житті царської Росії і повернути культурні цінності, вивезені з польських земель. Ризький договір був вигідний Польщі. Він означав збереження незалежності, піднесення гідності нації. Поразка більшовиків поклала край планам експорту комунізму до Західної Європи. Разом з тим, Ризький договір закріпляв за Польщею великі терени з непольським населенням, означав невдачу федералістської концепції Ю. Пілсудського і перемогу інкорпораційної моделі ендеків.
Ризький договір став підставою для клопотання Польщі перед міжнародними організаціями щодо визнання прав Польщі на Східну Галичину і Волинь. Українці Галичини заперечували польські претензії; уряд ЗУНР на чолі з диктатором Є. Петру-шевичем, перебуваючи у Відні, домагався скасування прав Польщі на тимчасове управління Галичиною і Волинню. Він відстоював ідею створення буферної Галицької Республіки; але вона не знаходила розуміння у лідерів західних держав. Усередині краю зберігався напружений стан, тривали акти саботажу і диверсій українського населення проти польської адміністрації. Щоб переконати міжнародну громадськість у добрих намірах, польський сейм влітку 1922 р. ухвалив рішення про запровадження воєводського самоврядування в східногалицьких воєводствах і в цілій Польщі, а також утворення українського університету. Ці ухвали так і не були реалізовані. Попри це 14 березня 1923 р. Рада Послів Ліги Націй ухвалила рішення про визнання східного кордону Польщі, погодившися, тим самим, з приналежністю Східної Галичини, Волині, Західної Білорусі і Віленщини до Польської держави.
Війна на Сході відволікала увагу поляків від проблем західних і південних кордонів. Згідно з Версальським договором на терені Верхньої Сілезії передбачалося проведення плебісциту. Це рішення викликало незадоволення поляків. У серпні 1919 р. у відповідь на німецькі провокації загони ПОВ піднесли тут повстання (Перше сілезьке повстання). Розгорнулися напружені бої з німецькими загонами. Однак сили були нерівні і повстанці змушені були відступити: 22 тис. осіб перейшли через кордон Польщі. Восени 1919 р. у Верхній Сілезії пройшли вибори до місцевих органів самоврядування. Поляки обрали 60% членів їх складу. У січні 1920 р. до Верхньої Сілезії прибула Міжсоюзницька комісія на чолі з французьким генералом Ля Роном для проведення плебісциту, а з нею загони англійських, французьких та італійських військ дотримання порядку. Польська та німецька сторони повели підготовку для проведення плебісциту; були створені спеціальні комітети і комісії, у Варшаві - Центральний плебісцитний комітет, а у Битомі - Польський плебісцитний комісаріат на чолі з В. Карфанти. У підготовці брало участь Міністерство внутрішніх справ Польщі, яке координувало діяльність структур ПОВ у Верхній Сілезії. Німці також створили таємну військову організацію, у розпорядженні якої були загони бойовиків. Під час святкування річниці польської Конституції 1791 р. в травні 1920 р. німецькі загони вчинили напади на польські осередки в Ополю, Битомі, Вроцлаві. Напруження у стосунках поляків і німців зростало. Під час найбільш драматичних боїв з Червоною Армією під Варшавою влітку 1920 р. німецькі націоналісти використали рух солідарності сілезьких робітників з Росією для усунення впливів поляків. Мали місце напади на поляків і польські осередки в Катовіцах та інших містах. У відповідь на це розпочалося Друге сілезьке повстання, яким керувала ПОВ. Повстанці опанували кілька повітів, усунули звідти німецьку адміністрацію. На вимогу Міжсоюзницької комісії повстання було припинено і підписано угоду про створення спільної польсько-німецької плебісцитної поліції.
Напередодні плебісциту поляки та німці посилили організацію своїх таборів. У грудні 1920 р. поляки створили нову таємну воєнізовану організацію - Керівництво захисту плебісциту, до якої залучили польських військових. 20 березня 1921 р. відбувся плебісцит, в якому взяли участь 1,2 млн. осіб, в тому числі близько 200 тис. німців, які
