літературних творів режисера Кристіана Люпи, який порушує проблеми знецінення традиційних ідеалів і розпаду моральних цінностей ("Президентки", "Витирання"). Дебют молодого режисера Ґжехожа Яжини в 1997 р. виставою "Тропічні бздури" привернув до нього увагу громадськості. Режисер Кшиштоф Варліковський здобув міжнародне визнання завдяки новій постановці творів В. Шекспіра, в яких він побачив насамперед екзистенціальні моменти. Свої постановки він здійснив у Варшаві, Мілані, Тель-Авіві, Загребі. Продовжують діяльність т.зв. альтернативні театри, які не мають постійної сцени, а ставлять свої експериментальні вистави в різних приміщеннях, на вузицях, площах тощо. До найбільш знаних належать познанський Театр восьмого дня, Бюро подорожей, Провізоріум, Товариство Вершалін та ін.
До нових умов існування намагалося пристосуватися кіномистецтво. Перші спроби наповнити кіно політичним звучанням закінчилися невдачею: фільми про комуністичний період або діяльність опозиції в ПНР не знайшли підтримки глядачів. Натомість інтерес викликали екранізації* історичних творів - "Огнем і мечем" Г. Сєнкевича в постановці знаного режисера Єжи Гоффмана; "Пан Тадеуш" А. Міцкевича - у постановці А. Вайди. Значний успіх мали фільми К. Кєсьльовського ("Декалог", "Подвійне життя Вероніки", "Три кольори"), які більшу увагу звертали на переломлення історичних подій в свідомості людей. З інтересом сприйняла громадськість екранізацію Є. Кавалеровичем повісті Г. Сєнкевича "Quo vadis", прем'єра якої відбулася в серпні 2001 р. у Ватікані в присутності папи Іоанна Павла II. Навесні 2000 р. Американська кіноакадемія присудила А. Вайді престижну нагороду - Оскара - за сукупний творчий доробок. Деякі польські кінорежисери успішно працюють за кордонами країни. Психологічне кіно характерне для творчості всесвітньовідомого режисера Аґнєшки Голланд, яка працює в США і Франції. її останні роботи "Третє диво" (1999) і "Постріл у серце" (2001) присвячені пошукам відповіді на питання - чому людина стає злочинцем. Розвиток відео-, теле- і комп'ютерної техніки "вигнав" глядачів з кінотеатрів, натомість спричинив бурхливий розвиток відеопродукції на різних носіях. Серед неї переважають американські та інші зарубіжні твори масової культури.
Образотворче мистецтво кінця XX - початку XXI ст. виразно відійшло від політичних зацікавлень і розвивалося в естетичних традиціях. Малярі молодого покоління, які розпочали творчість у 80-х роках, спиралися не тільки на традиції авангарду, а й зазнали впливу постмодернізму, комерціалізації. Виникли численні приватні вистави-галереї малярства, скульптури, ужиткового мистецтва, які формували ринок продукції та смаки публіки. З огляду на бурхливий розвиток рекламного бізнесу, відео- і фотопродукції виникла потреба у художньому дизайні. Традиційне малярство навіть у його авангардних проявах не пробуджує великого інтересу громадськості, оточеної з усіх боків віртуальними образами відео-, фото-, медіа-рекламної продукції. Уся ця продукція піднесла інтерес до людського тіла й тілесності. Ці тенденції вловив скульптор Ґжегож Ковальський, який створив спеціальну лабораторію у варшавській Академії мистецтв. З неї вийшли молоді митці, які здобули міжнародне визнання. Зокрема, 1999 р. Катажина Козира здобула нагороду Венеціанського Бієналлє за живу композицію, створену з відеофільму, знятого прихованою камерою в чоловічій лазні. Подібним способом представляв свої роботи ("інсталяції", втілення) Мірослав Балка. Традиційний авангардний живопис знайшов продовження в творах Е. Двурніка, В. Павляка, Я. Модзелєвського.
На зламі XX і XXI століть Польща - це країна, яка в політичному, економічному і культурному відношеннях переживає "перехідний стан", долаючи цивілізаційне відставання, зумовлене історичними катаклізмами останніх трьох століть, прагне посісти належне їй місце у світовому співтоваристві.
