Пам’ятка

Як складати план, тези і конспект

1. Прочитати текст, визначити його тему та основну думку.

2. Поділити текст на логіко-смислові частини.

3. Дібравши заголовок до кожної частини, матимемо план тексту.

4. Поставити до кожної логіко-смислової частини тексту запитання: “Про що говориться в цій частині?”

5. Знайти в тексті відповідь. Записавши її стисло власними словами або словами автора, матимемо тези.

6. Доповнивши тези конкретним матеріалом, фактами, взятими з тексту цитатами, матимемо конспект.

7. Складаючи план, тези чи конспект, записати прізвище автора, повну назву роботи, рік, видавництво, назву журналу чи газети, в якому вона надрукована.

8. Виділяти в конспекті розділи, параграфи, пункти, відокремлювати їх- один від одного.

9. Після кожної закінченої частини робити інтервал (сюди можна виписати нові замітки).

10. Виділяти основні тези, ідеї різними кольорами, підкресленням, значками та ін.

 

Завдання 1. Складіть тези статті.

ДВОМОВНІСТЬ І КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ

У багатьох суспільствах окремі люди, певні соціальні верстви або й цілі народи у щоденному спілкуванні користуються двома мовами, переходячи з однієї на іншу залежно від комунікативної ситуації. Таке явище називають двомовністю, або білінгвізмом (лат. bі, bis - «двічі», lingua - «мова»).

Співвикористовувані мови ніколи не бувають симетричними, а двомовні комуніканти (білінгви) ніколи не володіють обома мовами однаково. На цій основі розрізняють першу мову - основну в мисленні й спілкуванні та другу - використовувану рідше або тільки в спеціальних сферах, наприклад, у науковій діяльності, офіційному спілкуванні, контактах з людьми, для яких ця мова рідна тощо. Тому в Україні є українсько-російська й російсько-українська двомовність.

Двомовність, а точніше, недостатнє володіння однією або й двома (трьома) співвикористовуваними мовами є основною причиною порушення культури, а часом і етикетності мовлення. Досконале оволодіння другою (третьою) мовою неможливе без акультурації - глибокого засвоєння культури (цивілізації), яка створюється й обслуговується цією мовою.

Перехід у процесі спілкування з однієї мови на іншу має назву перемикання коду. Це складний процес: мовцеві потрібно «ввімкнути» психічні механізми, які регулюють вимовляння звуків, наголошування слів, інтонування фраз, не кажучи вже про слово- і формовживання, поєднання слів, побудову висловлень. Тому дуже часто перемикання коду буває неповним, наприклад, лексика і граматика у мовця українська, а фонетика російська. У такому разі кажуть, що людина говорить з російським акцентом. Трапляється, що і лексика, і граматика в українському мовленні частково російська. Таке мовлення є змішаним - українсько-російським або російсько-українським. В Україні воно іменується суржиком (у прямому значенні суржик - це назва суміші жита і пшениці, ячменю і вівса тощо).

Ставлення культурних, освічених людей до суржика негативне. Треба намагатися говорити чистою мовою, не допускати інтерференції, тобто проникнення елементів однієї мови у мовлення іншої. А цього неможливо досягти без свідомого розрізнення елементів двох мов, а особливо без стійких умінь і навичок використання їх у мовленні.

(Я. Радевич-Винницький).

 

Завдання 2. Складіть конспект статті.

СКЛАД І НАГОЛОС

Слова в українській мові поділяються на склади. Склад - це частина слова, що складається з одного чи кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря: кни-га, по-ле, га-зе-та, на-го-лос, Ін-тер-нет. Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, причому один з них повинен обов'язково бути голосним. В зв'язку з тим, що саме голосні звуки утворюють склад, їх називають складотворчими.

В залежності від кількості склідів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові і багатоскладові: вік-но, слог, ма-ту-ся, кі-не-ма-то-граф. Склад, що закінчується на голосний звук, називають відкритим (а-рі-я, ка-ли-на). Склад, який закінчується на приголосний звук - закритим (ліс, май-дан).

Слова на склади ми ділимо, здебільшого скандуючи їх, проте складоподіл не є довільним. Слід пам’ятати, що в українській мові звучність зростає до вершини складу (її становить голосний звук) та виявляється тенденція до відкритих складів. А це означає, що межа складоподілу найчастіше проходить після голосного перед приголосним.

Основні правила складоподілу

1. Якщо поряд стоять однакові шумні звуки (обидва дзвінкі чи глухі), то вони належать до наступного складу: ща-стя, ка-штан, го-спо-дар.

2. Якщо із двох приголосних один дзвінкий, а інший глухий, то вони належать до різних складів: буз-ко-вий, до-ріж-ка, греб-ти.

3. Якщо поряд стоять два сонорні звуки, то вони роз’єднуються між попереднім і наступним складами: зем-ляк, дев’-ять, вір-ність, віль-но.

4. Якщо між голосними два приголосні – шумний (дзвінкий чи глухий) і сонорний, то вони належать до одного складу: му-дрець, лі-сни-цтво, бли-зня-та.

5. Якщо між голосними є кілька приголосних, то сонорні належать до попереднього складу, інші – до наступного: мор-ква, май-стер, мар-шрут.

6. Подовжені приголосні об’єднуються в склад із наступним голосним: гі-лля, ві-ття, ті-нню, за-ти-шшя.

7. Префікси не зберігають своєї цілісності й можуть розподілятися між складами, зокрема коли корінь починається з голосного: ро-зо-ра-ти, бе-зі-ні-ці-а-тив-ний, бе-зу-спі-шний.

Правила складоподілу не завжди збігаються з правилами переносу слів із рядка в рядок та поділу їх на морфеми. При технічному переносі часто відступають від правил складоподілу на користь морфемної структури слів.

Наголос завжди падає на голосний звук в складі, наприклад, чуд о во, веч е ряти. Голосний звук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним; усі інші голосні і склади – ненаголошеними. В українській мові наголошений склад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші. Такий наголос називається динамічним або силовим. Подібним способом виділяється наголошений склад у багатьох мовах: російській, польській, чеській, німецькій, французькій. В українській мові сила виділення порівняно слабка, і ненаголошений склад не різко вирізняється серед інших, тому вони також вимовляються повнозвучно.

Наголос може бути фіксованим, тобто закріплений за певним складом. Так, у польській мові завжди наголошується передостанній склад, у французькій, турецькій – останній. В українській мові наголос вільний. Тобто, наголошеними можуть бути різні за порядком склади (р i ч-ка, пе-р е -рва, не-на-ж е -ра). Український наголос рухомий: може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при зміні форми цього слова (ногá - нóги). Більшість слів в українській мові має один наголос, але складні слова можуть мати два і навіть більше наголосів (багатомільйонний).

За допомогою наголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (зáмок - замóк, мýка - мукá) та їхні граматичні форми (ст i ни - називний відмінок множини і стін а - родильний відмінок однини).