Історія Польщі. На початку 1999 р. розпочалася реалізація реформ системи охорони здоров'я і пенсійного забезпечення.Вони зустріли неоднозначну реакцію громадськості й

На початку 1999 р. розпочалася реалізація реформ системи охорони здоров'я і пенсійного забезпечення. Вони зустріли неоднозначну реакцію громадськості й спричинили соціальні конфлікти. Була ліквідована державна служба охорони здоров'я, на її місце запроваджено т.зв. Каси хворих (фонди), які фінансують лікування громадян і забезпечують лікарні з коштів, відрахованих на соціальне забезпечення. Однак цих коштів виявилося недостатньо, що спонукало швидкий розвиток приватної медицини. Наслідком пертурбацій стали страйки лікарів і допоміжного медичного персоналу навесні та влітку 1999 р. Однак інших способів розв'язання проблеми уряд запропонувати не зміг. Реформа пенсійного забезпечення полягає в укладанні договору страхування з різними страховими компаніями і перекладання тягаря виплат з держави на недержавні організації.

З 1 вересня 1999 р. розпочалася реформа системи освіти,яка триватиме кілька років. Вона передбачає поступовий перехід до триступеневої середньої школи: 6-річної основної, 3-річної гімназії та 3-річного ліцею. У вищій школі запроваджено 3 або 4-річний "ліценціат" (базову вищу освіту) і 2 або 3-річний "маґістеріум" (фахова вища освіта). Кращі студенти продовжують навчання в 4-річній "докторантурі" (аспірантурі). Для вчителів введені шість кваліфікаційних категорій, які впливають на зарплату й спонукають до вдосконалення знань і вмінь. Міністерство національної освіти зробило акцент на підготовці сучасних освітніх програм і різноманітних посібників, призначивши для цього значні кошти. Наслідком стало значне якісне і кількісне зростання ринку методичного забезпечення навчання - посібників, приладів, відеофільмів, комп'ютерних програм і СД-дисків. Натомість викликали невдоволення населення спроби зменшення кількості шкіл на селі й організації "збірних" шкіл із довезенням учнів. Загальна переорієнтація освіти на підготовку молоді до практичної діяльності супроводжується закриттям професійних шкіл, переходом частини вчителів на роботу в інші, більш високооплачувані галузі.

Економічна ситуація в 1998-1999 pp. залишилася стабільною, хоча темпи зростання уповільнилися (4,8 % приросту в 1998 р.) і дещо зросло безробіття. Відкриття ринку для імпорту сільськогосподарської продукції західних країн негативно відбилося на прибутках польських селян. Цей факт використали члени селянської "Самооборони", блокуючи в січні 1999 р. 114 основних шляхів сполучення. Переговори з керівником "Самооборони" А. Лєппером не дали результатів і уряд застосував силові методи для розбло-кування доріг. У результаті сутичок були поранені з обох сторін. Селяни все більш наполегливо вимагали проведення протекціоністської політики.

Восени 1999 р. з'явилися тріщини у коаліції АВС-УВ. Труднощі проведення реформ зумовили зниження популярності уряду. Дослідження стану суспільної свідомості, які регулярно проводилися Центром вивчення громадської думки (ЦБОС), показали, що у вересні 1999 р. 40 % опитаних підтримували СЛД, а 20 % - ABC, тоді як на початку року ці цифри були відповідно 32 % і 30 %. Пенсійна реформа спричинила конфлікт між віце-прем'єром Л. Бальцеровичем і головою Управління соціального забезпечення (ЗУС) С Альотем. Він' закінчився відставкою другого. Л. Бальцерович неодноразово критикував політику та кадрові призначення прем'єра Є. Бузека, вимагав зміни кадрів, які призначалися керівниками ABC без погодження з УВ. У червні 2000 р. коаліція остаточно розпалася через конфлікт зі скасуванням прем'єром результатів виборів президента Варшави з числа членів УВ (при підтримці фракції СЛД). УВ вийшла з коаліції й відкликала з уряду своїх міністрів. На їх місце Є. Бузек включив діячів ABC. Однак на цьому скандали в уряді не закінчилися: під різними звинуваченнями і приводами відходили у відставку інші міністри: у березні 2000 р. пішов міністр фінансів А. Хроновський, в липні - міністр юстиції Л. Качинський.

У нових реаліях Європи та світу

Восени 2000 р. мали відбутися чергові президентські вибори. Праві сили за будь-яких умов прагнули не допустити переобрання А. Квасьневського. З цією метою 2000 р. у ЗМІ на нього з'явилися численні "компромати". Спочатку поширили відеозйомку урочистостей на цвинтарі в Харкові у вересні 1999 p., коли президент виглядав не зовсім тверезим. Напередодні виборів штаб М. Кшаклєвського виготовив новий відеофільм, в якому президент і його міністр М. Сівєц пародіювали папу. Фільм викликав обурення віруючих, але не підважив авторитету А. Квасьневського, який вміло виконував функції на найвищій державній посаді. На виборах конкуренцію А. Квасьнєвському склали 13 претендентів, серед яких були М. Кшаклєвський (ABC), незалежний А. Олєховський, Я. Каліновський (ПСЛ), Я. Ольшевський (РОП), А. Лєппер ("Самооборона"), Л. Валенса (ХД) та ін. 8 жовтня відбувся перший і єдиний тур виборів. Вже у першому турі А. Квасьнєвський здобув 53,9 % голосів і залишився президентом на другий строк до 2005 р. М Кшаклєвський здобув 15,7 % голосів, пропустивши поперед себе А. Олєхов-ського (17,3 %), якому не зашкодило визнання свого зв'язку зі спецслужбами ПНР.

Президентські вибори 2000 р. засвідчили зміщення суспільних настроїв вліво. Наступного року мали відбутися вибори до парламенту,до яких треба було підготуватися. Наприкінці 2000 p. ABC почав розпадатися. Частина його діячів разом з М. Плажинським вийшла з об'єднаня і спільно з А. Олєховським і Д. Туском утворила Громадянську платформу (Платформа обивательська, ПО). Брати Я. і Л. Качинські знов організували власну партію Право і справедливість (ПіС); частина діячів ЗХН і СКЛ (Я.М. Рокіта) заснували Союз правиці (Пшимєже правіци, ПП) на чолі з К. Уяздовським. У травні 2000 р. Л. Бальцерович залишив крісло голови УВ, а на його місце прийшов Б. Ґеремек; через відхід частини діячів (Д. Туск) вплив партії послабилися.

Напередодні парламентських виборів 2001 р. уряд Є. Бузека був змушений долати серйозні труднощі, пов'язані із зростанням бюджетного дефіциту. Авторитет команди ABC падав: у вересні 2001 р. тільки 10 % населення довіряли їй. Набули розголосу нові скандали, пов'язані з фінансовими махінаціями Закладу соціального страхування "Жицє" (Життя), польсько-німецького фонду "Поєднання", які завдали шкоди державі на багато мільйонів злотих. Перед виборами посли ABC і УВ в сеймі змогли ще раз об'єднатися, щоб прийняти новий виборчий закон. Згідно з ним розподіл мандатів у сеймі проводився на користь партій, які здобули менше голосів. На вибори СЛД пішла в союзі з Унією праці (УП) під гаслами наведення порядку в управлінні державою, ліквідації бюджетного дефіциту. Вибори відбулися 23 вересня 2001 р. під сильним враженням польської громадськості від терористичних замахів ісламських радикалів у Нью-Йорку і Вашингтоні 11 вересня. У голосуванні взяли участь 46,3 % виборців. За коаліцію СЛД-УП проголосувало 41 % (216 мандатів в сеймі); ПО підтримали 12,7 % (65), "Самооборону" - 10,2 % (53), ПіС - 9,5 % (44), ПСЛ - 8,98 % (42), Лігу посольських родин (ЛПР) - 7,87% (38). У сенаті СЛД-УП отримали 75 місць, Блок Сенат 2001 (частина членів ABC і УВ) - 15, ПСЛ - 4, "Солідарність" - 2, ЛПР - 2. Нищівної поразки зазнали ABC і УВ, які не подолали процентного порогу і не були представлені в сеймі (відповідно 5,6 % і 3,1 % голосів).

Нова політична ситуація в Польщі, однак, не давала підстав сподіватися на легке життя. Переможна коаліція СЛД-УП не мала вирішальної більшості в парламенті, але її керівники були налаштовані на більш прагматичне розв'язання суспільних проблем. До коаліції СЛД-УП приєдналося ПСЛ, що дало змогу отримати більшість у парламенті. На чолі уряду став лідер СЛД Лєшек Міллєр. Його заступниками стали М Белька (СЛД) (фінанси), Марек Поль (УП) (інфраструктура) і Ярослав Каліновський (ПСЛ) (сільське господарство). З 12 міністрів більшість належала до СЛД, в тому числі МВС - К. Янік, оборони - Є. Шмайдзінський, закордонних справ - В. Цімошевич. Основну увагу уряд

Історія Польщі

спрямував на ліквідацію бюджетного дефіциту (88 млрд. злотих), яка вимагала схвалення непопулярних рішень, пов'язаних з економією коштів, а також на підготовку до вступу Польщі до ЄС.

Сейм очолив М. Боровський (СЛД), а його заступником став А. Лєппер ("Самооборона"). Однак у грудні 2001 р. А. Лєппер був зі скандалом відкликаний з посади в зв'язку з тим, що під час сеймового виступу без достатніх підстав звинуватив кількох міністрів у хабарництві і зв'язках зі злочинним світом. Крім того, сам лідер "Самооборони" не з'явився до суду в зв'язку зі звинуваченнями у подібній діяльності. Окремі факти свідчили про тоталітарні тенденції "Самооборони", зокрема використання демагогії і підбурювання традиційних фобій громадянства її лідером. У парламенті склалася також поміркована опозиція в складі ЛПР, ПіС.

Міжнародне становище і зовнішня політика. Зміст і спрямування зовнішньої політики Польщі, розроблені на початку трансформаційних змін, не зазнали суттєвих коректив. Ліва коаліція під час свого правління дотримувалася проєвропейської орієнтації, водночас проводячи обережну політику стосовно Росії. Серед пріоритетів зовнішньої політики Польщі 90-х років був вступ до НАТО і Європейського союзу. Свої надії на підтримку цих планів польські дипломати покладали на ФРН і Францію, взаємини з якими розвивалися найбільш успішно. 5 липня 1994 р. Польща підписала проект про індивідуальне партнерство з Північноатлантичним альянсом. У тому ж місяці американський президент Б. Клінтон зробив важливу заяву про те, що США підтримують розширення НАТО на схід, і ніхто не може перешкодити цьому процесу, а наприкінці року на сесії керівників держав-учасниць блоку було оголошено, що члени Вишеград-ської групи мають добрі шанси щодо прийому до цього оборонного союзу. Майже відразу погіршилися стосунки Польщі з Росією: президент Б. Єльцин не приїхав на відзначення 50-річчя Варшавського повстання, а прем'єр Росії В. Черномирдін відклав запланований візит до Польщі. Водночас на відзначення роковин повстання у Варшаві до Польщі з'їхалися багато високих зарубіжних гостей, а під час урочистостей президент ФРН Р. Герцог попросив вибачення у поляків за злочини німців під час Другої світової війни. Надалі Росія намагалася чинити всілякі перешкоди для розвитку добросусідських взаємин з Польщею.

Польська дипломатія докладала постійних зусиль для зближення із західними демократіями. Цій справі служили численні візити до Польщі керівників західних держав і закордонні виїзди польських керівників. Перші візити президента А. Квасьнєвського в січні 1996 р. були до Бонна і Парижа, а потім Брюсселя, де відбулися його переговори про вступ до НАТО. Президент, прем'єри і міністри закордонних справ Польщі здійснили низку візитів до країн-членів союзу з метою переконати їхніх керівників у доцільності приєднання Польщі, Чехії та Угорщини до НАТО. Авторитету додав Польщі той факт, що 1 січня 1996 р. вона на два роки була обрана непостійним членом Ради безпеки ООН. Це дозволило подолати бар'єри і 8 липня 1997 р. на сесії альянсу в Мадриді було прийнято рішення офіційно запросити Польщу, Чехію та Угорщину приєднатися до блоку. Восени того ж року у Брюсселі розпочалися переговори про механізм вступу Польщі до НАТО. Після тривалої підготовчої роботи 12 березня 1999 р. на урочистій сесії керівників держав-членів НАТО, присвяченій 50-річчю створення союзу, Польща разом з Чехією та Угорщиною стали повноправними членами цієї воєнно-політичної організації. У вересні того ж року в Щеціні було створено командування багатонаціонального корпусу Північ - Схід. Польські збройні сили взяли участь у миротворчих діях НАТО на Балканах.

У липні 1997 р. члени Європейського союзу запросили Польщу, серед п'яти інших країн, на переговори про вступ до ЄС. Спеціальна комісія ЄС 1998 р. високо оцінила

У нових реаліях Європи та світу

стан економіки Польщі, відзначивши водночас її відставання в галузі сільського господарства, розвитку інфраструктури комунікацій, фінансової системи, промислового виробництва, соціального забезпечення та освіти. Попри це 31 березня 1999 р. розпочалися офіційні переговори між представниками ЄС і Польщі про вступ до співтовариства. Було розроблено програму заходів, яку повинна здійснити Польща в 2000-2006 pp. (т.зв. "Аґенда 2000"), щоб уніфікувати свої структури з європейськими. Реформи, яких вимагає ЄС, стосуються всіх сфер життя країни - права, фінансів, господарства, соціальних відносин, освіти, науки, культури і вимагають великих зусиль. Це стало причиною невдоволення певних верств, насамперед селян, які передбачають погіршення свого становища після приєднання до ЄС. Зондажі громадської думки, проведені навесні 2001 p., показали, що 55 % поляків підтримують входження країни до співтовариства, але 30 % - заперечують. Серед противників вступу різні націоналістичні й клерикальні кола, а також селяни, яких не влаштовує обмеження виробництва сіль-госпродукції, запроваджене в ЄС. Серед частини населення ще залишаються побоювання щодо напливу закордонного капіталу, передусім німецького, який може скупити польські землі та майно. Незважаючи на певний опір, правлячі кола Польщі докладали зусиль до якнайшвидшого приєднання до ЄС і перетворення її на сучасну розвинену державу. 28 квітня 2000 р. з нагоди 1000-ліття з'їзду в Ґнєзно до Польщі прибуло багато зарубіжних гостей найвищого рангу; вони одностайно прийняли декларацію про прагнення до створення Європи "вільних суспільств, які живуть у мирі, безпеці й добробуті". У червні того ж року у Варшаві пройшла конференція міністрів закордонних справ ООН, під час якої 107 держав підписали декларацію про зобов'язання дотримуватися основних засад демократії. Польща виступає палким прибічником європейської інтеграції. На всіх своїх кордонах вона підтримала і розвинула ідею створення "єврорегіонів", метою яких є зближення з сусідніми народами в процесі розв'язання спільних економічних, соціальних і культурних проблем. Найважливішими є єврорегіони "Балтика" (Польща, Литва, Росія, Швеція, Данія), три польсько-німецькі ("Померанія", "Про Європа Віадріана", "Спрева - Ниса - Буг"), єврорегіони "Ниса" (Польща, Німеччина, Чехія), "Татри" (Польща, Словаччина), "Карпати" (Польща, Словаччина, Угорщина, Україна), "Буг" (Польща і Україна).

Зближення із Заходом дещо зменшило активність Польщі на Сході. Найбільш динамічно розвивалися взаємини Польщі та України,чому сприяли дружні відносини, які встановилися між президентами Польщі А. Квасьнєвським і України Л. Кучмою. 21 травня 1997 р. під час візиту А. Квасьнєвського до Києва було підписано спільну Декларацію президентів України і Польщі "До порозуміння і єднання ", яка мала на меті покласти край психологічним упередженням, які ще існують серед частини населення обох країн. У ній підкреслювалося, що "на порозі XXI столітті пам'ятаємо про минуле, але думаймо про майбутнє". Обидва президенти висловили бажання "бачити Україну і Польщу у об'єднаній Європі". Проте у взаєминах двох країн мали місце й складнощі, пов'язані з подоланням історичних стереотипів, які породжують взаємну недовіру, особливо серед частини населення західноукраїнських земель, конфлікти навколо польських історичних пам'яток в Україні. Щоб їх подолати, активізувалася діяльність польських та українських істориків у вивченні історичного спадку, проводилися спільні форуми підприємців. Для сприяння розвитку двосторонніх відносин створено Українсько-польську комісію з питань торгівлі та економічного співробітництва. Обсяг українсько-польського економічного співробітництва постійно зростає, але не перевищує 1 % у зовнішньоторговельному балансі. Основна частина товарообміну припадає на мінеральні продукти (40 %). Взаємини між двома країнами набули статусу "страте-