Голова у него была совершенно голая, но с одной стороны ее свисал клок волос

— признак знатности рода; крепкий затылок, широкая грудь и все другие части тела

вполне соразмерные, но выглядел он угрюмым и диким. В одно ухо у него была вдета

золотая серьга; она была украшена карбункулом, обрамленным двумя жемчужинами.

Одеяние его было белым и отличалось от одежды его приближенных только

чистотой...” (Лев Диакон, 1988, кн. 9, с. 82).

Повернемось до дослідження етнографа О.Воропая: “Як бачимо, князь Святослав

виглядав зовсім так само, як геть-геть пізніше запорізькі козаки: з довгими вусами та з

чуприною на голові. За княжих часів, якщо вірити Льву Діяконові, чуб ознака “значного

роду”, а пізніше-запорізького козака. Князь Святослав — виняток щодо свого

зовнішнього вигляду, бо на мініатюрах і фресках старої України — Русі князі наші

і тодішній народ зображені з довгим волоссям і бородою.

Більше того, у Судній грамоті князя Ярослава Мудрого передбачена кара тому, хто

обстриже іншому волосся або бороду: “А ще пострижет хто кому главу іли бороду,

митрополиту 12 гривень, а князь казнить...”(О.Воропай, с. 527).

Зробимо пояснення. У роботу дослідника вкралась помилка. Параграф №9

“Руської Правди” говорить: “ А ще кому пострижет браду ли главу, 12 гривень, а

князя — казнить ”. (Труды выдающихся юристов. С.В.Юшков, 1989, с. 337).

Це означає, що за повернення до старих звичаїв, до законів своїх пращурів, (стосовно

зачіски), з всіх мешканців держави брався штраф — 12 гривень, а якщо це зробить

князь, його мали стратити.

Існувало ще два закони за якими князя мали стратити. Одним з них (параграф №1)

і починався статут (збір законів) Руської Правди:

“Князю великому за бесчестье главу сняти, а меньшему князю, ли сельскому,

ли тысячником, ли околичником, ли боарину, ли слузе, ли игумену, ли попу, ли дьакону

по житью по службе безсчестье судят”.

У параграфі 7 зазначається:

“А ще кто насилит девку, ли умучит, а будет дщи боярская ли жена, за срам ей — 5

гривен злата, а менших бояр дщи — гривна злата, а добрих — 30 гривен сребра, а

нарочитых ли — 3 рубля, а умытцех — епископу гривна, а князь — казнить”. (Там

само, с.336–337).

Як бачимо, справедливість законів Києво-Руської держави була очевидною.

За порушення їх мав відповідати і князь і смерд.

Гадаю, що читач відчує актуальність цього.

Та повернемось до нашого дослідження. З прийняттям християнства князем

Володимиром Святославовичем, держава в особі князя, забороняє носити оселедці

, так як це не відповідало канонам християнської церкви.

 

Російські історики М.Я.Сюзанов та С.О.Іванов наголошують:

“Облик киевского властителя (Святослава [Б.В.]) должен был производить

ошеломляющее впечатление на византийцев, ибо противоречил их собственным

нормам самым вопиющим образом: ромеи стригли волосы только по случаю траура

или судебного осуждения. Ходить стриженым представлялось уделом шута или

фокусника. Усы мужчины, видимо, брили, зато бороды отпускали.

Наконец, серьги среди мужчин носили только дети и моряки.”

(Лев Диакон, с. 213–214).

Очевидно, що після монголо-татарської навали, з формуванням, у другій половині XIV

ст., Литовсько-Руської держави “оселедець”, як ознака воїна — українця, повертається

у вжиток. Через кілька століть образ воїна — ”анта” до нас доносить зображення

українського князя — воїна Дмитра (Байди) Вишневецького.

Існує два його портрети, з картин XVI ст.

(О.Русіна, “Україна під татарами і Литвою”, 1988, с. 260–261).

У XVII ст. втіленням образу воїна — “анта” є козацке військо П.К.Сагайдачного (пер.

пол. XVII ст.) та Б.Хмельницького (др. пол. XVII ст.).

У 1654 році, підпавши під кабалу Москви, українці знову відчули приниження з боку

царської влади та російської церкви, які наполегливо намагались знищити ознаку,

притаманну українцю воїну.

У наказі російського царя Олексія Михайловича українцям зазначалося: “ разделение