Історія Польщі. народними масами та їхньою боротьбою, забезпечення доступу мас до культурних цінностей та їх активна участь в будівництві нової культури

народними масами та їхньою боротьбою, забезпечення доступу мас до культурних цінностей та їх активна участь в будівництві нової культури. Йшлося про еталітаризацію культури в цілому, її наповнення такими ціннісними орієнтирами, які визначалися правлячою партією. ПОРП з великим ентузіазмом і рішучістю взялася за втілення в життя гасел культурної революції силовими методами, посилаючися на "інтереси трудящих".

З 1949 р. розпочався "революційний наступ" у всіх сферах культури, який проходив під гаслами "освітньої революції^-" і "загострення класової боротьби в сфері ідеології"". Насамперед були ліквідовані усі незалежні від держави наукові, освітні та культурні установи. Пройшли збори і наради творчих спілок і товариств, які були поставлені в залежність від Міністрества культури і під контроль партії. Усі видання, репертуар, твори були піддані суворому нагляду політичної та ідеологічної цензури. У 1949 р. націоналізовано всі театри. У 1951 р. ПОРП організувала 1 Конгрес Польської Науки, на якому, за радянським взірцем, створено Польську академію наук (ПАН) з низкою галузевих науково-дослідних інститутів, що були підпорядковані державному управлінню. Працівники науки одержали широку державну підтримку, за яку мусили віддячувати лояльністю й співпрацею. Були відкриті нові університети та вищі навчальні заклади, вчительські курси, створена система середніх професійних шкіл. Освіта була безкоштовною, до навчання всіляко заохочувалися вихідці з соціальних низів, створено "робітфаки" для підготовки до навчання у ВНЗ вихідців з робітників і селян. Було налагоджено "перепідготовку" старих науково-педагогічних кадрів, в ході якої понад 500 професорів були відправлені на пенсію, а понад 20 тис. вчителів і викладачів були змушені пройти навчання на "ідеологічних курсах". У 1950 р. створено Міністерство науки і вищої освіти та Інститут підготовки наукових кадрів, які перебували під повним контролем Відділу науки ЦК ПОРП. Учені та викладачі вищих навчальних закладів постали перед дилемою: пропагувати марксистсько-ленінську ідеологію або бути звільненим. Гуманітаріям було наказано за короткі строки підготувати марксистсько-ленінські підручники з історії, філософії, політекономії тощо. їх основою повинні були стати радянські видання, праці К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна, Й. Сталіна, документи ПОРП. "Короткий курс історії ВКП(б)" був виданий накладом 1,3 млн. примірників, швидко зростало видання перекладів творів марксистської та радянської літератури. Було проведено чистку бібліотек від "застарілої та ворожої" літератури.

Монополія ПОРП у видавничій справі спричинила повне усунення свободи художньої творчості. Будь-які спроби вільного висловлення думки тягнули за собою звинувачення у "буржуазній пропаганді", арешт або звільнення з роботи. Партія нав'язала митцям метод "соціалістичного реалізму", який зобов'язував їх показувати дійснісгь не такою як вона була, а такою, якою повинна бути з погляду соціалістичних ідеалів і комуністичного майбутнього людства. Література, наука і мистецтво перетворювалися на ще один інструмент пропагандистської машини партії. Разом з тим, "народні" аспекти культурної політики партії та держави сприяли активізації мас, які прилучалися до культурних цінностей. До 1951 р. було повністю ліквідовано неписменність серед дорослих (1,4 млн. осіб), майже всі діти були охоплені освітою, швидко розвивалися і зростали вищі навчальні заклади (83 у 1951 p.), наукові установи, видавалося багато популярної літератури. Тижневик Пшияцюлка (Подруга) виходив накладом 2 млн. примірників, наклади видань творів польської літератури досягли 12,7 млн. примірників. На селі з'явилися радіоприймачі.

Водночас перед керівниками "культурного фронту" постала проблема пошуку польських прогресивних традицій, котрі могли б стати підставою для формування національної свідомості. З цією метою в першій половині 50-х років на державному рівні

В умовах комуністичного експерименту

були проведені великі популярно-наукові заходи, присвячені подіям історичного минулого, які супроводжувалися науковими форумами, виставками, фестивалями, виданням книжок. У 1951 р. така кампанія була присвячена польському Просвітництву; на ній проводилися порівняння часу кінця XVIII ст. з сучасним періодом, який повинен був стати переломним у будівництві соціалістичної Польщі, підкреслювалися матеріалістичні та радикальні тенденції в ідеології польських просвітників. У 1953-1954 pp. великі заходи були присвячені польському Відродженню і М. Копернику. Історичні події розглядалися крізь призму класової боротьби, яка у підсумку "підтверджувала" марксистсько-ленінські закони суспільного розвитку і вела до соціалізму. На зламі 1951-1952 pp. ПОРП організувала в м. Отвоцьку під Варшавою методологічну конференцію польських істориків, на якій були розроблені ідеологічні засади написання марксистсько-ленінської історії Польщі, що її повинен був підготувати Інститут історії ПАН. Однак історики зіткнулися з серйозними перешкодами, оскільки майже всі традиції польського робітничого руху належали до гостро критикованих або взагалі замовчуваних, як от: "люксембургіанство" (СДКПЩ), "дрібнобуржуазність і опортунізм" (ППС), "фашистська агентура" (КПП). За таких умов краєвид національних традицій робітничого руху був вкрай обмеженим, зводився до окремих "позитивних" постатей (М. Каспшак, Ф. Дзержинський).

Польські літератори після війни з надією прилучилися до відбудови країни, піддалися гаслам "народної демократії'", які пропагувала ППР. Вони співпрацювали з часописом Кузнщя (1945 р.), який редагував С. Жулкевський. На сторінках часопису обговорювалися світоглядні проблеми, друкувалися художні твори, розроблялися естетичні засади наукової та мистецької творчості в річищі марксизму. З цим табором співпрацювали відомі довоєнні літератори 3. Налковська, М. Яструн, К. Брандис, А. Важик, Ю. Тувім, А. Слонімський, К.І. Ґалчинський. У їхній творчості переважали переживання, пов'язані з недавньою війною, спроби дати відповідь на питання про причини воєнного лихоліття. Символічне значення мали повісті Северини Шмаглєвської "Дим над Біркенау" (1945). Єжи Пушрамента "Свята куля" (1946), Зоф'ї Налковської "Медальйон" (1948), драма Леона Кручковського "Німці" (1949). Особливий розголос здобули твори Тадеуша Боровського "Прощання з Марією" (1948) і "Камінний світ" (1948), який емоційно описав стан людей під час окупації й концтаборів. Але в умовах жорстокої цензури і переслідувань талановитий письменник звів порахунки з життям (1951). Великий інтерес викликала повість Єжи Анджеєвського "Попіл і діамант" (1948), яка змалювала складність вибору молодим поколінням життєвого шляху в умовах після воєнної політичної боротьби: головний герой, який в роки війни був в АК, не може змиритися з новою дійсністю і гине.

Після 1948 р. в літературі і мистецтві переважали кон'юнктурно-пропагандистські твори, які прославляли людей праці, соціалістичні ідеали. Друкуватися і виставлятися могли лише митці, які виконували партійне замовлення й творили в рамках "соціалістичного реалізму". Вершиною методу була поема В. Бронєвського "Слово про Сталіна". У дусі соцреалізму писали твори М. Яструн, А. Слонімський, Я. Івашкевич, А. Важик і багато ін. Подібна ситуація склалася в образотворчому і музичному мистецтві, де панував погляд про потребу простих і ясних творів, зрозумілих народу. Твори Тадеуша Конвіцького ("На будівництві", 1950), Александра Сцібор-Рильського ("Вугілля", 1950) стали взірцем соцреалізму. У живописі роботи Гелени та Юліуиш Краєвських, Александра Кобдзея, Влодзімєжа Закшевського, Тадеуша Кулісевича показували передовиків праці, селян, військових (назви творів відбивали зміст - "Земля селянам", "Молодіжна бригада", "Виробнича нарада" тощо). Під патронатом партії проходили тематичні виставки малярства "Художники в боротьбі за мир" (1950), "10 років