результаті перегрупування депутатів під час політичної боротьби право-центристша сипи поступово здобули перегати {ш середину \9\9 р. 69 % депутату \^ожн& з парт'\й представляла певні соціальні групи населення. Значення мало також походження послів - з Галичини, Пруссії чи королівства. За політичними партіями часто стояли ще й приховані структури масонського типу, як от: Ліга народова, Конвент А.
Становище населення. Уряд, спираючися на патріотичний запал більшості громади, швидко розбудував адміністративний апарат на контрольованих теренах. Гірше було з матеріальною ситуацією населення. Один з сучасників писав тоді: "Справи йдуть зле. Бракує всього. Видали декрет проти лихварства і спекуляції продуктами. Потішно, що є такі, які вірять в його дієвість". Розквітла спекуляція і махінації. Щоб зменшити напругу, власті зберегли карткову систему; на селі збиралися т.зв. контингенти (обов'язкові поставки), а вільний продаж борошна було заборонено. Тяжкий матеріальний стан населення міст часто був причиною страйків і демонстрацій. На підприємствах робітники вдавалися до захоплення адміністрації й реквізиції запасів продовольства. Представник профспілки гірників писав: "Усі робітники гірництва були обдерті і обкладені боргами, 60 % їх не мали навіть сорочки". Ціни на товари першої необхідності зросли в 11 разів порівняно з 1914 р. Середньої зарплати працівника не вистачало на прогодування родини. На 1 лютого 1919 р. було зареєстровано понад 200 тис. безробітних. Тяжке матеріальне становище населення створювало ґрунт для поширення радикальних гасел через ради робітничих депутатів. Органи влади прагнули обмежити і припинити їхню діяльність. У липні 1919 р. ради організували робітничі демонстрації у Варшаві і Домброві, які завершилися кривавими сутичками з поліцією. ППС відкликала своїх членів з рад, а їх діяльність була заборонена. Функції захисту соціальних прав робітників перейшли до профспілок. З цим не погоджувалася КРПП, яка провокувала робітників до страйків і демонстрацій.
Керівники держави від самого початку багато уваги приділяли розбудові війська,оскільки тривала війна в Галичині, непевна ситуація склалася по всьому периметру кордонів королівства. 80 % скромного бюджету молодої держави поглинало військо, яке швидко зросло з 30 до 200 тис. осіб. До нього було скеровано тисячі добровольців, легіо-ністів, членів ПОВ, солдатів польських корпусів у Росії. У квітні 1919 р. розпочалося повернення на батьківщину добре озброєних і навчених вояків "блакитної армії' Ю. Галлєра, яка налічувала понад 80 тис. вояків. У серпні 1920 р. Військо Польське досягло 600 тис. осіб. Військова потуга була потрібна Ю. Пілсудському і правлячим колам для реалізації ідеї "об'єднання польських земель", під якими найчастіше розуміли терени колишньої Речі Посполитої.
Питання кордонів новоствореної держави залишалося відкритим. У листопаді 1918 р. польським військовим формуванням при допомозі з Кракова вдалось окупувати Перемишль і Львів, витіснити Українську Галицьку Армію (УГА) й уряд ЗУНР на схід. Війна з українцями за Львів увійшла до польської національної традиції як символ патріотизму і посвяти, зокрема юнаків і молоді ("львівські орлята"), які добровільно брали участь у вуличних боях. Війна в Східній Галичині тривала. На західних теренах німці не збиралися залишати земель Великопольщі, Помор'я, Сілезії. Поляки у Познані вирішили не чекати рішень мирової конференції в Парижі і в грудні 1918 р. розпочали створення загонів самооборони. 26 грудня по дорозі до Варшави у Познані зупинився член КНП І. Падеревський. Його поява викликала патріотичне піднесення у поляків, які влаштували багатотисячний мітинг. На наступний день німці провели контрмані-фестацію, під час якої виникли сутички з поляками. Вони переросли у збройне повстання, в ході якого була усунута німецька адміністрація. У ряді міст і населених пунктів Познанщини розгорілися справжні бої (Іновроцлав, Наклє та ін.). Стихійно організу-
