Гетьманські столиці.

Батурин – гетьманська столиця (1669 - 1708рр.; 1750 - 1754рр.) гетьманів Лівобережної України - Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи та Кирила Розумовського.

Самоврядне місто Магдебурзького права з 1654 року, Батурин пам’ятає шляхетні бали у Мазепинському палаці, трагедію Батуринської різанини, здійснену петровським фаворитом Меньшиковим, та коротке гетьманське відродження, що залишило по собі вражаючий палац Розумовських над мальовничою долиною Сейму.

Відреставрована кам’яниця військового судді Кочубея - реальний свідок злетів, небуття та відродження Гетьманської столиці. За відновленими мурами Цитаделі постали дерев’яна козацька церква, кам’яниця гетьманської резиденції та військова скарбниця.

Гетьманська столиця зберігає пам’ять про видатного бджоляра Петра Прокоповича – засновника промислового бджільництва.

Недалеко від Батурина на правому березі Сейму стоїть славетний Крупицько-Батуринський монастир.

Чигирин

Запрошення до знайомства з дивовижним містом - гетьманською столицею Чигирином, не залишає байдужим нікого. Славетна фортеця козацького краю більше 500 років стоїть над р. Тясьмином на стародавньому торгівельному шляху. В 1592р. Чигирин отримав Магдебурське право.

Ретельно відтворена гетьманська резиденція дає уявлення, як і де гетьмани України приймали православних ієрархів - Єрусалимського, Антіохійського та Константинопольского патріархів. Чигирин на той час був найбільшим після Києва культурно-церковним, торгівельним та ремісничим центром козацької України. Столиця Української козацької держави (Гетьманату в 1648 - 1676рр.) приймала послів з Австрії, Валахії, Молдавії, Венеції, Трансільванії, Московії, Туреччини, Криму та Швеції.

Чигирин зазнавав постійних нападів: у 1674 та 1676рр. напади московських військ, у 1677 та 1678рр. був атакований 100-тисячною армією Османської імперії, з бастіону Дорошенка варто оглянути колишнє поле бою.

Суботів, село за 6 км. від Чигирина, був заміською резиденціею гетьмана Богдана Хмельницкого. Церква св. Іллі - усипальниця роду Хмельницьких.

В XVIII ст. Чигиринщина стала одним з центрів гайдамацького руху, де святили ножі ” у Мотронинському монастирі. С початком більшовицького перевороту Чигирин стає осердям відродженням новітнього вільного козацтва. Холодноярська ”отаманська республіка ” проіснувала аж до 1922р.

Глухів

Місто по праву вважалося одним з найкращих на Лівобережжі. В XVII ст. Глухів став центром різних ремесел та торгівлі. Гармати та дзвони глухівських майстрів людвисарної справи відомі далеко за межами України.

Літописний Глухів у 1992 році відсвяткував свій тисячолітній ювілей. Місто Магдебурзького права, ремісників та купців після Батуринської різанини стало з 1708 р. столицею Гетьманської України. Сміливий вчинок наказного гетьмана Павла Полуботка, спрямований на відновлення прав і вольностей українського народу, завершився ув’язненням у Петропавлівський фортеці та голодною смертю… Саме з глухівським періодом пов’язане переосмислення багатьох сторінок української історії.

Столичний статус личив місту Глухову, який швидко розбудувався і де сформувалася Глухівська архітектурна школа. Приміщення Малоросійської колегії вважалось восьмим дивом світу. В 1730 р. відкрилася перша в Україні та Російський імперії співоча школа, в який навчалися М. Березовський, Д.Бортнянський, Г. Сковорода та інші. За гетьмана К. Розумовського з’явився перший професійний театр західного зразка.

Піднесення державницьких ідей, посилення значення гетьмана, шляхти та старшини дуже непокоїли імперський уряд. Для здійснення імперських планів С.-Петербургу скасування гетьманщини, друга Малоросійська колегія за настановами Катерини ІІ проводила політику знищення прав та вольностей козацької України, різними засобами ласки й поблажливості, але маючи і вовчі зуби, і лисячий хвіст...

Умань, Немирів, Трахтемирів,Гадяч – гетьманські міста.

Умань – гетьманське місто. Тісно пов’язане воно з іменами таких козацьких лідерів, як гетьман Богдан Хмельницький, Іван Богун, Максим Кривоніс, Іван Ганжа, Степан Опара, Михайло Ханенко та Петро Дорошенко.

Свого часу місто було центром гайдамацького повстання – Коліївщини. Тут в 1768 р. відбувся відомий «уманський погром», коли під проводом Максима Залізняка та Івана Гонти було винищено всю польську шляхту та її найманців.

Та найбільше Умань відома на всю Україну та й далеко за її межами своїм дивовижним дендрологічним заповідником «Софіївкою». Парк був збудований графом, нащадком великого гетьмана коронного, Станіславом Потоцьким та подарований на день народження дружині, коханню всього життя – Софії. Парк зачаровує нас дивовижної краси пейзажами та архітектурними шедеврами. Фантастичні гроти та фонтани, білосніжні статуї і обеліски, підземні шлюзи та озера – все це створює незабутню атмосферу і викликає неабияке захоплення.

В XVIII- - I пол. ХІХ ст. в Умані з’явилось багато споруд, що стали пам’ятками архітектури, зокрема Василіанський монастир (де зараз функціонує заповідник «Стара Умань), Торгові ряди, Миколаївська церква і костел Успіння Богородиці.

 

84. Саркофаг Ярослава Мудрого

Стосовно датування саркофага Ярослава Мудрого існують різні гіпотези. Дехто з дослідників пропонує датувати саркофаг VI—VII ст. як привозний об'єкт вторинного використання, ґрунтуючись на архаїчних формах орнаменту. Однак знахідки фрагментів аналогічних саркофагів на території Десятинної церкви переконують, що це не єдиний саркофаг, виконаний XI ст. у відповідній стилістичній манері. Річ у тому, що в декоративній пластиці Візантії, зокрема різьбі, простежується повернення до емблематики і засобів пластичної мови з часів давнього християнства й епохи Юстиніана (Комеч, 1997).
Мармурова заготовка саркофага Ярослава Мудрого могла потрапити у Херсонес як об'єкт для продажу, згодом за ініціативою князя Володимира була доставлена до Києва і вже тут опрацьована, ймовірно, ще за життя князя Ярослава Мудрого. Підтвердженням міг бути той факт, що орнаментика саркофага з боку, яким він стикається зі стіною, не закінчена.
Масив саркофага Ярослава Мудрого компактний, суворий і важкий. Він за-компонований у формі святині зі двосхилим дахом і акротеріями (декоративним оздобленням кутів саркофага). Стіни і покрівля саркофага суцільно оздоблені майстерно виконаними рельєфними символічними орнаментальними мотивами.
Програма знаків і символів старанно підібрана, виконує ідеологічну функцію, ґрунтується на поширених у тодішньому християнстві, а отже, і в Русі, філософських уявленнях про цілість Всесвіту

За таким принципом розміщені рельєфи саркофага Ярослава Мудрого. Увесь їх комплекс рівномірно покриває поверхню саркофага, поділену на два поверхи — нижній і верхній, де окремі групи орнаментальних ідеограм відповідно зображають землю і рай. Поділ на поверхи у зображувально-сюжетних циклах поширений в античності та Середньовіччі, що було зрозумілим для людей того часу.
Передня центральна стінка, що часто використовувалася на античних та візантійських саркофагах як вид епітафії, тут заповнена зображенням урочистої ідеограми померлого князя. Посередині розташована солярна розетка — основна домінанта композиції, оточена крученою гривною. Від цієї центральної емблеми хвилястою лінією простягаються два пагінці галузок плюща, закінчені листочками, які фіксують основи двох великих хрестів. На полях поміж хрестами і центральною розеткою — пальмові віти. Цю ідеограму часто можна побачити на візантійських саркофагах, лише центральну її емблему становить переважно хризма — знак Христа. На саркофазі Ярослава замість хризми — солярна розетка, оточена гривною, що символізує особу померлого.
Торцеві поля саркофага також поділені на верхній і нижній поверхи. Всю нижню площину займає зображення розквітлого буйними кедровими паростками хреста, на раменах якого росте по одному кедровому дереву. Кедр вважався деревом життя, одним із двох головних дерев, які росли посередині раю (друге — дерево пізнання добра і зла).
По обидва боки хреста розміщені два кипарисових дерева — символи безсмертя. Хрест, на якому розп'ято Христа, за одним із переказів, виготовлено із кедрового дерева. Нижній поверх зображає земне життя Христа, верхній — його перебування в раю. Тут посередині — традиційна візантійська ідеограма з хризмою, оточеною лавровим вінком, символом слави, внизу також плющева гілка, що символізує життєвий шлях.
Поверхня двосхилого віка саркофага розчленована на вертикальні поля (це віддалено може нагадувати покрівлю будівлі): на передній частині (вона проглядається) таких полів п'ять, на задній, повернутій до стіни, — чотири. Всі вони заповнені композиційними елементами із ранньохристиянською символікою. Домінують на передньому схилі три центральні, однакові за розміром площини, де ритмічно розміщені три хрести, також однакові за розміром, що у формі орнаментальної ідеограми зображають Трійцю.
У візантійському мистецтві найвідоміше зображення Трійці у вигляді трьох ангелів, які або приходять до Авраама і Сари, або сидять у них в гостях за столом. Останній варіант особливо поширений в образотворчому мистецтві завдяки "Трійці" Андрія Рубльова. У зображенні "Трійці" — мозаїки церкви Сан Вітале в Равенні (VI ст.), на столі перед трьома ангелами лежать три хлібини, на яких намальовано три хрести — предметний додатковий символ Трійці, асоціація із трихрестовим аналогічним символом на саркофазі Ярослава (В.Лазарев).
У середній площині розташована ідеограма з орнаментально витонченим хрестом. Хрест розміщений на орнаментальному мотиві піврозетки, її форма символізує гору Голгофу, з якої симетрично виростають пагінці виноградної лози. Переплітаючись галузками листя і гронами винограду, лоза заповнює всю площину тла. Ідеограма зображає Христа — другу особу Трійці.
Третя площина за композицією повторює першу. На ній також зображений хрест з двома кипарисами по боках, але зверху тут розташовані риби, що торкаються ротами центру хреста. Це ідеограма Святого Духа — третьої особи Трійці. Риба — поширений символ раннього християнства. У Київській Русі символ риби в христологічній емблематиці вживався зрідка. Риба як символічний знак могла зображати Євхаристію, Христа, пророка Іону (якого за переказом проковтнув кит), а також простого християнина.

На двох крайніх композиціях, обабіч Трійці, розташовані квадратні водоймища — символи життя, біля них — два голуби, що символізують душі, котрі прагнуть спасіння, і по два кедри. Завершуючи композицію передньої частини віку саркофага з обох боків, разом зі Святою Трійцею посередині, два кедри створюють загальну ідеограму образу раю.
На іншому схилі віка саркофага (воно обернене до стіни і не проглядається) розміщені два складені квадрати зі зображенням квітучих хрестів, розташованих серед двох квадратних композицій — водоймищ "живої води", оточених вінками із кедрового листя. Ідеограма із двох квадратів з хрестами, символічно об'єднаних позументом, — це відображення двох основних компонентів християнської віри — Старого і Нового Завітів. Два оточені вінками водоймища символізують життєдайні джерела християнства.
Саркофаг Ярослава Мудрого — єдина прекрасно збережена пам'ятка Русі XI ст., де орнаментальне оформлення наповнене символічною емблематикою. Цікавий факт наявності символів держави відповідно до тих, що застосовувались ще в язичницьких культах (солярний знак, водоймища, дерево життя, рослини, птахи тощо).