держсекретаря США), за яким країни-учасники відмовлялися від війни як засобу міжнародної політики. До пакту приєднався також СРСР. Це уможливило підписання представниками Польщі та СРСР в лютому 1929 р. спеціального протоколу ("протокол Літвінова"), який запроваджував положення пакту Бріана-Келлога у відносини сусідніх держав. До протоколу приєдналися також Естонія, Латвія, Румунія. Усі країни зрікалися застосування сили у взаємних стосунках.
Після "брестських" виборів влада спочила в руках групи "полковників", які, маючи більшість у парламенті, могли не рахуватися з опозицією. У травні 1931 р. уряд очолив А. Прістор. Він намагався зменшити негативні наслідки економічної кризи, але йому бракувало зваженої концепції дій. Гостру критику викликали підготовлені урядом проекти законів про соціальне забезпечення, робочий час і допомогу безробітним. Правлячий табір вдався до хитрощів: йдучи на збільшення робочого тижня, зменшення винагороди за понадурочні роботи і скорочення відпусток; він сподівався збільшити внесок підприємств у соціальне забезпечення. Однак ці проекти викликали застереження з боку підприємців, профспілок та опозиції. Загроза страйку змусила уряд відкласти їх; вони були схвалені лише у 1933 р.
Наступні кроки уряду були спрямовані на обмеження громадянських прав і свобод. Закон про зібрання, схвалений у березні 1932 р., надавав адміністрації великі права контролю за громадськими організаціями. У серпні того ж року міністр юстиції отримав право переведення та усунення суддів, що ставило їх у залежність від адміністрації; трохи згодом було обмежено свободу адвокатури. У 1933 р. схвалено закон про самоврядування, який також розширив повноваження адміністрації при формуванні місцевих представницьких органів. Особливий резонанс викликали реформи в освіті. їх проведення було ініційоване міністром освіти і віровизнань Янушем Єнджеєвичем, який належав до групи "полковників". Першою була реформа системи шкільної освіти, запроваджена законом у березні 1932 р. За новою системою основною загальною школою ставала семирічка, що складалася з двох- і чотирирічних щаблів. Повна середня освіта здобувалась у чотирирічних гімназіях і дворічних ліцеях. Між двома останніми ступенями були вступні іспити. Така структура, якщо й підвищувала загальний освітній рівень мас, то робила вищі ступені доступними лише елітарним верствам. Реально через брак коштів більшість населення обмежувалася початковою освітою, а повну середню в ліцеях здобуло у 1938/39 навчальному році лише близько 16 тис. осіб, що становило мізерний відсоток учнівської молоді. Реформа передбачала також посилення політичної спрямованості навчання й виховання. На перший план була поставлена ідея Польської державності, підкреслення заслуг правлячого табору у її відбудові та зміцненні. Разом з тим, було значно оновлено програми навчання, запроваджено раціональні та гуманітарні елементи, пошанування людської праці та її здобутків, толерантне ставлення до людей іншої віри та поглядів. Назагал громадськість і педагогічні кола критично оцінили шкільну реформу, оскільки її позитивні сторони нівелювалися посиленням втручання держави в навчально-виховний процес, а постійний брак коштів на освіту негативно позначався на рівні підготовки молоді. У 1931 р. в країні було ще 23 % неписьменних у віці понад 10 років; на східних теренах цей відсоток сягав 38 %.
У березні 1932 р. сейм ухвалив також два закони про вищу школу. За ними обмежувалась автономія вищих навчальних закладів, а міністр освіти і віровизнань отримав великі повноваження щодо затвердження ректорів, створення та ліквідації кафедр, затвердження професорсько-викладацького складу. Закони мали на меті посилити вплив уряду й правлячих кіл на наукове та творче середовище, яке користувалося значною незалежністю від влади. Незабаром, у 1933 р. міністр закрив 53 кафедри, звільнивши з роботи найбільш опозиційних професорів. Водночас у 1933 р.
