For very little ones.Gegen das Klischee: Wenn Frauen sich für typische Männerberufe entscheiden. Aus einem Bericht von Marion Hartig.
Sie hatte schon immer ein Faible¹ für Autos. Als Simone Palm 14 war, blieb sie vor jedem Oldtimer² stehen, der an der Straße parkte. Sie mochte den Geruch von neuen Reifen und las begeistert die Reparaturberichte in Automagazinen. Nach dem Abitur hatte sie dann zwar Jura studiert und wollte Anwältin werden. Doch es kam anders. Heute, mit 43 Jahren, ist sie Kfz-Meisterin – eine von zwei Chefinnen in einer Autowerkstatt in Spandau. Sie war Anfang 20, als sie sich für eine neue Karriere entschied. Während der Ausbildung zur Kfz-Mechanikerin und in der Lkw-Firma, in der sie anschließend arbeitete, war sie von Männern umgeben. Und auch in ihrem eigenen Betrieb in Spandau sind bis auf einen weiblichen Azubi³ nur Männer. „Es gibt zu wenige Bewerberinnen“, sagt sie. Simone Palm hatte seit der Ausbildung ihr Ziel klar vor Augen. Sie wollte Meisterin werden und eigene Firma gründen. Blöde Sprüche musste sie sich auf dem Weg dorthin selten anhören. „Ich hatte wohl Glück“, sagt sie. Es gab aber auch weniger glückliche Phasen. So habe sie auch selbst Männerwitze erzählt, um anerkannt zu werden. Heute habe sie das nicht mehr nötig. Sie setzte Strategien gegen die Vorurteile ein. Steht sie etwa als Ausbilderin vor einer Klasse von Gesellen, bleibt die ausgeschnittene Bluse im Schrank, sie kleidet sich „neutral“. Fachliches vermittelt die Expertin erst in der zweiten Stunde, wenn sich die Teilnehmer von dem „Schock“ erholt haben, dass eine Frau vorne steht. Weibliche Vorbilder hatte sie keine, aber einen Ausbilder, der sie unterstützte. Auch ihre Mutter hat sie wohl geprägt, sagt Simone Palm. Als sie erstes Fahrrad bekam, war sie es, die ihr zeigte, wie man die Schläuche repariert. Als sie ihr erstes Auto fuhr, brachte die Mutter ihr bei, wie man den Ölstand misst und Reifen wechselt. Schmierige Hände haben ihr nie etwas ausgemacht. Nach der Arbeit werden sie geschrubbt. Das ist heut noch so. Inzwischen kommt die Autofrau aber seltener mit öligem Werkzeug in Kontakt. Sie ist zur Managerin geworden, verteilt die Aufgaben an die zwölf Mitarbeiter, führt Endkontrollen von Fahrzeugen durch, diagnostiziert per Computer Fehler im elektronischen System. Tagesspiegel, 20.04.2008 ______________
¹das Faible – die Vorliebe; ²der Oldtimer -, - alter, gut gepflegter Wagen; der Azubi –s, - kurz für auszubildende Lehrling
Einige Männer halten den Druck nicht aus Väter-Studie Der moderne Vater muss die Familie versorgen, sich um die Kinder kümmern und dabei noch sexy sein. Soziologen haben untersucht, wie Männer diese Aufgaben meistern. Von Eike Schlimm
Die Soziologen Andrea Bambey und Hans-Walter Gumbinger sind der Frage nachgegangen, wie sich die Rolle des Vaters gewandelt hat und wie sich dies auf die Familienkonstellation auswirkt. 1500 Väter haben sich an der Studie beteiligt. In einem Fragebogen mussten sie sich als Vater und Partner selber einschätzen. Anschließend wurde mittels der Paar-Interviews überprüft, ob sich die Erkenntnisse aus Fragebogen und Gespräch decken. Darüber hinaus wurde auch mit einigen Kindern gesprochen. Aus den Ergebnissen haben die Wissenschaftler sechs Väter-Typen gebildet. Der egalitäre und partnerschaftlich-traditionelle Vater sind die positiven Typen, die sich für die Familie stark engagieren. Bei dem unsicher-gereizten und dem traditionell-distanzierten Typ ist die Vaterschaft besonders problematisch. Der fassadenhafte Typ liegt dazwischen: Er glaubt, dass er moderner eingestellt ist, als er es in der Praxis dann tatsächlich ist. Im Interview erklärt Hans-Walter Gumbinger, wie Männer die gesellschaftlichen und eigenen Erwartungen in der Realität umsetzen. sueddeutsche.de: Ist der Patriarch endlich ausgestorben? Gumbinger: Es gibt immer noch Väter, die nach dem traditionellen Rollenschema leben. Aber selbst diese Väter sind keine patriarchalen Typen. Sie sorgen zwar für den Unterhalt, aber das Familienleben managen die Frauen. sueddeutsche.de:Und mit dieser Rollenverteilung sind die Frauen zufrieden? Gumbinger: Nein. In den Paar-Interviews haben sich vor allem bei den randständigen Vater-Typen die Mütter mehr Engagement von ihren Partnern gewünscht. Die Mütter, die ganz allein für den Familienalltag zuständig sind, fühlen sich oft überfordert und im Stich gelassen. sueddeutsche.de:Aber von dem neuen Vater wird auch einiges abverlangt: Er soll Geld verdienen, sich um die Kinder kümmern und dabei noch sexy sein. Gumbinger: In der Tat ist der Druck, der auf den modernen Vater ausgeübt wird, groß. Und einige Väter halten ihn auch nicht aus und scheitern daran. Wie der unsichere, gereizte Vater-Typ. Er nimmt zwar überdurchschnittlich oft den Erziehungsurlaub, weil er eben gern ein moderner aufgeschlossener Vater sein will. Aber dann ist er überfordert mit dieser Situation. Er ist verblüfft, was es heißt, zu Hause zu sein und die Kinder erziehen zu müssen. sueddeutsche.de: Welcher Vater meistert die Rolle des modernen Vaters am besten? Gumbinger: Der egalitäre Vater. Er wurde zum Teil selber sehr stark traditionell erzogen, aber er hat sich bewusst von der eigenen Erziehung abgewendet und nach einem eigenen Vaterbild gesucht. Zwar muss er auch das Geld verdienen, aber dieser Vater hat es gleichzeitig geschafft, Familie und Beruf in einem neuen Praxismodell gut unterzubringen. Gemeinsam mit der Frau hat er aktiv nach Antworten gesucht: Wie wollen wir denn leben? Auch mit den Kindern diskutiert er viel. Der egalitäre Vater sieht es als Gewinn, sich für die Familie einzusetzen und er schätzt diese Erfahrungen, die er auf keinem anderen Gebiet machen kann. http.// sueddeutsche.de/
Рівність шансів для жінок і чоловіків
90% молодих людей мріють про те, щоби одружитися, а жінки віком до 20 років у середньому хочуть мати двох дітей. Однак реальність не відповідає намірам: хоча подружнє життя, як і раніше, залишається найпопулярнішою формою людського співіснування. Але кількість пар, які живуть «без обручки», зростає с кожним роком. Так само, як і кількість розлучень. Кожний третій шлюб рано чи пізно розпадається. Не всі реалізують і бажання мати дитину. Важливою причиною цього є те, що щораз менше молодих жінок погоджуються відмовитися від професійного життя заради здійснення мрії про дитину. Здається, на деяких підприємствах це зрозуміли. В глобальній „war for talents“, битві за мудрі голови, менеджери раптом відкрили жінок. „Ніколи ще не було стільки висококваліфікованих жінок, як зараз“, – говорить міністр сім'ї Берґманн. „Тому виключення жінок із світу праці є розбазарюванням людських ресурсів“, – додає її товаришка по партії Ренате Шмідт. Ось, наприклад, „Люфтганза“ розширила палітру моделей праці, доповнивши її неповним робочим часом, гнучким графіком, телепрацею. Всі пропозиції розраховані як на чоловіків, так і на жінок. „Ті, хто приймають такі пропозиції, як правило, є дуже мотивованими“, – говорить Гергард Вайс, відповідальний за рівність шансів. Для авіаконцерну рівність шансів означає, що як жінки, так і чоловіки можуть бути і щасливими мамами-татами і водночас успішними працівниками. ТЕ, ЩО ІСНУЄ ЗВ'ЯЗОК між приростом населення країни і часткою працюючих жінок, засвідчує досвід сусідніх країн. Німеччина є країною з одним із найнижчих процентів народжуваності в ЄС (1,37%) і низькою часткою працюючих жінок (65%). Приміром, у Франції, де забезпечується догляд за дітьми від дошкільного віку і аж до отримання атестату зрілості, працює 79% жіноцтва, причому, як не дивно, 45% матерів трьох дітей ходять на роботу. Крім того, останнім часом у цій країні суспільний клімат став більш прихильним до дітей, і тому в 2000 році Франція значно просунулась щодо проценту народжуваності, який становить тут тепер 1,89%. Отже, як можна запобігти тому, щоби Німеччина не перетворилася поступово на суспільство без дітей? Ясно одне: майбутнє сім'ї безпосередньо пов'язане з майбутнім праці. „Коли люди вимушені робити вибір між щасливим сімейним життям і успішною кар'єрою, ми втрачаємо всіх“, – сказав одного разу колишній федеральний канцлер Ґергард Шрьодер. Тільки ті люди, які мають ресурси фінансів і часу для поєднання професії з дитиною, не будуть змушені вибирати щось одне. В майбутньому йтиметься не про послідовне поєднання сім'ї і кар'єри, а про можливості їх паралельного влаштування. До того ж потрібно більшу увагу звертати на тему „Чоловік і сім'я“ та на традиційний розподіл ролей. Адже жінки займаються хатнім господарством і дітьми все ще втричі довше, ніж чоловіки. Політика повинна знайти відповіді на це, вона мусить дати можливість і жінкам, і чоловікам індивідуально планувати своє життя, маючи достатньо часу для дітей. „Вечорами ми дуже змучені“, – говорить Керстін Декер: після того, як перевірено домашні завдання, старшого сина забрано зі спортивної секції, з'їдено вечерю, прибрано в кухні й покладено спати дітей. „Властиво, на роботі тебе завжди хтось може заступити. А от тут, біля дітей, відчуваєш, що ти справді комусь потрібна“. Deutschland
«В уряді Фінляндії з 20 міністрів лише вісім чоловіків» Виборчі права жінкам там надали сто років тому.
Минулого тижня в Києві державний міністр Фінляндії Елізабет Рен брала участь у церемонії вручення нагород Міжнародної організації з міграції за протидію торгівлі людьми. Вона вважає, що нині найважливіше перекрити канали цього бізнесу й гарантувати безпеку його жертвам, що повертаються до своїх країн. Пані Рен люб’язно погодилась відповісти на запитання нашого кореспондента. «День»: Нині країни колишньої Югославії все ще залишаються місцем сконцентрованої торгівлі жінками? Елізабет Рен: Не думаю. Частини колишньої Югославії, окрім Косово, вже більш-менш нормалізовані. Багато жінок змогли повернутися до дому. Що правда, нерідко вони боялися це робити – остерігалися помсти злочинців. Переймалися за себе, за своїх дітей та рідних. Д.: Ви не думаєте, що як і тоді, так і сьогодні однією з причин потрапляння жінок у сексуальне рабство є їхня легковажність та необережність? Е.Р.: Звісно. Хоча насамперед важили економічні причини: у дома не могли знайти роботи, а тут раптом відкриваються нібито гарні можливості заробити. Д.:Чи є зараз Україна значним експортером сексуальних рабинь? Е.Р.: Не можу сказати напевне, але тоді в колишній Югославії було багато жінок з Румунії, Молдови й України. Звісно, насамперед через тодішню економічну ситуацію в цих країнах. Д.: Фінляндія є зразком активної участі жінок у політичному та суспільному житті, рівності їх та чоловіків. У чому секрет? Е.Р.: Колись Фінляндія була сільськогосподарською країною, жінки переважно трудилися вдома. Проте з часом вони більш працювали у промисловості. Ми стали другою країною після Нової Зеландії, де жінкам було надано право обирати й бути обраними до представницьких органів влади. Вже наступного року в парламент пройшло 8 жінок, хоча це було дев’ять відсотків від загальної кількості парламентаріїв. Отже ще на початку минулого століття Фінляндія була готова надавати жінкам значні права. Згодом ми створили соціальну систему, яка полегшувала для жінок суміщення домашніх обов’язків та роботи. Сьогодні в нас у декретну відпустку можуть іти не лише матері, але й батьки. Були й міністри-чоловіки, які вдавалися до цього. Подібне вже не є дивним для фінляндського суспільства. Президентом країни другий термін поспіль обрано Тарь’ю Халонен. В уряді з міністрів – 12 жінок. Що правда, ситуація з рівністю дещо гірша в світі економіки. Мало жінок очолюють корпорації. Д.: Ви стали першою жінкою, яку призначили на посаду міністра оборони. Скептицизм відчували? Е.Р.: Звісно! Це ж тоді було порушенням усталених норм. Усі генерали Фінляндії були чоловіками. Коли прийшли вітати мене з призначенням, я виразно читала їх думки: ну, Ви тут ненадовго. Але разом ми пропрацювали майже п’ять років. Д.: В Україні неможливо уявити на чолі армії жінку, та й у нашому парламенті відсоток жінок, як у Фінляндії 100 років тому. Як би Ви пояснили таку ситуацію? Е.Р.: Мені здається, що у Вас принципово інше ставлення до жінок. Їх шанують, ними захоплюються, але все ще не ставляться як до рівних у професії, у сфері ухвалення рішень. І це при тому, що у Вас багато освічених жінок. Зрештою, суспільство складається з багатьох частин, і при ухваленні рішень важливо мати думки всіх. Це означає й присутність жінок, особливо в законотворчому процесі. Цього не слід боятися. День, 12.11.2008
Про жінок і 8 березня У Радянському Союзі цей день втратив громадянське забарвлення й асоціювався лише з весною та жіночністю. Після розпаду СРСР він залишився офіційним вихідним днем в Україні. Більшість українців досі відзначають Міжнародний жіночий день, не надто замислюючись над його змістом. Багатьом жінкам приємно отримувати проліски та подарунки, а чоловіки почуваються зобов'язаними бодай раз на рік зробити цей галантний жест. Щоб їх, боронь Боже, не запідозрили в скнарості чи неуважності. Адже дітей із дитячого садка переконують, що 8 Березня – найкраща нагода засвідчити свою любов та увагу до мам і бабусь. У молодшій групі вони під керівництвом виховательок старанно клеять аплікації, а в старшій – вишивають сюжети на тему 8 Березня. Проте чимало жінок і чоловіків в Україні вже не сприймають цього доволі формального свята. – Комічно, що жінку вітають не як індивідуальність, а як представницю статі. А бідних чоловіків принижують необхідністю обов'язково подбати про свою маму, подругу, сестру або кохану саме в цей день, – каже літературознавець Віра Агеєва, 47 років. – Як феміністка я зневажаю це свято принципово. Та й не люблю його з дитинства – воно дуже фальшиве, принизливе для обох статей. Рівноправність у сучасному розумінні має бути в усьому. Якщо жінці подобається, коли їй як представниці "слабкої статі" дарують квіти чи поступаються місцем у транспорті, то вона має бути готова до того, що підвищення на роботі отримає не вона, а чоловік. Просто через стереотипи, що в неї – "жіноча логіка", що вона керується емоціями, а не холодним розумом. Шведський журналіст Гленн Мьоллерґрен, 33 роки, понад рік жив в Україні. Каже, що наше святкування 8 Березня його дивує: – У вас це свято зазнало комерційного впливу. Воно зосереджене навколо жіночої краси, здатності дарувати насолоду чоловікові й таким чином досягати успіху. А це цілком протилежне емансипації та боротьбі за рівні права! Звичайно, Україні ще далеко до Швеції – країни, зразкової в сенсі дотримання прав жінок. Там політична партія може навітьнемріяти потрапити в парламент, якщо кожним другим кандидатом у їхньому передвиборному списку не буде жінка. Однак в Україні запровадження квот на кількість жінок у виборчих списках партій не буде дієвим без прагнення самих українок брати активну участь у громадсько-політичному житті. – Квоти не допоможуть, – вважає і соціолог Ірина Бекешкіна, 52 роки. – У нашій політиці – справжня дискримінація жінок. Їх майже не включають до виборчих списків. Не секрет, що в партіях хочуть бачити людей грошовитих. А серед наших жінок не так багато підприємців. З другого боку, українські жінки самі не готові до політичної кар'єри. Часто вони не тільки не можуть, а й не хочуть реалізувати свої права. Перешкодою є не відсутність законодавче закріплених прав – їх більш ніж достатньо, каже соціолог. Українським жінкам заважають традиції, стереотипи, які існують у суспільстві: – Жінки не дуже і рвуться на керівні посади. Бо розуміють, що це означає ненормований робочий день. А отже, вони не зможуть приділяти увагу сім'ї. Українське суспільство нібито добре ставиться до того, щоб жінки обіймали різні посади, займалися бізнесом. Згідно з недавнім опитуванням Фонду "Демократичні ініціативи", 49 відсотків вважають: жінки в Україні мають рівні з чоловіками права. Однак це лише громадська думка, а не відображення реальної ситуації, каже Ірина Бекешкіна. Очевидно, люди просто не знають, у чому насправді полягають права жінок. Водночас 18 відсотків опитаних вважають, що жінки ні на роботі, ні в сім'ї не є рівноправними з чоловіками. По 10 із зайвим відсотків сказали, що жінки не рівноправні з чоловіками в одній з цих сфер. З утвердженням справжньої рівноправності жінок і чоловіків в Україні це свято в його нинішньому вигляді поволі відходитиме у минуле. У країнах колишнього соцтабору 8 Березня давно перестало бути офіційним вихідним днем. Та й святкують його менш масово. Наприклад, у Польщі жінок уже не вітають так помпезно й організовано, каже торговий радник Посольства Республіки Польща в Україні Міколай Оніщук, 65 років: – Дехто його відзначає. Але не так, як за часів СРСР. Тоді о 8 ранку приходив директор і урочисто вітав співробітниць. Зараз 8 Березня у Польщі святкують більш приватне, індивідуально. Я вже в літах, тому роблю це за традицією. Але тепер це свято у нас витіснив день Святого Валентина. Тим часом українські чоловіки вже мізкують над подарунками до свята, а в офісах купують і надписують листівки для дам. Однак не всім із них це сподобається: – Мене з 8 Березня ніхто не поздоровляє. Всі знають, що для мене це неприйнятне, – каже Віра Агеєва. – Але я всіляко вітатиму, якщо жінки в цей день боротимуться за свої права.
For very little ones. - Read the sentences and say what sentences you will use if you want to make a compliment, boast of smth., share with your friend … it's a nice bag, take it, I like it, I like your cat, you need an umbrella,... Take it – you need an umbrella. It's a nice bag – let's take it (buy it for me). Teaches flexibility of self expression. It's receptive-reproductive. Arrange separate phrases into a unified utterance. You can add “and”, “so”, etc. Receptive ex. - read the short utterance and find the sentence which reflects the purpose of the speaker. (She's a kind girl. She always pities me, when I feel sad, … or She's a kind girl. Let's ask her to help us. She'll translate it in an hour.)
Rule – make up a variety of props – scaffolding The props may be either in the target or in the native language or they can even be visual – some kind of direct demonstration. The scaffolding has the following functions:
A set of tasks based on asking and answering questions. When starting a new topic perhaps after some vocabulary has been introduced the teacher asks the class the set of general questions (Do you like the weather today? Are you fond of the rain? and so on). Because the new vocabulary is used receptively. The next set of questions must be alternative. They are next in the grading of difficulty. (Are you a good fixer or do you feel ill at ease?). The alternative questions needn't repeat the general ones. A.Q. teach to memorise an utterance, understand idiomatic expressions, and sometimes they may even help to teach paraphrasing. The most challenging are special questions, because they involve production of one's own utterance. You can teach immediate response. We can use the following set of exercises:
We can give them absolutely violated phrases, but belonging to the same topic
The task is to combine stimulas and responses. (-I'm very hot. - What unpleasant weather. - The rain has stopped. - Let's go for a walk)
You practice some speech. - to be going to do something - to look forward to doing something The teacher gives an example. - I'm looking forward to Easter. - Oh, yes. But it's such a short holiday. They are prepared and unprepared. But the response is unprepared. We don't know what our partner will say.
Ex. listen to the teacher and respond with “I also think so”, paraphrasing the teacher's statement. (I usually feel more dead than alive by the end of the term. - I also feel exhausted) Ex. ask what he or she means (I can't do anything. - You mean you can't wait for it?) DO YOU MEAN?
Методика обучения ИЯ: традиции и современность
|
