Білет 2.1.Спинний мозок,його провідникова та рефлекторна функції 2.Умовне гальмування умовнх рефлексів 3.Загальна х-ка залоз внутрішньої секреції. Методи вивчення їх функцій 1. Спинни́й мо́зок — нижній відділ ЦНС, розташований в хребтовому каналі. Він починається на рівні нижнього краю отвору потиличної кістки і є безпосереднім продовженням довгастого мозку (нижня частина головного мозку), а внизу закінчується конусоподібним звуженням, від якого вниз відходить кінцева нитка, сформована із сполучної тканини. Ця нитка спускається в крижовий канал і прикріплюється до його стінки. Спинний мозок у дорослої людини являє собою тяж довжиною 41-45 см, дещо сплющений спереду назад, діаметром — 1 см, масою близько 35 г. Сіра речовина спинного мозку оточена білою речовиною. Це відростки нейронів, які є чутливими і руховими провідними шляхами. Ті з них, що несуть інформацію з периферії та внутрішніх органів до спинного і головного мозку називаються висхідними (чутливими).Інші — низхідні (рухові) несуть імпульси від головного і спинного мозку до периферичних частин тіла та внутрішніх органів. Cпинний мозок виконує рефлекторну і провідникову функції. В спинний мозок поступає чутлива інформація від шкіри тулуба і кінцівок та від вісцерорецепторів внутрішніх органів. Провідними шляхами спинного мозку (спіноталамічними, шляхами Голля, Бурдаха, Флексіга, Говерса) у вищі відділи ЦНС передається інформація про тактильну, больову, температурну та пропріоцептивну чутливість. До мотонейронів спинного мозку пірамідним (кортико-спінальним) шляхом поступає рухова інформація від кори і ретикуло-спінальним шляхом – коригуючі впливи на тонус м'язів. Рефлекси спинного мозку мають сегментарний характер. Вони дозволяють підтримувати тонус м'язів, виконувати рухові і автономні функції.Схема рефлекторної дуги міотатичного рефлексу: 1) м'язове веретено сприймає розтягнення м'язу; 2) аферентним нервом інформація поступає до чутливого спиного мозку; 3) чутливий нейрон передає імпульси до альфа-мотонейрона; 4) еферентним нервом імпульси поступають до екстрафузальних волокон м'яза (ефектора). 2. Умовне (внутрішнє) гальмування - характерне лише клітинам кори великого мозку, виникає за певних умов і настає не одразу, а виробляється поступово. Розрізняють умовне гальмування: 1) згасаюче - виникає у тому випадку, коли умовний подразник багато разів не підкріплюється безумовним. 2) запізнювальне - воно розвивається, якщо безумовний подразник давати з запізненням після умовного. Наприклад, якщо після багаторазового повторення вмикання дзвонику їжу давати не через 1-5сек., а через 2-3хв., то і слина буде виділятися через 2-3хв 3) диференціювальне - організм відрізняє умовні подразники близької якості. Виробляється внаслідок підкріплення одних умовних подразників і непідкріплення інших. 4) умовне гальмо - якщо у собаки виробити слиновидільний умовний рефлекс на свисток, то свисток викликатиме виділення слини, а комбінація свисток-світло - ні, оскільки ця комбінація двох подразників не підкріплюватиметься годуванням. У даному випадку світло виступає умовним гальмом. 3. Ендокринними залозами (endo — усередину, сгіпо — виділяю) є такі органи, тканини та клітини, які зумовлюють специфічні зміни в роботі інших органів, впливають на обмін речовин. На відміну від залоз зовнішньої секреції, ендокринні залози не мають вивідних проток, у них формуються активні хімічні речовини — гормони — (hormao — збуджую), які з міжклітинних щілин надходять у кров, лімфу або спинномозкову рідину. До ендокринних залоз належать: гіпофіз, шишкоподібне тіло, щитоподібна залоза, прищитоподібні залози, загруднинна залоза, надниркові залози, ендокринна частина підшлункової залози, внутрішньосекреторна частина статевих залоз. Підшлункова та статеві залози — це змішані залози: в них утворюються як секрети, так і інкрети — гормони. сі ендокринні залози функціонально пов'язані між собою і становлять єдину систему. В цій системі провідна роль належить гіпофізу Методи вивчення залоз внутрішньої секреції. 1. Анатомо-гістологічний, за допомогою якого можна вивчити морфологічний аспект залози в цілому та будову секреторних клітин зокрема. Цей метод дозволяє шляхом порівняння довідатись про зміну будови ендокринної залози, вирізаної з трупа тварини, яка мала патологію цієї залози.2 Метод екстирпації, тобто видалення залози з організму, та спостереження за змінами, що виникають після операції.3 Метод трансплантації залоз, тобто їх пересадки. Аутотранс-плантація полягає в тому, що після видалення залоза знову повертається в той же організм, наприклад під шкіру.4 Метод очищення екстрактів ендокринних залоз та введення їх в організм дослідних тварин з метою аналізу їх дії на різні органи та системи. Ці екстракти, або чисті гормони, вводять здоровій тварині або тварині з відповідно видаленою залозою.5 Метод дослідження вмісту крові, що відтікає від залоз, і порівняння його з складом крові, яка надходить до залози. Гормони виводяться з організму в основному через печінку та нирки, тому їх можна досліджувати у жовчі та сечі.6 Метод кількісного дослідження гормонів у крові та спостереження за змінами при гіпер- чи гіпофункції залози.7 Метод клінічних спостережень за хворими на ендокринні залози. Цей метод суб'єктивний і має значення у комплексі з іншими методами дослідження.
|
