Історія Польщі. політику проводив міністр закордонних справ Константи Скірмунт (1866-1949)

політику проводив міністр закордонних справ Константи Скірмунт (1866-1949). Навесні 1922 р. відбулася міжнародна конференція в Генуї, під час якої Німеччина і Росія уклали в Рапалло угоду про співробітництво. Угода означала вихід обох цих держав з міжнародної ізоляції та перетворення на впливовий чинник міжнародної політики. У червні 1922 р. Ю. Пілсудський поставив перед урядом вимогу збільшити видатки на оборону і після відмови домігся його відставки.

Улітку 1922 р. урядова криза досягла апогею. У боротьбі за уряд зіткнулися пілсуд-чики та ендеки. Перші спиралися переважно на ліві партії соціалістів і людовців, ендеки - на християнських демократів і праві угруповання. Ендеки висунули на прем'єра кандидатуру В. Корфанти. Але Ю. Пілсудському вдалося поставити на чолі уряду ректора Ягеллонського університету Юліана Новака (1865-1946). Ендеки не змирилися з поразкою і подвоїли зусилля для посилення своїх впливів напередодні виборів. Вони створили виборчий блок Християнський союз національної єдності (ХЗЄН) у складі ЗЛН і Християнської народної партії (ХСЛ), прозваний Гієна. На вибори вони йшли з християнськими, антисоціалістичними й антисемітськими гаслами. Пілсудчики створили низку т.зв. легіоністських організацій, пропагували патріотичні ідеї, підкреслювали власні заслуги у відбудові незалежності.

Вибори до Національних зборів (сейму і сенату) відбулися 5 листопада 1922 р. На них виступили 19 блоків. До урн прийшли 67,7% виборців; українці Галичини бойкотували їх, тут голосували лише 36 % виборців. Блок "Гієна" здобув 29 % місць у сеймі і 38 % - у сенаті; ліві партії - 22 %, партії центру - 24 %. Несподіваним став успіх партій національних меншин, які згуртувались у Блоці національних меншин (німецькі, єврейські, білоруські та українські організації з Волині та Полісся) і отримали 22 % мандатів. Жодне угруповання не мало переваги, але ендеки утворили найбільший парламентарний клуб (98 мандатів); християнські демократи мали свою фракцію (27 мандатів), центристська партія ПСЛ "Пяст" налічувала 70 депутатів, ППС - 41, а ПСЛ "Визволене" - 49. Український парламентський клуб мав 5 депутатів. Катастрофою закінчилися вибори для пілсудчиків, які не здобули жодного місця. Маршалком сейму був обраний людовець Мацєіі Ратай (1884-1940), сенату - ендек Войцєх Тромпчинський (1860-1953).

Новий розклад сил у парламенті вказував на потребу створення коаліції. Він яскраво проявився під час виборів президента. Ю. Пілсудський відмовився балотуватися на цю посаду, пославшися на обмежені компетенції вищої посадової особи (у розмові з наближеними він, не дуже добираючи вирази, говорив: "Усе це великий бордель. Залишаю це свинство, нехай власним смородом вдуситься"). Не дав згоди балотуватися також Р. Дмовський. Голосування відбулося 9 грудня 1922 р. на засіданні Національних зборів. П'ять кандидатів представляли основні політичні табори: граф М. Замойський -від ендеків, С. Войцєховський - від ПСЛ "Пяст", Ґ. Нарутович - від ПСЛ "Визволене", 1. Дашинський - від ППС і професор Я. Бодуен де Куртене - від національних меншин. Після п'яти турів голосування несподівано президентом було обрано професора Ґабріеля Нарупювича.

Президентська криза. Праві сили не змирилися з поразкою свого кандидата і розпочали брутальну пропагандистську кампанію проти новообраного президента. Ендеки організували демонстрації під антисемітськими гаслами,_закликапи не допустити до