Історія Польщі. 37,4 %. У виборах до сенату голосували 62,4 % виборців (хоча їх загальна кількість обмежувалась 2% від усіх виборців!)

37,4 %. У виборах до сенату голосували 62,4 % виборців (хоча їх загальна кількість обмежувалась 2% від усіх виборців!). Натомість українці дістали 13 сеймових і 4 сенаторських мандати, а лідер УНДО Василь Мудрий обійняв посаду віце-маршалка сейму. Пілсудчики отримали слухняний парламент. Маршалком сейму став С Цар, маршалком сенату - А. Прістор.

Після виборів розбіжності в правлячому таборі поглибилися. На більшу роль у ньому претендував президент 1. Мосьціцький, якому Конституція давала в руки необмежену владу. Він почав гуртувати навколо себе осіб, яких назвали групою Замку (від резиденції президента). До неї входили помірковані пілсудчики й господарські діячі (Е. Квят-ковський). Коли В. Славек звернувся до І. Мосьціцького з пропозицією провести вибори президента, той відмовився. Поступово вимальовувалися два основні табори пілсуд-чиків: І. Мосьціцький з "групою Замку" та Е. Ридз-Сміґли з військовими колами. Місця для "полковників" не залишалося. У жовтні 1935 р. за дорученням президента новий уряд сформував М. Зиндрам-Косьцялковський, віце-прем'єром став Е. Квятковський, міністром закордонних справ - Ю. Бек. Втративши вплив, В. Славек наприкінці жовтня розпустив ББВР. Влада, по суті, перейшла до рук "групи Замку". В. Славек був усунутий від політики і незабаром наклав на себе руки.

Новий уряд виступив із гаслом "зближення" влади та суспільства. Але у внутрішній політиці вдався до непопулярних кроків, запровадивши нові податки, зменшивши бюджетні асигнування на пенсії, освіту, державні установи. Щоб зняти соціальну напругу в суспільстві, уряд ввів регламентацію грошового обігу із закордонними банками, розпустив 93 картелі, оголосив амністію політв'язнів.

Певні ознаки послаблення правлячого табору активізували опозиційні сили, насамперед ліві партії. Вони прагнули підсилити виборче враження про ізоляцію режиму. Наприкінці 1935 р. намітилося зближення між соціалістами і комуністами. КПП розпочала реалізацію нової політичної лінії на створення "народних фронтів" проти сил "фашизму і реакції", рекомендованої VII конгресом Комінтерну у 1935 р. Вона передбачала зближення і взаємодію з демократичними рухами, щоб здобути і поширити свій вплив серед мас. Заклики комуністів до єднання в боротьбі з санацією знаходили певний відгук в низових організаціях ППС і СЛ. Початок 1936 р. ознаменувався зростанням страйків і демонстрацій проти політики уряду. їх організаторами були комуністи і соціалісти. Страйки розпочалися в Лодзі, а у березні охопили Краків. Втручання поліції призвело ло сутичок і нового загального страйку робітників міста. Поліція відкрила вогонь по демонстрантах, які вийшли під червоними прапорами і комуністичними гаслами, в результаті чого загинуло десять осіб. Похорони загиблих супроводжувалися багатотисячною демонстрацією. Краківські події викликали численні протести профспілкових і громадських організацій. Страйки солідарності з краківськими робітниками відбулися в інших промислових центрах. У квітні 1936 р. поліція розстріляла демонстрацію безробітних у Львові, внаслідок чого загинув безробітний В. Козак. Його похорон перетворився на демонстрацію, в ході якої відбулися сутички з поліцією і військами. Було вбито 14 і поранено понад 100 осіб. Опозиційного спрямування щодо режиму набуло відзначення людового свята (31 травня), в якому 1936 р. взяло участь близько мільйона селян. Під час свята людовці вручили Е. Ридз-Сміґли резолюцію, в якій вимагали повернення демократичної Конституції, розпуску парламенту, дозволу на приїзд у Польщу В. Вітоса.

Невдоволення проявлялося також у середовищі інтелігенції. Частина вчителів, літераторів лівого спрямування виступила з критикою режиму санації на сторінках видань КПП - "Дзєннік популярни", "Зе свята", "По просту". Певний резонанс мали Статті Леона Кручковського, Ванди Василевської, Люціана Шенвальда, Юліана Тувіма та