Какими были правила игры в Мехен?

Відповідно до ст. 481 Цивільного кодексу раціоналізаторською пропозицією є визнанна юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне)або організаційне рішення в будь-якій сфері її діяльності. Об`єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об’єкт або процес. Для визнання пропозиції раціоналізаторською вона має відповідати таким критеріям:

Бути організаційним або технічним рішенням. Це означає, з однго боку, що пропозиція має містити конкретне вирішення завдання, а непросто його постановку. З іншого боку, раціоналізаторська пропозиція повинна вирішувати практичне завдання за допомогою технічних, організаційних засобів.

Мати місцеву новизну, тобто бути невідомою на підприємстві. Це означає, що раціоналізаторська пропозиція визнається такою, якщо вона невідома в межах того підприємства, до якого подається[40, c. 3].

За своїми функціональними можливостями сучасні комп’ютерні програми полегшують роботу працівника, контролюють її та оптимізують. Все це призводить до зменшення нормо-витрат і, як наслідок, до економії різних ресурсів.

Проте, виходячи з положень законодавства у сфері інтелектуальної власності, комп’ютерна програма не є раціоналізаторською пропозицією. Раціоналізаторською пропозицією визнається комплекс технологічних (технічних) та організаційних рішень, до складу яких, в тому числі, може входити комп’ютерна програма.

Раціоналізаторською пропозицією може бути визнано застосування комп’ютерної програми для: контролю наявності працівників на роботі; контролю та обмеження трафіку розмов по службовому телефону; управління системою опалення організації тощо, тобто йдеться про нове рішення певного виробничо-організаційного процесу.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про авторське право і суміжні права» адаптація та модифікація комп’ютерної програми за своїм змістом полягає у внесенні змін до інформаційної технології, інформаційно-технологічного процесу, що надає можливість особі ширше використовувати комп’ютерну програму та отримувати від такого використання додаткову користь. При цьому без наявності апаратної складової ці зміни не здатні принести користі. Таким чином, раціоналізаторською пропозицією визнається лише технологічне (технічне) рішення щодо певного програмно-апаратного комплексу. Модифіковані або адаптовані фрагменти вихідного коду програми повинні бути наведені у заявці на раціоналізаторську пропозицію, і саме завдяки цьому вони отримують опосередковану (непряму) правову охорону у складі технологічного або технічного рішення[33, c. 17].

Какими были правила игры в Мехен?

Точные правила Мехена неизвестны. О них мы можем только гадать, основываясь на данных археологического хара-ктера – рисунках, уцелевших досках и наборах для игры, но никак не на письменных документах. Как правило, к доске прилагался набор из шести львиных фигурок – трёх львов и трёх львиц, а также комплект фишек-«пешеходов» в виде мраморных или стеклянных шариков. Великолепный набор для Мехена был найден в гробнице Уаджи.

Подобное деление фишек (3 и 3), вероятно, предназначалось для двоих игроков. Если, как предполагают учёные, играли трое или больше, каждому, вероятно, полагалась своя фигурка льва, и они должны были как-то отличаться друг от друга. Возможно, в таком случае львы были разных цветов, или (что тоже вероятно) в эту игру играли двумя командами «трое на трое».

Что касается шариков, то их во множестве находили в гробницах по всему Египту, но связь их с игрой всё-таки не доказана, возможно, они служили для банального подсчёта очков или для совершенно другой игры. Во всяком случае, удержаться на доске они никак не могли (разве что в углублениях между клетками), а очень древняя доска, на которой это было действительно возмо-жно, встретилась археологам всего один раз. Самой удачной и непротиворечивой считается реконструкция правил Тимоти Кендалла, но и она довольно запутана.

Очерёдность и количество ходов сперва разыгрывали какой-то немыслимо сложной жеребьёвкой – один игрок зажимал в обеих руках 6 фишек, произвольно поделив их на две части, а другой выбирал одну руку и пытался угадать количество фишек в ней. Если он угадывал, очередь переходила к нему, если нет, уточнялась разница между загаданным и реальным количеством фишек, и первый игрок делал ход вперёд. (Скажем, предположили 2, а в руке оказалось 5 - игрок двигал фишку на 3 поля, предположили 4, а в руке 2 – игрок двигал фишку на 2 поля, и т.п.). С разными вариациями эта система просуществовала довольно долго, потом, вероятно, была сочте-на громоздкой, и в игру стали играть с тремя привычными палочками. Сенету они достались по наследству.