Встановлення грунтових меж і нанесення на карту грунтових контурів.

Перш за все відмітимо, що встановлення меж між різними грунтами і відповідне нанесення грунтових контурів на топооснову необхідно проводити безпосередньо в полі, відразу у міру визначення в натурі меж розповсюдження різних грунтів.

Відомо, що грунти формуються в результаті взаємодії комплексу чинників грунтоутворення. Різне поєднання і вплив цих чинників (материнської гірської породи, клімату, рослинних і тваринних організмів, рельєфу, віку країни, виробничої діяльності людини) приводить до утворення грунтів, різних по своїй будові, складу і властивостям. Зміна умов грунтоутворення приводить до зміни природи грунтів. Тому укладачу грунтової карти необхідно в процесі польових досліджень, перш за все, встановити закономірні співвідношення між грунтами і умовами грунтоутворення, прослідкувати в натурі, як змінюються грунти, їх забарвлення, потужність, структура, механічний склад та інші ознаки і властивості із зміною рельєфу, рослинності, грунтоутворюючих порід, культури землеробства.

Про значення рельєфу при грунтових дослідженнях В. В. Докучаєв писав: «Закон постійності співвідношень між формами поверхні (річкові долини, степові рівнини, різного роду западини, пологі схили, горби, гори, підошви скель і ін.) і характером місцевих грунтів, - закон, що мусить, перш за все, управляти всіма польовими грунтовими дослідженнями і, при правильному застосуванні його, що може, в сильному ступені, спростити і скоротити ці роботи». Не менші корелятивні зв'язки існують між грунтом і рослинністю та іншими чинниками грунтоутворення. Рослини, у тому числі і культурні, - писав К. Д. Глінка, - поза сумнівом, дуже чутливі до зміни характеру грунтів і на будь-якузміну повинні реагувати певним чином.

Тільки після того, як дослідником будуть встановлені закономірні співвідношення між грунтами і умовами грунтоутворення, можна приступати до визначення меж, між різними грунтами. В цьому випадку основою для нанесення грунтових меж служитимуть не тільки грунтові розрізи, напів’ями і прикопки, але також рельєф, склад і стан рослинності. Знаючи, як змінюється грунт у зв'язку із зміною рельєфу або рослинності, грунтознавець буде правильно — «раціонально», а не механічно — намічати місця розрізів і зможе при меншій кількості розрізів і часу значно точніше визначити межі між різними грунтами, скласти генетично обгрунтовану грунтову карту.

Іноді грунтознавцю доводиться встановлювати межі між грунтами з дуже поступовими, неясними, ледве помітними змінами в грунтовому покриві і, відповідно, в умовах грунтоутворення. В цьому випадку єдиною основою для визначення меж між різними грунтами і нанесення їх на карту служать, головним чином, грунтові розрізи, напів’ями і прикопки.

Розглянемо на прикладах методику і техніку визначення грунтових меж.

Коли спостерігається різка або ясна зміна рельєфу, рослинності і, відповідно, грунтів, то в цьому випадку дослідник закладає перпендикулярно до спостережуваної в природі межі переходу (зміни) елементів рельєфу, рослинності і грунтів серію розрізів, напів’ям і прикопок, з допомогою яких остаточно визначає межу між різними грунтами.

Методика визначення грунтових меж при різко або ясно виражених в натурі межах суміжних грунтів, що корелюють (співпадаючих) з добре помітними контурами на місцевості (рельєф, рослинність), показаними на топооснові, досить проста. Припустимо, грунтознавцю потрібно визначити, де проходить межа між різними грунтами на ділянці по лінії А—Б(рис. 14). Дослідження показали, що на плато представлені чорноземи потужні, а на схилі — чорноземи середньо-важкі. Звідси витікає, що межа між грунтами плато і схилу проходить десь в смузі перегину від плато до схилу.

Для точнішого визначення цієї межі дослідник закладає напів’ями або прикопrb перпендикулярно смузі перегину і уточнює, де саме проходить межа між потужними і середньо-важкими чорноземами. Місця спостережень відзначають на топооснові і, керуючись даними напівям і прикопок, а також зображенням рельєфу, наносять на карту грунтову межу.

 

Рис. 14Схема визначення меж між грунтами Ч... і Ч.. по лінії А — Б

Значно важче визначати межі грунтів при неясних, поступових, таких, що ледве піддаються спостереженню, переходах між грунтами, і, відповідно, при неясно виражених змінах рельєфу або рослинності. Якщо не спостерігається різкої зміни рельєфу, рослинності і, відповідно, грунтів, то в цьому випадку межу між грунтами визначають методом зближення — встановлення межі за даними, головним чином, напів’ям або прикопок в проміжку між ними.

Суть методу зближення показана на рисунку 15. Допустимо, що на порівняно рівній ділянці з більш менш однорідним рослинним покривом дослідник виявив два різні грунти: «а» і «в»: розріз № 1 — грунт «а» а розріз № 2 — грунт «в».

Рис.15. Схема мікропрофілю по лінії А — В:

х — грунтові розрізи, а—природна і в — штучна

межі між грунтами

При цьому не є можливим по характеру рівної поверхні, хоча б приблизно намітити межу переходу (зміни) грунту «а» в грунт «в». Дослідник в цьому випадку закладає розріз або напів’яму № 3 посередині між розрізами № 1 і № 2. Якщо розріз № 3 показав наявність грунту «в», то межу переходу грунтів, що цікавлять нас, слід шукати на відрізку між розрізами № 3 і № 1. Цей відрізок ділять навпіл і посередині закладають розріз № 4—5. Якщо в розрізі № 4—5 виявлена наявність грунту «а» і відстань між розрізами № 3 і № 5 не перевищує точність нанесення грунтових меж, відповідно масштабу зйомки, то дослідник проводить межу між грунтом «а» і грунтом «в» посередині відрізка між розрізами № 3 і № 5. Це і буде межа між грунтами, що цікавлять нас.

Встановлювати грунтові межі методом зближення рекомендується тільки у тому випадку, коли грунтознавець дійсно не має можливості помітити корелятивний зв'язок між грунтами і умовами грунтоутворення.

Уточнення грунтових меж при великомасштабній грунтовій зйомці. При складанні грунтових карт в дуже крупному масштабі (1:2000), коли доводиться встановлювати межу між грунтами з точністю до 5—10 м, слід широко користуватися для уточнення грунтових меж буром системи грунтознавця С. Ф. Неговелова. Цей бур-щуп дозволяє без особливої витрати часу і зусиль брати зразки грунтів до глибини 1—2 м. При картуванні грунтів буріння в деяких випадках може замінити напів’ями і прикопки, що, природно, скорочує засоби і час картування.

Бур-щуп дозволяє добре прослідкувати потужність гумусових горизонтів, карбонатність, сульфатність, щебенюватість, оглеєння і ряд інших ознак грунтів, необхідних для картографічної зйомки великої точності.

Уточнення грунтових меж за допомогою поверхневих зразків. Перевірка і уточнення грунтових меж за допомогою поверхневих зразків можливі у тому випадку, коли морфологічні ознаки верхніх горизонтів (забарвлення, структура, механічний склад і т. п.) піддаються картуванню.

Перш ніж застосовувати цей метод, необхідно точно встановити, чи спостерігається різниця в орних горизонтах грунтів, що підлягають картуванню. Якщо два грунти різні за основними морфологічними ознаками (потужність горизонтів А+В скипання, ущільнена горизонту і т. д.), а орні горизонти у них однакові, що дуже часто буває, то уточнення грунтових меж за допомогою поверхневих зразків проводити не можна.

Цей метод дає позитивні результати в тому випадку, якщо картуються грунти, різні по генезису і механічному складу, і, якщо ця відмінність виражена не тільки в глибоколежачих горизонтах, але і в горизонті А.

Техніка методу. Потрібно встановити з точністю до 5 м межу грунтів, що розрізняються між собою по механічному складу або забарвленню. Для цього по прямій лінії, перпендикулярній до передбачуваної (перспективної) грунтової межі беруться поверхневі зразки через 20 м і послідовно укладаються в особливий пенал — довгастий ящик завдовжки в 100 см і шириною 1,5 см, розділений поперечними планками на 10 осередків. Зразки беруться середні з орного горизонту, масою близько 10 гі поміщаються по ходу маршруту в осередки. Пункти відбору зразків відмічаються на плані крапкою з номером, що відповідає нумерації в ящику. Кількість таких профілів, перпендикулярних до уявної грунтової межі, і відстань між ними встановлюються грунтознавцем на місці, в полі, залежно від строкатості грунтового покриву. Зібраний таким чином матеріал доводиться до легко-сухого стану, порівнюється між собою, і результати його перегляду переносяться на карту.