Види красномовства та жанри його застосування

У певних випадках „по-написаному” говорити просто необхідно, й не завжди тому, що промовець не може від себе сказати кілька живих і яскравих слів. Просто ситуація вимагає дуже точного слововживання. Офіційна політична промова є першим прикладом читаної за рукописом промови.

2. Промови, які готують заздалегідь, але не вчать напам’ять

Виступи тривалістю 1−2 години напам’ять не вивчити. Запам’ятавши певний обсяг матеріалу викладачі (оратори) викладають його перед аудиторією „з пам’яті”, часом імпровізуючи, що справляє враження плину живої думки та значної ерудиції оратора.

Допоможуть у такому разі тези, короткий, стислий план виступу, можливо з певним фактичним матеріалом (цифрами та цитатами). Читати тези не слід, а заглядати в них − можна. Розгорнуті тези і план називаються конспектом.

3. Промови, які готують заздалегідь і вчать напам’ять

Бувають випадки, коли з тих чи інших міркувань читати промову недоцільно, але потрібно зберегти її зміст, нічим не знехтувавши. Наприклад, при вшануванні ювіляра. Спочатку рекомендують написати свій виступ (розміром приблизно на одну сторінку), а потім вивчити його напам’ять.

4. Імпровізовані промови (експромти)

Такі промови виникають спонтанно, самі по собі, за різних обставин. Але найкращий експромт − той, що заздалегідь підготовлено.

Імпровізувати перед аудиторією може, як правило, дозволити собі або дуже досвідчений оратор, або ж людина, яка має від природи досить рідкісний дар.

Зовнішня культура оратора

Зовнішність є не останнім чинником того, хто виступає. Тут важливо володіти собою, вміти „створити імідж”, півний образ.

Вираз обличчя, хода, якою ви проходите до місця виступу, постава − випростана чи згорблена, ваша жестикуляція − все це складає певне враження ще до того, як ви сказали перше слово. Симпатія чи антипатія до оратора формується саме в ці найперші хвилини.

До місця промови треба йти спокійно, не бігти, не поправляти на ходу одяг, не слід на ходу зачісуватися тощо.

Негарно спрямовувати погляд у вікно, у стелю або заплющувати очі під час виступу. Не слід дивитися й „крізь” людей байдужим, відчуженим поглядом. Досвідчений оратор уміє дивитися так, що кожен слухач відчуває його погляд „саме на собі”. Треба вчитися поступово переводити погляд з одного ряду облич на наступний, повертатися поглядом до тих, на яких виражено зацікавлення. Існує й такий прийом: час від часу повільно „малюйте” очима цифру 8, що наче лежить горизонтально на рівні очей залу.

Жестикуляція ораторові необхідна. Заклякла постава сприймається погано. Але й „мавп’яча” жестикуляція недоречна.

Жести поділяються на механічні, ілюстративні та емоційні.

Механічні жести − це жести, що супроводжують промову без зв’язку з її змістом, тобто робляться автоматично.

Ілюстративні жести − це жести, які зображують те, про що йдеться. Ані механічних, ані ілюстративних жестів допускати не слід. Вони тільки відволікають від промови, а іноді навіть створюють комічне враження.

Емоційні жести − це жести, що підсилюють виразність промови, прикрашають її, допомагають у виділенні основних думок.

Трохи повертайте голову й корпус, робіть жести руками лише в найважливіших місцях промови. Не тупцюйте на місці, а непомітно переносьте центр ваги тіла з однієї ноги на другу. Ноги треба тримати трохи розставленими, одну ногу виставити дещо вперед. Коліна мають почуватися гнучкими. Груди й руки треба тримати без напруження.

Правильні артикуляція й вимова, добра дикція − запорука успіху. Слід чітко й правильно вимовляти кожен звук, боротися з шепелявістю, гаркавістю, недбалою вимовою.

Кожне слово треба чути, не можна зливати кілька слів в якусь невиразну звукову масу. Чіткість вимови часто залежить і від аудиторії, в якій виступає оратор. Потрібно пам’ятати, що чим більша аудиторія, тим повільніше поширюються звукові хвилі.

Усе базується на диханні, яке має бути досить глибоким і водночас інтенсивним.

Дотримуйте паузи. Пауза − це теж засіб впливу на слухача. Паузи можна поділити на дихальні, логічні та психологічні. Дихальні паузи використовуються, щоб набрати дихання. У цей момент ви відпочиваєте самі і даєте відпочити аудиторії. Логічні паузи відбивають структуру тексту і в першу чергу розділові знаки.

Нарешті, вправно користуйтеся інтонаціями.

1. Риторика − це наука про:

а) звуки мови;

б) ораторське мистецтво, красномовство;

в) частини мови.

2. Оратор − це людина, яка вміє:

а) виголошувати промови;

б) танцювати;

в) робити компліменти;

г) підтримувати духовно-емоційний контакт з аудиторією.

3. Мистецтво переконувати не реалізується через поняття:

а) логос;

б) пафос;

в) етос;

г) топос;

ґ) інвенція.

4. До загальновідомих п’яти видів красномовства не відноситься:

а) юридичне (судове);

б) академічне;

в) політичне;

г) церковне;

ґ) промислове;

д) суспільно-побутове.

5. П. Сопер вважав, що існує лише два види красномовства:

а) інформаційне;

б) лекційне;

в) агітаційне.

1. Процес підготовки промови не включає:

а) вибір теми;

б) складання плану;

в) її проспівування;

г) збирання матеріалу;

ґ) запис промови;

д) розмітка тексту знаками партитури;

е) тренування.

2. Те, про що йдеться у промові, називається:

а) ідеєю;

б) темою;

в) проблемою.

3. План промови не може бути:

а) простий;

б) складний;

в) цитатний;

г) художній.

4. До знаків партитури за місцем їх розташування в тексті не належать:

а) рядкові;

б) надрядкові;

в) абзацові;

г) підрядкові.

5. Фразові паузи, ромбічні дужки, дужки квадратні, лапки − це знаки:

а) рядкові;

б) надрядкові;

в) підрядкові.

6. До надрядкових знаків не відносяться:

а) знак наголосу;

б) квадратні дужки;

в) підвищення тону;

г) пониження тону;

ґ) злам інтонації.

7. Хід думки від часткового до загального − це:

а) індукція;

б) дедукція;

в) аксіологія.

8. Висновок, що базується на схожості суттєвих ознак явища − це:

а) інформація;

б) аналогія;

в) композиція.

9. За рамки літературної мови виходять слова:

а) синоніми;

б) жаргонізми;

в) варваризми;

г) тропи.

10. Неочікуване судження, висновок, що різко розходяться із загальноприйнятою думкою чи з логікою попереднього тексту − це:

а) парадокс;

б) каламбур;

в) антитеза.

11. Використання з метою створення образу груп приголосних називається:

а) тавтологією;

б) каламбур;

в) алітерацією.

12. Використання з метоб створення образу груп голосних називається:

а) алітерацією;

б) асонансом;

в) анафорою.

13. Основним матеріалом оратора є:

а) слово;

б) звук;

в) фонема.

14. Повторення однокорінних слів у промові судового оратора − це:

а) канцеляризм;

б) тавтологія;

в) плеоназм.

15. Сполучення уламків стійких словосполучень у новий неправильний зворот (наприклад: справив великий вплив) − це:

а) какологія;

б) неологізм;

в) вульгаризми.

16. Свідоме вживання граматично неправильних форм з метою створення певного образу − це:

а) жаргонізми;

б) архаїзми;

в) солецизми.

17. Зіставлення одного предмета з іншим у промові на основі їх спільної ознаки − це:

а) епітет;

б) порівняння;

в) метафора.

18. Неочікуване судження, висновок, що різко розходяться із загальноприйнятою думкою чи з логікою попереднього тексту − це:

а) парадокс;

б) каламбур;

в) анафора.

19. Риторична фігура, що складається з повторення одного і того ж слова чи звороту − це:

а) епістрофа;

б) діафора;

в) інверсія.

20. До трьох основних типів композиційної побудови тексту промови не належить:

а) лінійний;

б) спіральний;

в) прямокутний;

г) кільцевий.

21. До трьох способів інтеграції тексту промови не належить:

а) композиція;

б) когезія;

в) ретроспекція;

г) проспекція.

22. До типів промов не належить:

а) промови, що читаються за конспектом;

б) промови, які готуються заздалегідь, але не вчать напам’ять;

в) промови, які готуються заздалегідь і вчать напам’ять;

г) офіційні промови;

ґ) імпровізовані промови.

23. Найоптимальнішим для сприйняття є темп:

а) від 100 до 120 слів;

б) від 120 до 150 слів;

в) від 150 до 200 слів на хвилину.

 

Види красномовства та жанри його застосування