В навчальних закладах6. Ткачук К. Н., Халімовський М. О., Зацарний В. В. та ін. Основи охорони праці: Підручник. – 2-ге вид., допов. і перероб. – К.: Основа, 2006. – 444 с. 7. Протоєрейський О. С, Запорожець О. І. Охорона праці в галузі: Навч. посіб. – К.: Книжкове вид-во НАУ, 2005. – 268 с. 8. Основи охорони праці: Підручник / За ред. проф. В.В.Березуцького – Х.: Факт, 2005. – 480 с. 9. Ярошенко І.Ф. Безпека життєдіяльності в інженерних рішеннях: Навч. посібн. – Суми: Довкілля, 2003.- 390с. 10. Митрога М.К., Гаврилко П.П. Безпека життєдіяльності. –Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ комітету інформації, 1998. -160с. Підготував: ст. викладач Приходько М.В.
В навчальних закладах Метеорологічні умови виробничого середовища (температура в °С; швидкість руху повітря в м/с; відносна вологість у %; теплове випромінюване у Вт/м2.) впливають на протікання життєвих процесів в організмі людини і є важливими характеристиками гігієнічних умов праці. Всі ці параметри поодинці, а також у комплексі впливають на фізіологічну функцію організму – його терморегуляцію і визначають самопочуття. Інтенсивність праці (важкість праці) обумовлює теплотворення в організмі людини. Кількість тепла, що виробляє людський організм, змінюється від 46 кДж/хв. в стані спокою до 3342 кДж/хв. – при виконанні важкої роботи. Для забезпечення сприятливих метеорологічних умов у виробничих приміщеннях (ДСН 3.3.6.042-99) встановлені єдині норми, які враховують ступінь важкості роботи та пору року (табл. 2.1). Зокрема, для більшості шкільних приміщень за санітарними правилами і нормами (ДСанПіН 5.5.2.008-01) температура повітря в приміщенні повинна бути 17…200С, відносна вологість – 40…60%, рухомість повітря – до 0,1м/с (табл. 2.2). Для вимірювання параметрів мікроклімату використовують: температури – термометри (рідині, термоелектричні та інші); відносної вологості повітря – гігрометри та психрометри (рис. 2.1); рухомості повітря – кататермометри та різнобічні анемометри: крильчасті, чашкові, індукційні та інші (рис. 2.2).
Таблиця 2.1 Параметри мікроклімату для категорій робіт
Таблиця 2.2 Рекомендовані параметри мікроклімату в приміщеннях шкіл
Примітка: в дужках параметри для теплої пори року.
Вологе повітря – це суміш повітря й водяної пари. Кількість водяної пари в повітря називають абсолютною вологістю. Повітря, в якому міститься гранично можлива за даної температури кількість вологи, називають насиченим. Водяна пара, яка знаходиться у такому повітрі, буде насиченою. Для порівнянь вологого повітря відносно його насиченого стану використовують поняття відносної вологості (φ;). Відносна вологість – відношення вмісту водяної пари у повітрі до його вмісту в насиченому повітрі за тієї ж температури повітря. При φ = 0% – повітря сухе, при φ = 100% – насичене (утворюється туман). Якщо вологе повітря охолоджувати (вміст вологи не змінюється), то по досягненні деякої температури воно переходить в насичене. Ця температура називається температурою точки роси. Подібне явище часто спостерігається у природі: ранковий туман, роса. 2.1.2. Шкідливі та небезпечні речовини в повітрі робочої зони
У сучасній техніці застосовується безліч речовин, які можуть надходити в повітря, де знаходяться люди, і становити небезпеку їх здоров'ю. Для визначення небезпечності медики досліджують вплив цих речовин на організм людини і встановлюють безпечні для людини концентрації та дози, які можуть потрапити різними шляхами в організм людини. За токсичною дією шкідливі речовини поділяють на кров'яні отрути, які взаємодіють з гемоглобіном крові і гальмують його здатність до приєднання кисню (оксид вуглецю, бензол, сполуки ароматичного ряду та ін.); нервові отрути, які викликають збудженість нервової системи, її виснаження, руйнування нервових тканин (наркотики, спирти, сірчаний водень, кофеїн та ін.); подразнюючі отрути – уражають верхні дихальні шляхи і легені (аміак, сірчаний газ, пара кислот, окисли азоту, ароматичні вуглецеві водні та ін,); опікаючі та подразнюючі шкіру і слизові оболонки (сірчана та соляна кислоти, луги); печінкові отрути, дія яких супроводжується зміною та запаленням тканин печінки (спирти, дихлоретан, чотирихлористий вуглець); алергени, що змінюють реактивну спроможність організму (алкалоїди та інші речовини); канцерогени, що спричиняють утворення злоякісних пухлин (3,4-бензопірен, кам'яновугільна смола); мутагени, що впливають на генетичний апарат клітини (окис етилену, сполуки ртуті та ін.). В залежності від ступеня токсичності, фізико-хімічних властивостей, шляхів проникнення в організм, санітарні норми встановлюють гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин в повітрі робочої зони виробничих приміщень, перевищення яких не припустиме. За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини розподіляються на чотири класи небезпеки: – 1клас - надзвичайно небезпечні; – 2 клас – високо небезпечні; – 3 клас - помірно небезпечні; – 4 клас – мало небезпечні. Класи небезпеки встановлюються в залежності від норм і показників, наведених в табл. 2.3. При одночасному знаходженні в повітрі робочої зони кількох шкідливих речовин односпрямованої дії, близьких за хімічним складом і характером біологічної дії на людину, для визначення можливості працювати в цій зоні використовують таку залежність:
де, x1, x2, xn - фактичні концентрації шкідливих домішок повітрі робочої зони, мг/м3; ГДК1, ГДК2, ГДКn - гранично допустимі концентрації шкідливих речовин, що знаходяться в повітрі робочої зони, мг/м3.
Таблиця 2.3 Класи небезпеки шкідливих речовин
Приклади речовин односпрямованої дії: оксид вуглецю і оксид азоту, сірчаний газ і сірчаний водень, інші вуглеводні сполуки. Контроль вмісту в повітрі шкідливих газів та пари повітря виконується в зоні дихання людини з урахуванням місць утворення шкідливих речовин і шляхів, по яких вони потрапляють в робочу зону. В приміщеннях, де присутні речовини 1-го класу небезпеки та де може бути аварійний викид, повинен запроваджуватись безперервний контроль. Для інших випадків – періодичний. Методи контролю вмісту хімічних речовин в повітрі поділяються на три групи: індикаторні методи хімічного аналізу з використанням газоаналізаторів УГ-1, УГ-2, ГХ-4, санітарно-хімічні методи (лабораторні) – колориметричний, фото-колориметричний, хроматографічний, нефелометричний та ін.; безперервно-автоматичні методи – автоматично контролюють і сигналізують про наявність в повітрі відповідних концентрацій шкідливої речовини. Для цього призначені газоаналізатори і газосигналізатори. 2.1.3. Загальні заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату. Найчастіші причини відхилення параметрів мікроклімату від нормативних – це надходження надлишкового тепла в повітря виробничого приміщення або водяної пари від працюючого обладнання та різних джерел випаровування. Заходи захисту від теплових випромінювань можна поділити на чотири групи: а) усунення джерела тепла; б) захищення від тепловипромінювання за допомогою екранів; в) полегшення тепловіддачі від тіла людини в оточуюче середовище; г) індивідуальний захист від теплового впливу. За технікою безпеки, щоб уникнути опіків, температура гарячих поверхонь у виробничій зоні дії працюючих не повинна перевищувати 45°С. Для зменшення вологості у виробничих приміщеннях слід уникати технологічних процесів, де є відкриті поверхні рідин, з яких вони випаровуються. Технологічне обладнання повинно бути герметизоване, а для видалення пари – обладнане витяжками. Полегшенню тепловіддачі від тіла людини сприяє підвищення швидкості руху повітря, що омиває тіло. Здійснюється це за допомогою вентиляційних систем. При необхідності виконання робіт в зоні підвищеної температури повітря або в гарячих реактивних зонах обладнання (ремонт топкових камер, котлів, печей, сушарок та ін.) користуються засобами індивідуального захисту від інфрачервоних випромінювань: термозахисним одягом, ізолюючими апаратами органів дихання, спеціальними рукавичками, касками тощо. Основними методами регулювання параметрів мікроклімату є опалення, вентиляція та кондиціювання. Опалення дозволяє в холодний період року підтримувати нормативну температуру; при цьому звичайно зменшується вологість повітря. В навчальних приміщеннях використовують водяне опалення, як найбільш гігієнічне. Вентиляція – процес повітрообміну у виробничих приміщеннях, який забезпечує нормовані значення параметрів мікроклімату та чистоту повітря. Метою вентиляції є зменшення в повітрі робочої зони концентрації шкідливих домішок, надлишкового тепла та забезпечення подачі потрібної для життєдіяльності людини кількості свіжого повітря. Системи вентиляції можна умовно класифікувати за такими основними ознаками: – спосіб організації повітрообміну (природна, механічна і змішана); – спосіб подачі та видалення повітря (припливна, витяжна та припливно-витяжна); – призначення (загальнообмінна та місцева). Природна вентиляція здійснюється під дією природних сил – різниці густини теплого повітря в середині приміщення та холоднішого зовнішнього або сили вітру. Природна вентиляція буває неорганізованою, якщо здійснюється через нещільності у зовнішніх огороджувальних конструкціях (інфільтрація) та організованою і регульованою (аерація). Основною характеристикою вентиляції є її інтенсивність Q(м3/год). Вона визначається в залежності від призначення та типу вентиляційної системи. Тип вентиляційної системи залежить від характеру виділень шкідливих речовин в приміщенні: – при незосередженому – застосовують загальнообмінну вентиляцію; – при зосередженому виділенні застосовують витяжну вентиляцію разом із загальнообмінною вентиляцією (як правило, припливною). Інтенсивність загальнообмінної вентиляції розраховують за умовами розбавлення повітря робочої зони до гранично допустимої концентрації шкідливих домішок або температури зовнішнім повітрям. При виділенні “і” шкідливої речовини з інтенсивністю Gі (мг/год) необхідна кількість повітря визначається за формулою:
де хгдк – гранично допустима концентрація речовини в робочій зоні,мг/м3; хз – концентрація речовини в зовнішньому повітрі, якщо немає даних, топриймають в розрахунках хз = 0,3·хгдк, мг/м3. Інтенсивність вентиляції може бути визначена також за кратністю повітрообміну (К, год-1):
де V – об’єм приміщення, м3. Навчальні приміщення повинні бути обладнані природною витяжною вентиляцією, а окремі (кабінети хімії, біології, майстерні) – місцевою (витяжні шафи, витяжні зонти та ін.). Для звичайних класів, актових залів, кабінетів креслення, історії та всіх інших приміщень К = І год-1. З метою виконання цієї вимоги площа фрамуг (кватирок) повинна бути більшою 1/50 площі підлоги. Для кабінетів хімії, фізики, біології, обслуговуючої праці, навчальних майстерень К = 3 год-1. Для аварійної вентиляції кратність вентиляції повинна бути неменше 8 год-1. Інтенсивність місцевої всмоктувальної вентиляції визначають за швидкістю повітря в прорізі витяжного пристрою, необхідною для ефективного відводу шкідливих речовин:
Qм= 3600·k3·Wo·So, (2.4)
де k3 – коефіцієнт запасу, який залежить від токсичності виділень та виду агрегату, So – площа живого перерізу витяжного вікна в м2; Wo – швидкість повітря у витяжному вікні в м/с. Швидкість повітря у витяжному вікні залежить від токсичності шкідливих домішок і може прийматися від 0,4 м/с (гаряче повітря без шкідливих домішок) до 3 м/с (домішки 1 класу небезпечності). Для умов шкіл швидкість повітря у витяжному вікні витяжної шафи повинна складати 0,8 – 1,25 м/с. Кондиціювання – це найбільш вдалий метод регулювання мікроклімату, при якому в робочу зону подається повітря, яке відповідає нормативним показникам. Для цього повітря очищають в фільтрі, підігрівають в калорифері, а при потребі – охолоджують за допомогою холодильної установки, при цьому може бути передбачено регулювання вологості повітря. Таким чином,кондиціювання є універсальним методом регулювання мікроклімату, так як воно впливає на усі параметри мікроклімату одночасно. В школах кондиціюванням повинні обладнуватися кабінети інформатики. При використанні систем вентиляції слід пам’ятати, що вентиляційні канали повинні періодично чистити (зокрема, канали природної вентиляційної системи чистять не рідше як раз в три роки). 2.2. Освітлення приміщень навчальних закладів. Системи природного та штучного освітлення Раціональна система освітленості відіграє важливу роль у зниженні виробничого травматизму і підвищує загальну працездатність людини. Особливе значення має освітлення навчальних приміщень. Освітленість характеризується кількісними та якісними показниками. Кількісними є: світловий потік Ф – потужність променевої енергії (вимірюється в люменах – Лм), освітленість Е – відношення світлового потоку до площі освітленої ним поверхні (вимірюється в люксах – Лк) та інші. Освітленість вимірюють за допомогою люксметрів (рис. 2.3), які складаються з фотоелемента і мікроамперметра. За величиною струму визначають величину освітленості. Якісними показниками, які впливають на умови зорової праці, є фон, контраст об’єкту з фоном, передача кольору, коефіцієнт пульсації освітленості.
Природне освітлення
За джерелом освітлення ділять на природне (від Сонця) і штучне. Природне освітлення за своїм спектральним складом найбільш сприятливе. Його рівень характеризується коефіцієнтом природної освітленості (КПО). Це відношення природної освітленості всередині приміщення (Ев) до зовнішньої горизонтальної освітленості (Езов) в %:
Для районів м. Харкова та м. Полтави за БНіП мінімальне значення КПО для навчальних приміщень складає 1,5%, для кабінетів креслення – 2,5%. Крім цього показника, в будівництві широко використовують поняття світлового коефіцієнту (СК) – це відношення площі вікон (Sвік) до площі підлоги (Sпід):
Для навчальних приміщень він повинен бути більше 1/4 (1/6).
Розрахунок природного освітлення Метою розрахунку є визначення площі вікон (в м2) для заданого приміщення. Найпростішим розрахунком є розрахунок за світловим коефіцієнтом:
Значно впливають на якість природного освітлення забруднення вікон, затемнення їх зайвими речами або зовні деревами та колір (коефіцієнт відбиття світла) стін і стелі. Для підтримання освітлення на оптимальному рівні в класах шкіл потрібно мити вікна з середини на рідше, як раз в 3 місяці, а повністю раз в півроку (для приміщень з підвищеним виділенням пилу – з середини – раз в місяць, повністю – раз в три місяці). Стіни та стелю рекомендовано фарбувати в білий колір (крейдова або вапняна побілка, яка поновлюється раз на 2 роки). Дерева повинні розміщуватися на відстані не менш 10 метрів від будинку школи.
Штучне освітлення Джерелом штучного освітлення служать лампи: розжарювання або газорозрядні (люмінесцентні, дугові). Усі види ламп частково змінюють передачу кольору через відміну спектру випромінюючого ними світла від спектру Сонця. Лампи розжарювання дають жовтуватий колір, люмінесцентні лампи — голубуватий (лампи типу ЛН, ЛД і ЛДЦ), жовтий (типу ЛБ), рожевий (ЛТБ). Найкращу передачу кольору забезпечують лампи типу ЛД, ЛДЦ, ЛХБ, ЛТПЦ, ЛН. Решту застосовують для освітлення допоміжних приміщень і зовнішніх площ. Важливою характеристикою штучного освітлення є освітленість. Мінімальне її значення встановлено санітарними нормами. Інтенсивність освітленості люмінесцентними лампами повинна бути вища завдяки пульсації світлового потоку, створеного ними. В таблиці 2.4 наведені норми із штучного освітлення деяких видів приміщень шкіл. Варто запам’ятати, що люмінесцентне освітлення не можна застосувати в якості місцевого для рухомих вузлів (верстати, швейні машини та інші) через можливе виникнення стробоскопічного ефекту.
Таблиця 2.4 Норми освітленості для шкільних приміщень
Розрахунок штучного освітлення Для оцінки освітленості застосовують розрахунки за питомою потужністю. Необхідну для освітлення електричну потужність ламп визначають за формулою
де Рпит – рекомендована питома потужність для даного приміщення, Вт/м2 (табл. 2.5); Sосв – освітлювальна площа приміщення, м2. Тоді необхідна кількість ламп
Рл – потужність, яку споживає одна лампа, Вт. Догляд за системами штучного освітлення передбачає своєчасну заміну ламп та періодичну чистку світильників (не рідше раз в три місяці). Слід пам’ятати, що заміняти потрібно не лише несправні лампи, але й ті, для яких закінчився гарантійний термін використання. Це, в першу чергу, стосується люмінесцентних ламп, для яких світловіддача наприкінці гарантійного терміну (близько 5000 годин) зменшується в 2-3 рази, тому з часом освітленість стає недостатньою. Таблиця 2.5 Рекомендована питома потужність штучного освітлення для шкільних приміщень
Важливо відзначити, що гігієнічні умови в закладах освіти характеризуються, крім мікроклімату та освітлення, такими шкідливими та небезпечними факторами, як шум, електромагнітне випромінювання та психоемоційна напруга, які розглянемо далі.
2.3. Нормування шумів. Методи та засоби захисту від шуму, шляхи їх реалізації, вибір та ефективність Одним із найбільш розповсюджених негативних факторів, які впливають на людину, являється шум. Він завдає великої шкоди здоров'ю та виробничій діяльності людини. В результаті втоми, що виникає під дією шуму, збільшується кількість помилок при роботі, підвищується загроза виникнення травм та професійних захворювань, знижується продуктивність праці. Інтенсивність шуму вимірюється в децибелах (дБ). Нуль децибел відповідає нижній межі чутливості, а шум з інтенсивністю 120 дБ – верхній межі (больовій поріг). Застосовують два методи нормування шуму: – за граничним спектром, дБ; – інтегрального показника рівня звуку, дБА. Метод нормування за граничним спектром застосовують при нормуванні постійних шумів. При цьому нормують рівні звукового тиску (РЗТ) в октавних смугах за середньогеометричними частотами. Для умов навчальних закладів частіше використовують другий метод нормування: інтенсивність шуму в навчальних класах не повинна перебільшувати 40 дБА., в навчальних майстернях 75дБА. Для вимірювання рівнів звукового тиску і рівнів звуку використовують таку апаратуру: вимірювач шуму та вібрації ВШВ-1; шумомір типу Ш-71 з октавними фільтрами ОФ-5 і ОФ-6; шумомір РS 1-202 з октавними фільтрами ОF-101 фірми RЕТ (Німеччина); шумоміри типу 2203, 2209 з октавними фільтрами типу 1613 фірми "Брюль і К'єр" (Данія). Для зниження шуму використовують наступні методи: зменшення шуму в джерелі його виникнення; зміна напрямку розповсюдження шуму від джерела; будівельно-акустичний; зменшення шуму на шляху його розповсюдження; використання засобів індивідуального захисту (ЗІЗ). Для зменшення шуму всередині приміщень проводять їх акустичну обробку, яка полягає в розміщенні на внутрішніх поверхнях приміщень звукопоглинальних матеріалів. Ефект від їх використання досягається за рахунок зменшення енергії звукових хвиль. В якості звукопоглинальних матеріалів використовують м’які меблі, обшивку стін супертонким скловолокном, капроновим волокном, мінеральною ватою та іншими звукопоглинальними та звукоізолюючими матеріалами.
2.4. Захист від електромагнітного випромінювання Одним з небезпечних факторів, які діють на учасників навчально-виховного процесу в навчальних закладах, є електромагнітне випромінювання, джерелом якого є комп’ютерна техніка, мобільний телефон, мікрохвильові печі та інше електрообладнання. Особливу небезпеку представляють випромінюючі елементи антен радіо та телепередавачі, радіолокатори (випромінювання надзвичайно високої частоти НВЧ), потужні високовольтні лінії електропередач (випромінювання промислової частоти). Електромагнітне випромінювання викликає теплову, біологічну та мутагенну дію на організм людини, має властивість накопичення наслідків дії і є небезпечним для людини навіть в незначних дозах. Санітарними нормами передбачається обмеження інтенсивності електромагнітного випромінювання на робочих місцях до рівній: а) для випромінювання промислової частоти (частота 50 Гц) – 5 кВ/м (напруженість електромагнітного поля); б) для радіодіапазону (частота 50... 300 МГц) – 5 мВ/м; в) для надзвичайно високих частот – 10... 2 Вт/м2 в залежності від частоти випромінювання. Для захисту від електромагнітного випромінювання використовують організаційні (виключення джерела, захист відстанню та часом) та технічні заходи (екранування електроприладів або робочого місця), а також, в окремих випадках, індивідуальні засоби захисту (спецодяг з металізованої тканини, захисні екрани та окуляри зі спеціальним напиленням). Відповідно до санітарних норм час використання мобільного телефону слід обмежувати 2...4 години за добу в залежності від марки (потужності випромінювача) телефону. Не слід працювати на електронних приладах зі знятими захисними корпусами. Вони містять у своїй конструкції екрани (як правило, алюмінієва фольга). Слід дотримуватися ергономічних рекомендацій щодо організації робочого місця та гігієнічних рекомендацій до режиму праці (технологічні перерви – 10...15 хвилин на 1 годину праці при роботі на комп’ютері для дорослої людини).
3. Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення приміщень, обладнання та устаткування в навчальних закладах
Державні санітарно-гігієнічні правила та норми (ДСанПіН 5.2.2.008-98), погоджені листом Міністерства освіти України від 15.02.1999 р. № 1/12-347, становлять гігієнічний стандарт для всіх типів середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів незалежно від форм власності. Улаштування, обладнання приміщень шкіл, що будуються, реконструюються, а також існуючих, здійснюється відповідно до вимог ДБН В.2.2-3-97 «Будинки та споруди навчальних закладів». Відповідальність за виконання санітарних правил накладається на керівника загальноосвітнього навчально-виховного закладу. Щоденний контроль за виконанням санітарних правил здійснює медичний персонал загальноосвітнього навчально-виховного закладу.
Основні приміщення Будівля школи повинна забезпечувати оптимальні умови для організації навчально-виховного процесу, відпочинку та харчування учнів. Кількість поверхів будівлі не повинна перевищувати трьох. При розміщенні загальноосвітніх навчальних закладів в раніше збудованих 4-5-поверхових будівлях четвертий і п'ятий поверхи відводять кабінетам, які несуть найменше навчальне навантаження. Класні кімнати для учнів 1-5 класів слід розміщувати тільки на першому поверсі і окремому блоці, ізольовано від приміщень для учнів інших вікових груп. Якщо в школі існує кабінетна система навчання, то вона вимагає розміщення кабінетів у межах 1-2-го поверхів так, щоб перехід з одного кабінету в інший не займав більше 2-х хвилин. Кабінети з предметів, які найчастіше вивчаються у школах, розміщуються для 4-9-х класів на першому поверсі, для 10-11-х - на третьому поверсі. Оптимальна кількість кабінетів – 2-4 на один предмет залежно від місткості школи. Усі інші лабораторії та кабінети розміщуються на другому поверсі. Навчальні приміщення не можуть бути прохідними. Поверхові сходи слід проектувати з природним освітленням. Висота приступця проектується в 15 см, ширина – 30-35 см, кут нахилу сходів - не більше 30°. Не допускається горизонтальне розміщення елементів огорожі сходів. Висота поручнів повинна бути не більша 0,6 м для школярів молодшого віку і 0,8 м – для учнів середніх і старших класів. Ширина маршу сходів – 1,8 м. Природне освітлення Усі навчальні приміщення середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів повинні мати природне освітлення. Незалежно від розміщення вікон (збоку, зверху) у навчальних приміщеннях, природне освітлення має бути рівномірним і не створювати блиску. Зона освітлення має забезпечувати високий рівень зорової функції – 1000-1200 Лк. Нормування умов природного освітлення проводиться за відносною величиною – коефіцієнтом природного освітлення (КПО). Рекомендований гігієністами рівень природного освітлення (600 Лк) на робочій поверхні можливий при КПО 2,5%, а оптимальний рівень (1260Лк) – при КПО 5%. КПО в навчальних приміщеннях школи повинен відповідати нормам. При однобічному боковому освітленні нормується мінімальне значення КПО на відстані 1 м від стіни, найбільш віддаленій від вікон, на перехресті вертикальної поверхні характерного розрізу приміщень і умовної робочої поверхні (або підлоги). При двобічному освітленні мінімальне значення КПО нормується посередині приміщення на перехресті вертикальної площини характерного розрізу приміщення і умовної робочої поверхні або підлоги. При верхньому і комбінованому освітленні нормується середнє значення КПО.
Водопостачання та каналізація В усіх навчальних приміщеннях, учительській кімнаті, медичних приміщеннях, приміщеннях техперсоналу, обідньому залі встановлюються умивальники. Унітази в туалетних встановлюють для учнів навчальних закладів І ступеня – у відкритих кабінах, для учнів навчальних закладів ІІ-Ш ступеня – у кабінах з дверима. Кімнати особистої гігієни обладнують біде, унітазом, умивальником, тумбою. Обладнання туалетних і умивальних таке: для дівчаток кількість санітарних приладів – 1 унітаз на 30 дівчаток, для хлопчиків – 1 унітаз і 1 пісуар на 40 хлопчиків; в умивальних – 1 умивальник на 60 учнів; туалети і умивальні для викладачів – 1 унітаз і 1 умивальник (окремо для чоловіків і жінок), кабіна для особистої гігієни жінки – гігієнічний душ, унітаз, умивальник. При актовому залі слід передбачити два санітарні вузли окремо для чоловіків та жінок, які обладнують умивальником і унітазом. Медичний блок повинен мати свій санітарний вузол (унітаз, умивальник). Туалети і душові при роздягальнях спортивних залів обладнують одним унітазом, одним умивальником, двома душовими сітками, ножною ванною, а туалети і душові для персоналу харчоблоку – одним унітазом, одним умивальником, одною душовою сіткою. В туалетних для дівчаток одна кабіна повинна бути з дверима і замком, інші – з дверима висотою 1 м на відстані під підлоги 0,2 м, кабіни відгороджують одна від одної екранами висотою 1,75 м на відстані від підлоги 0,2 м. Розміри кабін 0,8 х 1,0 м2. Проміжок між кабінами і протилежною стіною 1,1 м при відсутності пісуарів і 1,8 м – при їх наявності. Проміжок між кранами умивальників – 0,6 м. Висота умивальників над підлогою 0,5 м для учнів перших класів, 0,6 м – для 1-4 класів, 0,7 м – для 5-11 класів. Відстань між умивальниками і протилежною стіною – не менше 1,1 м, між рядами умивальників – 1,6 м. Душові кабіни слід передбачити розміром 0,95 х 0,95 м2. Туалети для 1-4 класів повинні бути обладнані дитячими унітазами.
Обладнання основних приміщень Устаткування шкільних приміщень має відповідати санітарно-гігієнічним вимогам, забезпечувати педагогічний процес та проведення позакласної навчально-виховної роботи. У навчальних класах і кабінетах встановлюються меблі згідно з чинним нормативним документом (ГОСТ 5994-93). Меблі слід підбирати відповідно до довжини тіла дітей. Заборонено використання табуреток і лав замість стільців. Для учнів недопустима поза, при якій кут нахилу грудної частини тіла до поперекової дорівнює 145° (приводить до порушень функції зору та швидкого втомлення). Недопустима випрямлена поза, оскільки відстань від поверхні парти до очей збільшується до 48 см. Зручна поза, при якій кут нахилу становить 160-170° (проекція центру тяжіння корпусу не виходить за межі опори). Для забезпечення учнів меблями відповідно до довжини тіла необхідно їх мати 5 розмірів. Інтервал між ростовими групами –15 см. У кожному класі (кабінеті) слід передбачити два, максимум три розміри меблів з перевагою одного із них (до 90%). Кабінети, розраховані на дітей середнього і старшого віку, слід обладнати трьома номерами столів, решту необхідно розділити на групи: для учнів 4-5, 6-8, 9-11 класів. Значну перевагу в сучасних умовах мають трансформуючі меблі. Правильне розсаджування дітей за шкільним устаткуванням може бути за умови, коли в одному приміщенні навчаються діти з віковою різницею не більш як у два роки. Коефіцієнт відношення кількості учнів, які сидять за відповідними меблями, до загальної кількості учнів повинен бути 0,6-0,9. Рекомендована кількість меблів в класах і кабінетах середньої школи подана в табл. 2.6. Розміщувати меблі у класній кімнаті прямокутної конфігурації слід так: • між зовнішньою стіною і першим рядом парт повинна бути відстань 0,6-0,7 м (у будівлях із цегли і місцевих матеріалів допускається 0,5 м); • між рядами двомісних парт (столів) – не менше 0,6 м; • між 3-м рядом парт (столів) і внутрішньою стіною або шафами, які стоять біля стіни, – не менше 0,7 м; • між передньою партою (столом) і демонстраційним столом – не менше 0,8 м; • від передньої стіни з класною дошкою до передніх столів – не менше 2,4-2,6 м; • від задніх столів до задньої стіни – не менше 0,65 м (якщо задня стіна зовнішня – не менше 1,0 м); • від задніх столів до шаф, які стоять уздовж заднього краю стіни, – не менше 0,8 м; • між столом викладача і передньою стіною – не менше 0,65 м; • від демонстраційного столу до класної дошки – не менше 1,0 м; • між столом викладача і переднім столом учнів – не менше 0,5 м; • найбільша відстань останнього місця від класної дошки – 10 м; • висота нижнього краю дошки над підлогою для учнів першого класу 0,7-0,8 м, 3-4 класів – 0,75-0,8 м, 5-11 – 0,8-0,9 м.
Таблиця 2.6 Рекомендована кількість меблів в класах і кабінетах середньої школи (у відсотках від загальної кількості учнів)
|
а) б)
, (2.1)
, (2.2)
(2.3)
. (2.5)
. (2.6)
. (2.7)
, (2.8)
, (2.9)
