Дзвінниця ІсторіяСпоруджена 1731 — 1744 за проєктом архітектора Йогана Готфріда Шеделя. Згідно укладеному лаврою контракту, Шедель повинен був протягом трьох років збудувати цю дзвіницю. Але будівництво її закінчилося аж 1745 року. Воно поглинуло всі резерви, а також привело до припинення будівництва в лаврі на інших об'єктах. Дзвіниця являє собою восьмигранну чотирьохярусну башту із позолоченим куполом. Діаметр основи дзвіниці — 28,8 м, товщина стін 1-го ярусу — 8 м. Глибина фундаменту з гранітних плит перевищує 7 м. Висота — 96,52 м. Перший ярус Великої дзвіниці оброблено під руст, другий оздоблено 32 дорічними колонами, які стоять групами між вісьмома вікнами. Третій ярус оточений 16 іонічними колонами, по дві між вісьмома арками. Четвертий ярус (висота 22,42 м) оформлений групами легких римсько-коринфських напівколон. Для будівництва дзвіниці була використана класична схема ордерної архітектоніки, відома ще з споруди римського Колізею. У будівлі спостерігаються лише деякі елементи барокового стилю: спарені колони, розкріплені карнизи, обриси завершення глави. У будівництві дзвіниці застосовані нова для того часу техніка. Сам Шедель сказав, що «ця дзвіниця єдина і в Європі, і в Росії, іншої такої немає». Тут розташовані 13 дзвонів вагою близько 6 тисяч пудів. Серед них «Успенський», який відлив 1732 року російський майстер І. Моторін, автор кремлівського «Цар-дзвона», вагою 1000 пудів та найбільший розміром у 1636 пудів. Збереглися 3 невеликі дзвони: «Безіменний», «Балик», «Вознесенський». Дзвіниця має величезні розміри — 96,52 метра з хрестом, вона органічно вписується до ансамблю монастиря й усього Печерська. Її видно здалеку, за 25-30 кілометрів від міста. Аби піднятися на її верхівку необхідно зійти на 374 сходинки. Тро́їцька Надбра́мна це́ркв а — церква над Святою брамою Києво-Печерської лаври у Києві. Збудована у 1106—1108 р.р. Сама церква знаходиться на другому поверсі над брамою. За будовою вона подібна до Благовіщенської церкви Золотих Воріт. У плані споруда являє собой майже квадрат - 11,5х11,0 м. Чотири масивні стовпи розділяють інтер’єр церкви на три нефи, кожен з яких має апсиди сферичної форми зі східного боку (апсиди можна побачити тільки з середини — зовнішні стіни рівні), на стіни і стовпи спирається склеплення і барабан куполу. Декілька вузьких вікон, що прорізають стіни, та загальний візуальний ефект руху вгору, створюють відчуття піднесеної легкості. Конструкція церкви несе відбиток типового будівництва церков 11 — 12 сторіччя, яке було поширене за часів Київської Русі. Проте існує і відмінність - в цього храму ніколи не було хорів. Троїцька церква не була зруйнована ні під час землетрусу 1230 року, ні під час татаро-монгольського погрому 1240 року, коли всі інші храми перетворилися на руїни. Наприкінці XVII сторіччя і протягом XVIII церкву було значно реконструйовано у стилі українського бароко і вона набула свого сучасного вигляду. Реконструкція призвела до появи “укороченого” купола, змінилося внутрішнє вбрання та з’явилися нові розписи стін. Первинний аскетичний вигляд було витіснено бароковою “грайливістю”. В інтер`єрі цуркви є ще один не звичний для православних храмів елемент - вздовж західної та південної стін, а також у притворі стоять порізблені крісла. Причина їх появи в тому, що після барокової реконструкції церква була передана до відання Миколаївського лікарняного монастиря, і тут службу слухали літні ченці та старі самітні козаки, що доживали свій вік при монастиреві, а от простих прочан сюди не пускали. Мабуть це і сприяло добрій збереженості інтер`єрів, адже і зараз службу тут правлять лише на Свято Св.Трійці. Всіхсвятська церква споруджена над Економічною брамою у 1696 — 1698 роках у стилі українського бароко. Церква є шедевром українського зодчества. Побудована вона на кошти гетьмана Івана Мазепи (в картушах над проїздами розміщено його герб). Об`ємно-просторова композиція храму нагадує хрестоподібні п`ятибаневі українські дерев`яні церкви. Автор проекту невідомий, проте, за стилем можна зробити припущення, що це той самий архітектор, який будував Успенський собор у Новгороді-Сіверському (1671), Георгіївський собор Видубицького монастиря (1669 — 1701), Катерининську церкву в Чернігові (1715). Вхід до церкви - з півдня, з Економічної вулиці Верхньої Лаври, під невеликою аркадою, яку прикрашає фронтон. До самої церкви від входу на другий поверх веде галерея з масивними дубовими сходами. Стіни галереї прикрашено розписом на теми рослинного світу та громадського життя. Внутрішній простір церкви (оскільки вона невелика за площею) побудований у висоту. Всі п`ять куполів відкриті всередину приміщення і мають вікна. Липовий різблений іконостас ймовірно виготовлено одночасно з будівництвом церкви, хоча не весь живопис дійшов до нашого часу. Первісний настінний розпис не дійшов до наших часів. Те, що ми бачимо сьогодні - це робота учнів Лаврської іконописної майстерні під керівництвом відомого українського художника Івана Їжакевича, виконана 1905 року. Стінопис доби модерну органічно вплетений у типово барокову архітектуру споруди і утворює цілісний ансамбль. .
|
