Аналіз умов праці на виробництві за показниками шкідливості, напруженості та небезпечності

До складу комісії входять: пред­ставник закладу державної санітарно-епідеміологічної служби, який здійснює санітарно-епідеміологічний нагляд за установою (голова ко­місії), представники лікувально-профілактичного закладу, роботодав­ця, первинної організації відповідної профспілки або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці (у разі, коли профспілка на підприємстві відсутня), вищого органу профспілки, ро­бочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням під­приємства, а також у разі потреби представники інших органів.

Зазначені заклади, органи та організації протягом однієї доби з мо­менту одержання повідомлення за формою П-3 повинні надіслати за­кладові державної санітарно-епідеміологічної служби письмову ін­формацію про прізвище, ім’я, по батькові та посаду представника (представників), який пропонується до складу комісії з розслідування.

Розслідування випадку професійного захворювання проводить­ся протягом 10 робочих днів після утворення комісії з розслідування. Якщо з об’єктивних причин розслідування не може бути проведене у зазначений строк, він може бути продовжений керівником закладу, що утворив комісію, але не більш як на один місяць. Копія відповідного наказу надсилається всім членам комісії з розслідування.

Розслідування причин виникнення двох та більше професійних захворювань, на які страждає одна особа, проводиться у міру вста­новлення професійного характеру таких захворювань за наявності повідомлення за формою П-3. В акті розслідування зазначається, чи було раніше у такої особи виявлене професійне захворювання, діа­гноз, рік його виявлення, а також усі супутні захворювання загаль­ного профілю.

Комісія з розслідування зобов’язана розробити програму розсліду­вання причин виникнення професійного захворювання; розподілити функції між членами комісії; розглянути питання щодо необхідності залучення до її роботи експертів; провести розслідування обставин і причин виникнення професійного захворювання; скласти акт розслі­дування хронічного професійного захворювання.

Комісія проводить оцінку умов праці працівника за матеріалами ра­ніше проведеної атестації робочих місць, результатів обстежень і до­сліджень, проведених відповідними закладами державної санітарно- епідеміологічної служби або санітарними лабораторіями, атестованими МОЗ в установленому порядку, вивчає приписи органів державно­го нагляду за охороною праці, подання посадових осіб робочих орга­нів виконавчої дирекції Фонду і представників профспілок, інструк­ції з охорони праці працівників, заключні акти періодичних медичних оглядів. Вчиняє комісія й інші дії, необхідні для з’ясування причин та наслідків професійного захворювання.

За результатами розслідування комісія складає акт проведення роз­слідування причин виникнення хронічного професійного захворюван­ня за формою П-4. Цей акт є документом, в якому зазначаються осно­вні умови, обставини і причини виникнення професійного захворю­вання, заходи щодо запобігання розвитку професійного захворювання та забезпечення нормалізації умов праці, а також встановлюються осо­би, які не виконали вимог законодавства про охорону праці і про забез­печення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Акт за формою П-4, підписаний членами комісії з розслідування, за­тверджується головним державним санітарним лікарем Автономної Республіки Крим, області, міста, району, на водному, залізничному та повітряному транспорті та завіряється печаткою. У разі незгоди члена комісії з розслідування зі змістом акта за формою П-4, він його підписує, письмово викладає свою окрему думку, яка додається до акта і є його невід’ємною частиною, про що робиться відмітка у зазначеному акті.

Акт за формою П-4 складається у шести примірниках та надси­лається хворому, робочому органові виконавчої дирекції Фонду, пер­винній організації відповідної профспілки або уповноваженій найма­ними працівниками особі з питань охорони праці (у разі, коли проф­спілка на підприємстві відсутня), вищому профспілковому органові, профпатологу, який направив хворого до спеціалізованого профпато­логічного лікувально-профілактичного закладу, установі.

Акт за формою П-4 разом із матеріалами розслідування зберігаєть­ся в установі, в закладі державної санітарно-епідеміологічної служби та робочому органі виконавчої дирекції Фонду протягом 45 років, а в інших організаціях - не менше строку, передбаченого для вжиття ви­значених у ньому профілактичних заходів.

Реєстрація та облік випадків професійних захворювань (отруєнь) ведеться у журналі обліку професійних захворювань (отруєнь) в уста­нові, в робочих органах виконавчої дирекції Фонду та в закладах дер­жавної санітарно-епідеміологічної служби на підставі повідомлень за формою П-3 та актів за формою П-4; у лікувально-профілактичних закладах на підставі медичних висновків лікарсько-експертної комі­сії спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу, а також повідомлень за формою П-3.

У разі виявлення декількох професійних захворювань хворий реє­струється в журналі один раз із зазначенням усіх діагнозів.

 

5. Розслідування аварій та їхній облік

 

У вітчизняному законодавстві аварією визнається небезпечна по­дія техногенного характеру, що створює на об’єкті, території або ак­ваторії загрозу для життя і здоров’я людей і призводить до руйну­вання будівель, споруд, інженерних комунікацій, обладнання і тран­спортних засобів, порушення виробничого або транспортного про­цесу чи завдає шкоди навколишньому природному середовищу.

Виділяють декілька категорій аварій:

1) аварії першої категорії, внаслідок яких:

- смертельно травмовано п’ять та більше осіб або травмовано де­сять і більше осіб;

- спричинено викид отруйних, радіоактивних та небезпечних ре­човин за межі санітарно-захисної зони підприємства;

- збільшилася більш як у 10 разів концентрація забруднюючих ре­човин у навколишньому природному середовищі;

- зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя і здоров’я працівників підприємства чи населення;

2) аварії другої категорії, внаслідок яких:

- смертельно травмовано до п’яти осіб або травмовано від чоти­рьох до десяти осіб;

- зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя і здоров’я працівників цеху, дільниці з чи­сельністю працівників 100 і більше осіб.

Випадки порушення технологічних процесів, роботи устаткуван­ня, тимчасової зупинки виробництва засобами автоматичного захис­ту та інші локальні порушення у роботі цехів, дільниць і окремих об’єктів, падіння опор та обрив проводів ліній електропередачі не належать до аварій, що мають категорію, і розслідуються установою у встановленому законодавством порядку.

Про аварію очевидець повинен негайно повідомити безпосередньо­го керівника робіт або іншу посадову особу установ, які зобов’язані повідомити роботодавця для негайного введення в дію плану локалі­зації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій (у випадку наявності).

Роботодавець або особа, яка керує виробництвом під час зміни, зобов’язаний діяти згідно з планом локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій, вжити першочергових заходів щодо рятування потер­пілих і надання їм медичної допомоги, локалізації аварії, встановлення меж небезпечної зони та обмеження доступу до неї людей, збережен­ня до прибуття комісії з розслідування аварії обстановки на місці аварії.

Роботодавець зобов’язаний негайно повідомити про аварію тери­торіальний орган Держгірпромнагляду, орган, до сфери управління якого належить підприємство, відповідну місцеву держадміністра­цію, орган із питань захисту населення і територій від надзвичай­них ситуацій, прокуратуру за місцем виникнення аварії і відповід­ний профспілковий орган, а у разі травмування або загибелі праців­ників - також відповідний робочий орган Фонду.

Розслідування аварії, під час якої сталися нещасні випадки, про­водиться з урахування вимог Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і ава­рій на виробництві.

У разі коли Кабінетом Міністрів України не прийнято спеціаль­ного рішення щодо розслідування аварії, під час якої не сталося не­щасних випадків, розслідування проводиться відповідними комісія­ми, що утворюються:

- у разі настання аварії першої категорії - центральним органом виконавчої влади, до сфери управління якого належить установа, чи місцевою держадміністрацією за погодженням із відповідними ор­ганами державного нагляду за охороною праці та Державною служ­бою України з надзвичайних ситуацій (ДСНС);

- у разі настання аварії другої категорії - керівником органу, до сфери управління якого належить установа, чи місцевою держадміні­страцією за погодженням із Держгірпромнаглядом та ДСНС.

Головою комісії з розслідування аварії призначається представник органу, до сфери управління якого належить установа, або представ­ник територіального органу Держгірпромнагляду чи ДСНС.

Під час розслідування комісія:

- визначає: масштаб аварії; необхідність утворення експертної ко­місії, яка встановлює обставини і причини аварії, фактори, що призве­ли до аварії; розробляє план заходів щодо запобігання подібним ава­ріям та у разі потреби готує пропозиції стосовно коригування норма­тивної та проектної документації;

- підтверджує факти порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, встановлює осіб, що несуть відповідальність за виникнення аварії, розробляє план заходів щодо ліквідації її наслідків та запобігання подібним аваріям.

Комісія з розслідування аварії зобов’язана протягом 10 робочих днів провести розслідування обставин і причин аварії та скласти акт за формою Н-5.

Залежно від масштабу аварії у разі потреби зазначений строк може бути продовжений органом, який утворив комісію з розсліду­вання аварії, з метою проведення додаткових досліджень або екс­пертизи.

За результатами розслідування аварії роботодавець видає наказ, яким на підставі висновків відповідної комісії затверджує план за­ходів щодо запобігання подібним аваріям і згідно із законодавством притягає до відповідальності працівників за порушення вимог зако­нодавства про охорону праці.

Роботодавець згідно з вимогами законодавства з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та про охорону пра­ці затверджує:

- план заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, у якому зазначаються відомості про можливі аварії та інші надзвичайні ситуа­ції техногенного та природного характеру, прогнозуються наслідки, передбачаються сили і засоби для їхньої ліквідації, а також строки ви­конання таких заходів;

- план локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій, в яко­му зазначаються відомості про всі можливі аварії та інші надзвичай­ні ситуації, дії посадових осіб і працівників підприємства у разі їх­нього виникнення, обов’язки особового складу аварійно-рятувальних служб або працівників інших підприємств, які залучаються до лікві­дації наслідків аварій (надзвичайних ситуацій).

Роботодавець зобов’язаний проаналізувати причини виникнення аварії та розробити план заходів щодо запобігання подібним аваріям у строк, зазначений комісією з розслідування аварії в акті спеціально­го розслідування нещасного випадку (аварії).

У разі коли аварія сталася через проектні недоробки або конструк­тивні недоліки устаткування, для участі в роботі комісії з розслідуван­ня аварії залучаються представники підприємства - розробника та­кого устаткування. Роботодавець зобов’язаний надіслати підприєм­ству - розробникові і виготовлювачеві устаткування обґрунтовані ре­кламації, їхні копії - органам управління підприємств, у разі їхньої відсутності - місцевій держадміністрації.

Облік аварій першої і другої категорії ведуть підприємства й орга­ни державного управління охороною праці та органи державного на­гляду за охороною праці і реєструють їх у журналі.

 

У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхуван­ня від нещасних випадків зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкоджен­ня його здоров’я або в разі його смерті родині померлого. Таке від­шкодування полягає у здійсненні Фондом страхових виплат і наданні соціальних послуг потерпілому або членам його сім’ї.

Із настанням страхового випадку застрахованій особі у системі со­ціального страхування від нещасного випадку на виробництві гаран­туються такі страхові виплати:

- допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю до віднов­лення працездатності або встановлення інвалідності;

- одноразова допомога у разі стійкої втрати професійної праце­здатності або смерті потерпілого;

- щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати пра­цездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

- пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробни­цтві або професійного захворювання;

- пенсія у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмуван­ня на виробництві або професійного захворювання жінки під час її ва­гітності.

У разі невідкладної потреби Фонд соціального страхування зобов’язаний надавати інвалідам разову грошову допомогу, допомо­гу у вирішенні соціально-побутових питань за їхній рахунок або за рі­шенням виконавчої дирекції Фонду та її регіональних управлінь - за рахунок Фонду.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків також га­рантує надання цілої низки соціальних послуг. Серед них:

1) організація поховання померлого, відшкодування вартості пов’язаних із цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов;

2) сприяння створенню умов для своєчасного надання кваліфіко­ваної першої невідкладної допомоги потерпілому в разі настання не­щасного випадку, швидкої допомоги в разі потреби його госпіталіза­ції, ранньої діагностики професійного захворювання;

3) організація цілеспрямованого та ефективного лікування по­терпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних за­кладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров’я застра­хованого;

4) забезпечення потерпілому разом із відповідними службами охо­рони здоров’я за призначенням лікарів повного обсягу постійно до­ступної, раціонально організованої медичної допомоги, яка повинна включати:

- обслуговування вузькопрофільними лікарями та лікарями загаль­ної практики;

- догляд медичних сестер удома, в лікарні або в іншому лікувально- профілактичному закладі;

- акушерський та інший догляд удома або в лікарні під час вагіт­ності та пологів;

- утримання в лікарні, реабілітаційному закладі, санаторії або в ін­шому лікувально-профілактичному закладі;

- забезпечення необхідними лікарськими засобами, протезами, ор­топедичними, коригуючими виробами, окулярами, слуховими апара­тами, спеціальними засобами пересування, зубопротезування (за ви­нятком протезування з дорогоцінних металів).

З метою найповнішого виконання цих функцій Фонд соціального страхування від нещасних випадків створює спеціалізовану медичну та патронажну службу соціального страхування;

5) здійснення всіх необхідних заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого;

6) забезпечення згідно з медичним висновком домашнього догляду за потерпілим, допомоги у веденні домашнього господарства (або компенсація йому відповідних витрат), сприяння наданню потерпіло­му, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла;

7) проведення відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії або медико-соціальної експертної комісії навчання та переква­ліфікації потерпілого у власних навчальних закладах або на договір­ній основі в інших закладах перенавчання інвалідів, якщо внаслідок ушкодження здоров’я або заподіяння моральної шкоди потерпілий не може виконувати попередню роботу; працевлаштування осіб зі зни­женою працездатністю;

8) самостійна або разом з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи з іншими заінтересованими суб’єктами підприємницької діяльності організація робочих місць для інвалідів; компенсація витрат виробництва, які не покриваються коштами від збуту виробленої продукції, за рахунок Фонду;

9) організація залучення інвалідів до участі у громадському житті.

Аналіз умов праці на виробництві за показниками шкідливості, напруженості та небезпечності

 

 

Головним завданням будь-якої галузі народного господарства є збільшення продуктивності праці. Разом з тим продуктивність праці обумовлена здатністю працівників фізично, фізіологічно та психофізіологічно виконувати поставлені задачі і нерозривно пов'язана з умовами праці. Охорона праці може відігравати подвійну роль в інтенсифікації виробництва: з одного боку при ігноруванні принципів охорони праці можуть виникнути різкі порушення умов праці з наслідками негативної дії на здоров'я працівників, зниження продуктивності праці, а з іншого — охорона праці може стати важливим кроком успішної інтенсифікації виробництва. Принципи соціальної справедливості також вимагають забезпечення всіх працюючих рівними пільгами та компенсаціями в разі невідповідності умов праці. Як це зробити, особливо, коли в реальних умовах виробництва працюючі можуть піддаватись впливу одночасно кількох шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

Для об‘єктивної оцінки умов праці на виробництві проводиться атестація робочих місць. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 1.09.1992 р. атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає у врегулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці. Результати атестації використовуються для цілеспрямованої і планомірної роботи, спрямованої на покращення умов праці, а також для надання пільг і компенсацій, передбачених чинним законодавством, таких, як скорочена тривалість робочого часу, додаткова оплачувана відпустку, пільгова пенсія, оплата праці у підвищеному розмірі.

Для проведення атестації робочих місць та встановлення пріоритету в проведенні оздоровчих заходів використовується “Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу", затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27.12.2001 р. № 528.

Ступінь шкідливості умов праці встановлюється за величиною перевищення граничнодопустимих концентрацій шкідливих речовин; класом та ступенем шкідливості чинників біологічного походження; залежно від величин перевищення чинних нормативів шуму, вібрації, інфра- та ультразвуку; за показником мікроклімату, який отримав найвищий ступінь шкідливості з врахуванням категорії важкості праці за рівнем енергозатрат, або за інтегральним показником теплового навантаження середовища; за величиною перевищення граничнодопустимих рівнів електромагнітних полів та випромінювань; за параметрами радіаційного фактора відповідно до Норм радіаційної безпеки України (НРБУ-97); за показниками природного та штучного освітлення; за величиною недодержання необхідної кількості іонів повітря і показника їх полярності.

Оцінка важкості трудового процесу здійснюється на підставі обліку фізичного динамічного навантаження, маси вантажу, що піднімається і переміщується, загального числа стереотипних робочих рухів, величини статичного навантаження, робочої пози, ступеню нахилу корпусу, переміщень в просторі.

Оцінка напруженості трудового процесу здійснюється на підставі обліку факторів, що характеризують напруженість праці, а саме, інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.

Згідно гігієнічної класифікації робота в умовах перевищення гігієнічних нормативів (3 та 4 клас умов праці) може бути дозволена тільки при застосуванні засобів колективного та індивідуального захисту і скороченні часу дії шкідливих виробничих факторів (захист часом). Робота в небезпечних (екстремальних) умовах праці (4 клас) не дозволяється, за винятком ліквідації аварій, проведення екстрених робіт для попередження аварійних ситуацій. Ця робота повинна виконуватись у відповідних засобах індивідуального захисту та регламентованих режимах виконання робіт.

Оскільки умови праці визначають ступінь захворюваності працюючих, як професійної, так ї виробничозумовленої, тому контроль показників захворюваності також може відігравати важливу роль у поліпшенні умов праці. З цією метою використовують поняття професійної захворюваності.

Професійна захворюваність – це показник числа виявлених вперше протягом

року хворих із професійними захворюваннями і отруєннями, розрахований на 100, 1000, 10000, 100000 працюючих, які зазнають впливу шкідливих виробничих факторів.