Wali—(земля) 64 вал (земляний), валок – (с. - госп. ), welle,wаllнімецька мова (земляний вал). Г.П. Циганенко вказує: «Вал «земляная насыпь». Затмствовано из немецкого языка в древнерусский период. Ср. –в.-нем. wal (ср. современное нем. Wall «насыпь», «вал») восходит к лат. wallum «укрепление», от лат. wallus «кол». Вал, следоват., первоначально «насыпь с частоколом», а затем – «земляная насыпь». От сущ. Вал «насыпь» образовано слово подвал «помещение под насыпью» > «помещение ниже уровня земли». См. интервал.» (Г.П. Цыганенко «Этимологический словарь русского языка», Киев-1970, с.59). Наявність слова «wal» в хеттських текстах(!!!), свідчить про давність цього слова, і вказує на те, що в латинській мові, як і в німецькій, це слово є запозиченням. В Європу це слово «принесли» малоазійські хатти (пізніші венеди), яких великий римський історик Публій Корнелій Тацит помилково вважав німецьким племенем. tati — таті (батько) 59, 65 тато (батько). Tata – з турецької мови – “батько”, “дорогий”, “любий” (звернення до старших, батька, вчителя);. tete (литовське «папа»).
ta (atа) (чоловік) 59, 65 atima — Ат-іма (чоловіче ім’я) 64 ім’я at-ima (чоловіче ім’я Б.В.)
atima(n) — aтіман (ім’я) 64 aтаман (чоловік свого імені // чоловік свого слова)
suppa — суппа (зуппа) зупа (суп з м”ясом) ув Прикарпатті, suppe (німецька (м’ясо) 68 мова), супа (болгарська). Це слово шумерського вжитку є складним: su (вода) + ppe (?), вказує на рідку страву. В хаттській, німецькій, болгарській, литовській, російській, грецькій, турецькій, в багатьох інших європейських мовах, це слово є запозиченням.
wari — Варі (земля) 64 ворати (орати землю)
wiana — Віана wiani — віані (вино) 64 вино, wein (німецьке слово), vynas (литовське)
cuwaluwalr — цувалувал (ритуальний посуд, який поцілунок, цілувати. підносили царю) 140 Порівняємо з болгарським «целувам» (целовать). Цікаво, що ця давня назва потрапила у латинську мову, де «poculum» означає «чаша», «кубок» (В.В.Иванов «Хеттский язык», М.,1963, с.80). Можливо, це відбулось значно раніше - до “ Атлантичної ” катастрофи. Автор вважає, що таке запозичення могло статись у 12 ст. до. н.е., коли венеди – частина хатто-шумерів, переселились на Апенінський півострів. Причиною такого переселення мало бути вторгнення «народів моря» в Малу Азію. Такою частиною малоазійських хаттів були етруски. Етимологію слова «етруски» ми виводимо, як шумерське визначення сусіднього народу: хаттське «то рус(ь)кі» трансформується у шумерському вжитку «ето урус(ь)кі», яке, при втраті «оу», утворює «етрус(ь)кі». Пізніше хаттський вказівний займенник «то», у шумерському виконанні – «ето», перейняли лувійці, нащадки яких, і зараз, вимовляють - «это». «Велесова книга» згадує кілька разів «борусів» (поруч з антами, та венедами), яких ми ототожнюємо з мешканцями малоазійського міста Бурусхатум (Бурусханди, Пурусханди). «Велесова книга» зазначає: «Згадаємо про отця Ора і єдиний рід словянський; а по отцю Ору сини його розділилися на трійцю, і так стало; про руськолунь і венедів, що розділилися надвоє; та про борусів, які були розторгнуті на дві частини. І тоді скоро мали і десять (частин). А нащо гради городити і гради влаштовувати, коли маємо боярина Оглендю? А той боярин Оглендя каже: «Як ото маємо ділитися до нескінченності? Та борусь єдина може бути, а не десять» («Велесова книга», К., 1995, упорядник Б.Яценко, д.№ 8, с.53) Хочемо привернути увагу на вислів: «Та борусь єдина може бути…», який може бути оформлений, як: «Та(ж), бо Русь єдина може бути…». Ми вважаємо, що це є свідченням того, що примірник «Велесової книги», який дійшов до нас (дощечки Ізенбека-Миролюбова) переписувався з іншого, більш давнього джерела, в якому вже існував помилковий перепис - «боруси». Неодноразова згадка попсованого слова у останньому примірнику «Велесової книги» (дощечки Ізенбека-Миролюбова) є характерною рисою того, що «ВК» переписувалась з більш давнього письмового джерела, і не є підробкою О.І. Сулакадзева чи Ю.П. Миролюбова, як вважає Л.П.Жуковська! Слово «руськолунь» визначає не окремий рід племені, а визначає «руський край», де «лунь» і є тим «краєм» русичів – русинів! «Боруси» є попсованим словом «бо (ж) Руси» Хаттське пояснення, «бо (ж) руси – анти» (бо (ж) руси – воїни!), стало літературною («Велесова книга») зіпсованою (літературною) назвою народу – «борусів». Так, як задіяне шумерське слово «анти» (воїни), то можна припустити, що таке пояснення давалось хаттами (венедами) їх сусідам – шумерам, які слово «анти» знали. Хатти вказували шумерам, що їх сусідами (хаттів) були руси – одне з споріднених хаттських (венедських) племен. Місто-держава русів почала називатись шумерами – «Борусанта». «Борусхаттум» - означало «бо Руська фортеця». Дослідники вказують: «Согласно одной теории, подкреплённой авторитетом Геродота, этруски приплыли из Западной Турции, покорили местное население (культура Вилланова) и основали свои города в Италии…» (У. Брей, Д. Трамп «Археологический словарь», М., 1990, с.295) Якщо поєднати вірменську легенду «Про трьох братів - Куара, Мелтея, Хореана» з київською легендою Нестора-літописця «Про трьох братів – Кия, Щека, Хорива», і долучити до них переказ «Велесової книги» «Про пошуки Богумиром чоловіків для своїх трьох дочок», вимальовується наступна реконструкція історичних подій: три брати – шумери, бо ж «Кий» - «скеля, камінь» – шумерське слово), а Богумир з трьома дочками, та двома синами, серед яких згадується і молодший син - «Рус», є малоазійськими хаттами (пізнішими – «венедами»). Таким чином, «руси», вони ж - «боруси» «ВК», вони ж – мешканці малоазійського міста «Бурусханди» - «бо руси», вони ж – «етрус(ь)кі». Трансформація останньої назви відбувалась наступним чином: «то рус(ь)кі» (хаттське визначення) > «ет o у рус(ь)кі» (шумерське визначення) > «ет(oу)рус(ь)кі» > «этруски» (шумерське, можливо, і лувійське зіпсоване запозичення) > «етрускі» («этруски»). Казахський дослідник Олжас Сулейменов, у 1968 році, досліджуючи етруське письмо, прочитує напис на чотирикутному камені з Вольтерри (Р.381, СІЕ, 48):
|
