Історія Польщі. З жовтня шведи розбили армію гетьмана польного коронного Станіслава Лянцко-ронського, а 7 жовтня, фактично позбавлений військової опори

З жовтня шведи розбили армію гетьмана польного коронного Станіслава Лянцко-ронського, а 7 жовтня, фактично позбавлений військової опори, Ян Казимир виїхав до австрійської Сілезії. Тим часом, 19 жовтня капітулював Краків. 20 жовтня в Кєйданах у Литві частина тамтешньої шляхти на чолі з Янушем Радзивіллом уклала з шведами договір, за яким унія Великого князівства з Короною оголошувалася недійсною, натомість встановлювалась унія його з Швецією; Князівство переходило у дідичне володіння КарловіХ Густаву. 21 жовтня в Кракові був виданий офіційний акт, яким владу шведського короля визнавали Краків, Сандомир, Люблін, а також Київське, Волинське, Руське і Белзьке воєводства. 28 жовтня шведам піддалося військо гетьмана С. Потоцького. Обидва коронні гетьмани, як і багато інших польських воєначальників, перейшли на службу до шведського короля.

На зайнятих територіях шведи чинили численні насильства, руйнування, грабунки, реквізиції продовольства, нищення населення і національних цінностей, знущання над релігійними почуттями католиків (шведи були лютеранами). У пам'яті польського народу ці їхні дії (не тільки 1655 р., а й у подальшому ході польсько-шведської війни), що супроводжувалися голодомором й епідеміями, відклалися як жахливе лихоліття - шведський потоп.

Реакцією поляків на безчинства шведів стало зростання ненависті до них, як до окупантів. А пізньої осені 1655 р. розпочався партизанський рух, в якому брали участь селяни, міщани, патріотично налаштована шляхта. Велику роль в його організації відіграв обозний коронний і київський каштелян Стефан Чарнецький, який впродовж всієї шведської навали залишався вірним Янові Казимиру. Партизанські загони завдавали шведам чималої шкоди, своїми несподіваними ударами виснажували їхні сили. їхні дії одержали в народі назву "шарпаної війни";

З Ополя Ян Казимир універсалом від 20 листопада звернувся до поляків і мешканців Великого князівства Литовського, до всіх станів із закликом битися з окупантами та їхніми польськими й литовськими поплічниками. Заклик заохотив патріотичні сили до боротьби. Великої наснаги у ній додала героїчна (від 18 листопада до 27 грудня 1655 р.) оборона Ясногурського монастиря ордену павліанів, що біля міста Ченстохови (у ньому зберігалась і зберігається дотепер шанована поляками ікона Богородиці), яку витримали кількасот жовнірів, селян, міщан, шляхти і ченців під час його облоги 2-тисячним загоном шведів. Оборона, крім всього іншого, виразно підсилила релігійний характер війни з окупантами. Характерно, що на скликаний Карлом X Густавом 30 листопада до Варшави вальний сейм, на якому він мав намір домогтися визнання себе королем Речі Посполитої, ніхто з Корони і Великого князівства Литовського не з'явився. На той час ставлення шляхетського загалу до шведського короля різко змінилося.

18 грудня Ян Казимир вирушив із Сілезії до Львова, щоб звідти керувати боротьбою проти шведів. Розчарувавшись у діях шведів, обидва коронні гетьмани розірвали з Карлом X Густавом і організували ("зав'язали") 29 грудня в містечку Тишівщх, що на південний схід від Замостя. конфедерацію коронного війська,яка підтримала Яна Казимира. Останній до неї не приєднався, щоб не бути залежним від скомпрометованих гетьманів.

У січні 1656 р. Ян Казимир через Прикарпаття і Північну Словаччину прибув до Львова. Розпочалося поступове, з перемінними успіхами, визволення окупованих шведами територій. 20 січня у місті Ланьцут (біля Жешова) була створена конфедерація, яку він очолив. Через якийсь час після цього Тишовецька конфедерація перестала діяти, бо потреба у ній відпала.

Карл X Ґустав, оволодівши більшістю міст Королівської Пруссії (не вдалося тільки опанувати Ґданськ), примусив бранденбурзького курфюрста Фрідріха Вільгельма як

Часи потрясінь і занепаду

правителя Князівської Пруссії розірвати ленну залежність від польського короля і стати його ленником. Це означало, що Фрідріх Вільгельм мав надавати шведському королю військову допомогу в його антипольській війні. Після цього в лютому Карл X Ґустав рушив на південь у напрямі на Львів, щоб завдати вирішального удару військам Яна Казимира. Однак, не зумівши взяти Замостя - важливого опорного пункту поляків - він сприямував свої сили до Перемишля, а звідти повернув на північ. У міжріччі Вісли і Сяну, при злитті їх течій, в березні і квітні йому з великим трудом вдалося врятувати свою армію, оточену коронним військом, і з немалими втратами правим берегом Вісли дістатися Мазовії, а звідти - Королівської Пруссії. У війні відбувся рішучий перелом на користь поляків. До цього значною мірою причинився Павел Сапєга, призначений Яном Казимиром в березні 1656 р. великим гетьманом литовським замість Я. Радзивілла, померлого в кінці грудня попереднього року. П. Сапєга діяв проти шведів рішуче.

1 квітня 1656 р. у львівському кафедральному соборі перед образом Богородиці Ян Казимир виголосив славнозвісну клятву, котра була проявом його глибокої вдячності простому люду за участь у боротьбі проти шведської навали. "Оскільки бачу я з великим болем мого серця, - сказано у клятві, - що всі лиха, котрі за останні сім років впали на моє королівство, а саме: епідемія, війна й інші нещастя зіслані стали Найвищим Суддею як кара за стогони й утиск селян, - то обіцяю і клянусь, що після здобуття миру вживу зі всіма станами всіх засобів, щоб люд мого королівства був звільнений від усіх несправедливих тягарів і визиску". Обіцянки король не виконав та й не міг виконати. Але сам факт її прилюдного виголошення знаменний тим, що передає атмосферу крайнього напруження у війні зі шведами.

7 квітня під містечком Варка, що над Піліцею, поляки розгромили тритисячний корпус баденського маркграфа Фрідріха, союзника шведів. То була перша у цій війні значна польська перемога над окупантами у відкритому двобої. 25 червня 1656 р. Фрідріх Вільгельм уклав у Кенігсберзі з Карлом X Ґуставом договір, який повторював умови січневої угоди між ними і містив обіцянку шведського короля віддати Бранденбургії у довічне володіння Великопольщу з Ленчицькою і Сєрадзькою землями та Вармію, взамін за негайну військову допомогу шведам. Не встиг Карл X Ґустав її отримати, як поляки спромоглися 1 липня відвоювати Варшаву. Об'єднаним шведсько-бранденбурзьким військам наприкінці липня вдалося відвоювати польську столицю, проте невдовзі (26 серпня) вони були змушені її залишити. Із собою вони забрали до Стокгольма награбовані у Варшаві твори мистецтва, бібліотеку Вазів, архівні матеріали.

Восени 1656 р. полякам вдалося очистити від ворога частину Великопольщі і Королівської Пруссії. 15 грудня Ян Казимир прибув до Ґданська. На кінець цього року більшість земель, окупованих шведами (частково й Фрідріхом Вільгельмом), була від них звільнена. На цей час Річ Посполита в особі Москви мала союзника у боротьбі з шведами. Ще у травні царський уряд, занепокоєний претензіями Швеції на виключне володіння південним узбережжям Балтійського моря, розірвав з нею дипломатичні відносини, в червні оголосив їй війну, а 22 серпня розпочав з представниками Речі Посполитої переговори про перемир'я. З листопада 1656 р. в селі Нємежі біля Вільна перемир'я було підписане. За ним обидві сторони зобов'язалися діяти спільно проти Швеції і Бранденбургії. Під тиском Москви до Віденського трактату увійшов пункт

Рис. 19. Портрет Яна Казимира.