Часи потрясінь і занепаду. ставали незалежними. Щоправда, у трактаті зазначалося, що Князівська Пруссія, у випадку вигасання династії Гогенцоллернів по чоловічій лінії

ставали незалежними. Щоправда, у трактаті зазначалося, що Князівська Пруссія, у випадку вигасання династії Гогенцоллернів по чоловічій лінії, буде приєднана до Корони; крім того, прусські стани повинні були присягати на вірність польському королеві у зв'язку зі вступом на престол кожного нового князя (остання така присяга відбулася у 1698 р). а Гогенцоллерни - надавати військову і фінансову підтримку Польщі.

6 листопада 1657 р. Річ Посполита і Бранденбурґія уклали договір у місті Бидгош,за яким відносини між ними набули союзницького характеру; за допомогу Польщі у війні з Швецією курфюрст отримав у ленне володіння Лемборкське та Битовське староства. Було також обіцяно віддати йому в заставу Драгімське староство (його Фрідріх Вільгельм самовільно окупував 1668 p.). Ці землі, розташовані на північному заході Королівської Пруссії, так і не були повернуті Короні; вони стали опорними пунктами Бранденбургії в регіоні. За тим самим договором після вигнання шведів Ельблонґ, який вони на той час тримали в своїх руках, повинен був перейти до Князівської Пруссії, а Річ Посполита могла його викупити за 400 тис. талярів. Цей пункт не був реалізований, бо після вигнання поляками шведів з Ельблонґа місто перейшло не до Князівської Пруссії, а до Речі Посполитої.

Улітку 1658 р. після успішного завершення війни з Данією Карл X Ґустав відновив воєнні дії протії Речі Посполитої. Але і на цей раз йому не поталанило. Він поступово втрачав свої позиції в Королівській Пруссії. Польсько-шведська війна добігала кінця. Наприкінці 1658 р. поляки взяли Торунь.

Доки тривала ця війна, відбулися важливі зміни в Україні. Після смерті Б. Хмельницького (6 серпня 1657 р.) гетьманом Війська Запорозького став генеральний писар Іван Виговський. Останній пішов на зближення з польськими правлячими колами. Результатом цього було підписання 16 вересня 1658 р. польсько-козацької угоди в Гадячі. Угода опиралася на ідею перетворення Речі Посполитої у федерацію Польської корони, Великого князівства Литовського та Великого князівства Руського в складі території Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств, федерації, очолюваної спільно обраним королем, зі спільними сеймом і дипломатичними та військовими діями. Згідно з угодою, Руське князівство повинен був очолювати гетьман Війська Запорозького, пожиттєво І. Виговський, а після його смерті - призначена королем особа з чотирьох кандидатів, обраних на Раді цього війська. Князівство одержало власні центральні уряди (канцлера, підканцлера, маршалків, підскарбіїв), скарб, трибунал, йому дозволено було карбувати монету, мати академію в Києві з правами Краківської академії (університету) і створити другу подібну академію там, де це буде доцільно, а також без обмеження засновувати колегії та гімназії, друкарні. Угода зміцнила позиції православ'я в Речі Посполитій, натомість проголосила максимальне звуження можливостей існування унії (греко-католицької церкви). Київський митрополит, чотири українські та один білоруський єпископи отримували місця в сенаті. Значній кількості козацької старшини обіцяно надання польського шляхетства. Встановлювався 60-тисячний реєстр Війська Запорозького; гетьман міг мати також 10 тис. найманого (затяжного) війська. Шляхта і католицьке духовенство отримали дозвіл повернутися у свої маєтки, розташовані у Руському князівстві і покинуті ними на початку козацької війни. Зазначені військові козацькі сили можна було використовувати проти Москви лише тоді, коли вона відмовлятиметься віддати Речі Посполитій окуповані землі. У випадку укладення миру між Річчю Посполитою і Москвою повинні враховуватися інтереси Війська Запорозького і Руського князівства.

Затверджена в дещо зміненому варіанті (так, реєстр Війська Запорозького був зменшений до ЗО тис.) на варшавському сеймі, який працював у березні - на початку

Історія Польщі

травня 1659 p., і заприсягнена королем, примасом і сенатом Речі Посполитої, Гадяцька угода відкривала широкі можливості для автономного існування українського народу в межах Речі Посполитої, хоча й на частині його земель. Проте угоді не судилося бути втіленою в життя через сильний опір з боку частини козацької старшини і, особливо, козацьких низів. Опозиція І. Виговському та його оточенню зробила ставку на Москву, і та охоче відгукнулася на її заклики прийти з допомогою. У жовтні 1658 р. царський уряд, звинувативши польські правлячі кола в тому, що вони спричинилися до укладення Гадяцької угоди і завдали шкоди позиціям Москви в Україні, започаткованим Переяславською Радою 1654 р., зірвав Віденське перемир'я і відновив воєнні дії проти Речі Посполитої. На початку 1659 р. в руках Москви опинилися майже вся Литва і Білорусь; панувала вона тут до середини 1660 р. Проте цар довго не наважувався розгорнути воєнні дії на козацькій території. Щойно в червні 1659 р. московська армія вдерлися сюди, але 9 липня під Конотопом була вщент розгромлена 1. Виговським при допомозі кримського хана Мегмед-Ґірея IV і багатотисячних загонів найманців - поляків і татар, а також сербів, молдаван і волохів.

Однак подальші дії козацької опозиції 1. Виговському, зумовлені його пропольською політикою, призвели до радикальної зміни ситуації на території Війська Запорозького. 1. Виговський був змушений зректися булави і рятуватися втечею від розлючених недругів. Гетьманом був обраний син Б. Хмельницького - Юрій. А 27 жовтня Переяславська Рада під тиском московського війська, що оточувало місце її проведення, підтвердила попередній вибір протектора в особі Москви і схвалила продиктовані московським князем Олексієм Трубецьким статті, які відновили і поглибили залежність Війська Запорозького від московського царя.

Тим часом, до кінця 1659 р. шведи були видалені з усіх міст Королівської Пруссії, окрім Мальборка та Ельблонга. Війна вкрай виснажила Річ Посполиту і Швецію. У січні 1660 р. вони пішли на мирні переговори, які велися в містечку Оліві коло Ґданська. Несподівана смерть КарлаХ Ґустава (23 лютого 1660 р.) прискорила їх завершення (шведським королем став син КарлаХ Ґустава - Карл XI; 1660-1697). За Олівським договором,підписаним 3 травня того ж року, Швеція відмовилася від усіх територіальних надбань в Речі Посполитій; Ян Казимир зрікся претензій на шведський престол, але одержав право пожиттєво титулуватися шведським королем; шведська сторона зобов'язалася не порушувати режиму вільної торгівлі в Балтійському морі і повернути Польщі награбовані у неї культурні цінності. Разом з тим, обидві країни підтвердили незалежність Князівської Пруссії від Польщі, одержану за Велявським і Бидгощським договорами 1657 р.

Шведська навала була першою глобальною війною на території Польщі за всю дотогочасну її історію. Вона завдала їй величезної шкоди. Різко впала чисельність населення, занепало господарство. Дальшого розхитування зазнали політичні устої держави, загальмувалося культурне життя. Одним з наслідків "потопу" було посилення католицького фанатизму: поширилася нова, більш потужна хвиля контрреформації, яка нагнітала настрої ненависті до протестантів. Використавши той факт, що певна частина аріан підтримувала шведів (яких вони розцінювали як своїх релігійних побратимів -захисників від переслідувань католиків), хоча левову частку колаборантів складали католики, варшавський сейм у 1658 р. оголосив їх поза законом і постановив, що впродовж трьох найближчих років аріани повинні перейти в католицтво або виїхати за межі Речі Посполитої. Оскільки аріани назагал проігнорували цю постанову, то варшавський сейм 1662 р. ухвалив більш радикальне рішення: аріани повинні були негайно прийняти католицтво або виїхати за кордон. На той час у Польщі аріан було не більше 10 тис. Значна їх частина не відмовилася від своєї віри і виїхала до Прусського