це слово «принесли» малоазійські хатти (пізніші венеди), яких великий римський історик Публій Корнелій Тацит помилково вважав німецьким племенем.

tati — таті (батько) 59, 65 тато (батько). Tata – з турецької мови – “батько”,

“дорогий”, “любий” (звернення до старших, батька,

вчителя);. tete (литовське «папа»).

 

ta (atа) (чоловік) 59, 65

atima — Ат-іма (чоловіче ім’я) 64 ім’я at-ima (чоловіче ім’я Б.В.)

 

atima(n) — aтіман (ім’я) 64 aтаман (чоловік свого імені // чоловік свого слова)

 

 

suppa — суппа (зуппа) зупа (суп з м”ясом) ув Прикарпатті, suppe (німецька

(м’ясо) 68 мова), супа (болгарська). Це слово шумерського

вжитку є складним: su (вода) + ppe (?), вказує на

рідку страву. В хаттській, німецькій, болгарській,

литовській, російській, грецькій, турецькій, в

багатьох інших європейських мовах, це слово є

запозиченням.

 

 

wari — Варі (земля) 64 ворати (орати землю)

 

wiana — Віана

wiani — віані (вино) 64 вино, wein (німецьке слово), vynas (литовське)

 

 

cuwaluwalr — цувалувал

(ритуальний посуд, який поцілунок, цілувати.

підносили царю) 140 Порівняємо з болгарським «целувам» (целовать).

Цікаво, що ця давня назва потрапила у латинську

мову, де «poculum» означає «чаша», «кубок»

(В.В.Иванов «Хеттский язык», М.,1963, с.80).

Можливо, це відбулось значно раніше - до

“ Атлантичної ” катастрофи.

Автор вважає, що таке запозичення

могло статись у 12 ст. до. н.е., коли венеди –

частина хатто-шумерів, переселились на

Апенінський півострів. Причиною такого переселення

мало бути вторгнення «народів моря» в Малу Азію.

Такою частиною малоазійських хаттів були етруски.

Етимологію слова «етруски» ми

виводимо, як шумерське визначення сусіднього

народу: хаттське «то рус(ь)кі» трансформується у

шумерському вжитку «ето урус(ь)кі», яке, при втраті

«оу», утворює «етрус(ь)кі». Пізніше хаттський

вказівний займенник «то», у шумерському виконанні –

«ето», перейняли лувійці, нащадки яких, і зараз,

вимовляють - «это».

«Велесова книга» згадує кілька разів «борусів»

(поруч з антами, та венедами), яких

ми ототожнюємо з мешканцями малоазійського міста

Бурусхатум (Бурусханди, Пурусханди).

«Велесова книга» зазначає: «Згадаємо про отця Ора

і єдиний рід словянський; а по отцю Ору сини його

розділилися на трійцю, і так стало; про руськолунь і

венедів, що розділилися надвоє; та про борусів, які

були розторгнуті на дві частини. І тоді скоро мали і

десять (частин). А нащо гради городити і гради

влаштовувати, коли маємо боярина Оглендю?

А той боярин Оглендя каже: «Як ото маємо ділитися

до нескінченності? Та борусь єдина може бути, а не

десять»

(«Велесова книга», К., 1995, упорядник Б.Яценко, д.№

8, с.53)

Хочемо привернути увагу на вислів:

«Та борусь єдина може бути…», який може бути

оформлений, як: «Та(ж), бо Русь єдина може

бути…».

Ми вважаємо, що це є свідченням того, що примірник

«Велесової книги», який дійшов до нас (дощечки

Ізенбека-Миролюбова) переписувався з іншого, більш

давнього джерела, в якому вже існував помилковий

перепис - «боруси». Неодноразова згадка

попсованого слова у останньому примірнику

«Велесової книги» (дощечки Ізенбека-Миролюбова) є

характерною рисою того, що «ВК» переписувалась з

більш давнього письмового джерела, і не є підробкою

О.І. Сулакадзева чи Ю.П. Миролюбова, як вважає

Л.П.Жуковська!

Слово «руськолунь» визначає не окремий рід племені,

а визначає «руський край», де «лунь» і є тим «краєм»

русичів – русинів!

«Боруси» є попсованим словом «бо (ж) Руси»

Хаттське пояснення, «бо (ж) руси – анти» (бо (ж)

руси – воїни!), стало літературною

(«Велесова книга») зіпсованою (літературною) назвою

народу – «борусів».

Так, як задіяне шумерське слово «анти» (воїни), то

можна припустити, що таке пояснення давалось

хаттами (венедами) їх сусідам – шумерам, які слово

«анти» знали. Хатти вказували шумерам, що їх

сусідами (хаттів) були руси – одне з споріднених

хаттських (венедських) племен.

Місто-держава русів почала називатись шумерами –

«Борусанта».

«Борусхаттум» - означало «бо Руська фортеця».

Дослідники вказують: «Согласно одной теории,

подкреплённой авторитетом Геродота, этруски

приплыли из Западной Турции, покорили местное

население (культура Вилланова) и основали свои

города в Италии…» (У. Брей, Д. Трамп

«Археологический словарь», М., 1990, с.295)

Якщо поєднати вірменську легенду «Про трьох братів -

Куара, Мелтея, Хореана» з київською легендою

Нестора-літописця «Про трьох братів – Кия, Щека,

Хорива», і долучити до них переказ «Велесової книги»

«Про пошуки Богумиром чоловіків для своїх трьох

дочок», вимальовується наступна реконструкція

історичних подій:

три брати – шумери, бо ж «Кий» - «скеля, камінь»

– шумерське слово), а Богумир з трьома

дочками, та двома синами, серед яких згадується і

молодший син - «Рус», є малоазійськими хаттами

(пізнішими – «венедами»).

Таким чином, «руси», вони ж - «боруси» «ВК», вони ж –

мешканці малоазійського міста «Бурусханди» -

«бо руси», вони ж – «етрус(ь)кі». Трансформація

останньої назви відбувалась наступним чином:

«то рус(ь)кі» (хаттське визначення) > «ет o у рус(ь)кі»

(шумерське визначення) > «ет(oу)рус(ь)кі» >

«этруски» (шумерське, можливо, і лувійське зіпсоване

запозичення) > «етрускі» («этруски»).

Казахський дослідник Олжас Сулейменов, у 1968 році,

досліджуючи етруське письмо, прочитує напис на

чотирикутному камені з Вольтерри (Р.381, СІЕ, 48):