Історія Польщі. Рада конференції зайнялася справами Польщі

Рада конференції зайнялася справами Польщі. З кількагодинною промовою виступив Р. Дмовський. Посилаючися на традицію Речі Посполитої, він вимагав включення до складу відродженої Польщі всієї Галичини і Волині, Верхньої та Середньої Сілезії, Познанщини, Помор'я, Вармії і Мазур, Литви, переважної частини Білорусі, теренів Полісся і Поділля в Україні. Конференція передала польські пропозиції до спеціальної територіальної комісії, яку очолив французький дипломат Жюль Камбон. Польська делегація представила в комісію величезну кількість матеріалів. Проти польських територіальних претензій виступив англійський прем'єр Д. Ллойд Джордж, який поставив під сумнів право на включення до складу Польщі територій, де поляки становили меншість населення. Після тривалих і драматичних дискусій в комісіях 28 червня 1919 р. був підписаний Версальський договір з Німеччиною. За ним до Польщі відходили Східне Помор'я без Ґданська, майже вся Великопольща. Натомість у Верхній Сілезії, Вармії і Мазурах передбачалося провести плебісцит. Ґданськ проголошено "вільним містом" під контролем комісара Ліги Націй. Терен, який відійшов до Польщі за Версальським договором, становив понад 45 тис. кв.км з населенням 3 млн осіб, з яких 61,5 % поляків. Одночасно Польща зобов'язалася виконувати Договір про права національних меншин.

Після підписання Версальського договору польський уряд розпочав переговори з познанською НРЛ про приєднання до Польщі. У серпні 1919 р. Законодавчий сейм ухвалив рішення про запровадження тимчасової польської адміністрації у Велико-польщі. Для поступової інтеграції теренів колишньої Пруссії з Польщею було створене спеціальне Міністерство Прусської Дільниці. На Східному Помор'ї польська адміністрація встановлювалася в міру виведення німецьких військ. 10 лютого 1920 р. ген. Ю. Галлєр провів на Балтійському морі символічну церемонію "заручення Польщі з Балтикою", кинувши у хвилі перстень з польським орлом.

Справами східного кордону Польщі на конференції займалася спеціальна Польська комісія під головуванням прихильного полякам Ж. Камбона. Справа ускладнювалася неясністю ситуації в Росії. Лідери держав Антанти, сподіваючися на усунення влади більшовиків, підтримували антибільшовицький "білий" рух. Вони відкладали справу східного кордону Польщі до стабілізації обстановки в Росії. Окрім того, польсько-українська війна схиляла їх до думки про поділ Галичини; вони не довіряли уряду Української Народної Республіки, вважаючи Україну складовою частиною Росії.

Литовські представники, які прибули до Парижа, звинувачували Польщу в імперіалістичній політиці, захопленні Вільна. 26 липня 1919 р. Верховна Рада конференції ухвалила лінію розмежування між Польщею і Литвою (т.зв. "лінію Фоша"), яка залишала Вільно за Польщею. Литовці не змирилися з цим фактом і готувалися до збройної боротьби. Ідея федерації була остаточно похована.

Не менш складною була ситуація в Галичині і на Волині. Наприкінці лютого 1919 р. Паризька конференція спрямувала до Галичини військову місію на чолі з французьким генералом С. Бертельмі, який поставив перед обома воюючими сторонами вимогу негайно укласти перемир'я і запропонував демаркаційну лінію, за якою третина Східної Галичини зі Львовом і Бориславом залишалася за Польщею. Уряд ЗУНР не прийняв цієї пропозиції і подав скаргу до конференції. Нова військова місія під головуванням бурського генерала Ф. Боти запропонувала нову, більш прийнятну для українців демаркаційну лінію, на яку уряд ЗУНР згодився. Проте польський уряд лише відтягував час для підготовки нового наступу в Галичині. У квітні 1919 р. на галицький фронт було скеровано частини "блакитної армії" Ю. Галлєра. У травні поляки розпочали наступ, який завершився витісненням УГА за р. Збруч, де вона об'єдналася з частинами армії Директорії УНР. Остання під керівництвом Головного Отамана Симона Петлюри