Типологія суспільств у соціології

Історію людства можна класифікувати через певну кількість базових типівсуспільств. Але будь-яка класифікація не може охопити всі ознаки суспільства. Тому існує багато типологій суспільств, які можна розглядати як метод наукового пізнання, що полягає в диференціації різних суспільств за певною ознакою з наступним їхнім групуванням за схожими рисами. Вдаючись до типологічного опису суспільств, дослідники мають можливість зіставляти різні суспільства, систематизувати їх та самі знання про них. Найуживанішими в соціології типологіями суспільств є формаційна та технократична.

Формаційна типологія суспільств.

Автором формаційної типології є Карл Маркс, тому її ще називають марксистською. Виникла вона в середині ХІХ ст.. Під формаціями розуміються певні етапи в розвитку людства, сутнісні риси яких зумовлені способом виробництва. Виділяють п’ять формацій: 1) первісну; 2) рабовласницьку; 3) феодальну; 4) капіталістичну та 5) комуністичну (має дві стадії розвитку – соціалізм і власне комунізм). При цьому, перехід від однієї соціально-економічної формації до іншої здійснюється революційним шляхом.

Названа концепція в західній соціальній філософії піддається досить аргументованій критиці. Справа в тому, що марксистська теорія розвитку суспільства спрацьовує лише по відношенню до перших формацій, які в західній науковій літературі іноді називають примітивними, коли майже всі країни світу розвиваються більш-менш рівномірно. А розпочинаючи з епохи капіталізму, одні країни світу у своєму розвитку вириваються вперед, інші значно відстають. І тому включати якщо навіть не всі, а більшість країн світу в одну якусь формацію, означає суперечити здоровому глузду.

Технократична типологія суспільств.

У другій половині ХХ ст. популярності набуває технократична типологія суспільств. Її виникнення пов’язують з американським соціологом Деніелом Беллом (1919-2011), який у 1962 р. запропонував виокремити 3 типи суспільств на основі поступу технології та знання. Згідно цієї типології суспільство у своєму розвитку проходить три стадії, які і визначають типи суспільств: 1) доіндустріальні, аграрні або традиційні; 2) індустріальні; 3) постіндустріальні.

Доіндустріальні суспільства ґрунтуються на сільськогосподарській цивілізації, а технологічну основу становить ручна праця. Індустріальні – на промисловій цивілізації, а технологічну основу становить машинна праця. Постіндустріальні засновані на інформаційно-комп’ютерній цивілізації, а технологічне підґрунтя становлять знання та інформація. Постіндустіральним автор вважав суспільство, в економіці якого пріоритетними стають не галузі виробництва товарів, а виробництво послуг, проведення наукових досліджень, розвиток освіти, підвищення якості життя. Ряд західних вчених вживає щодо постіндустріального суспільства інші терміни, зокрема Р. Дарендорф уживає термін «посткапіталістичне», А. Етціоні – «постсучасне», З. Бжезінський – «технотронне», а відомий американський соціолог Елвін Тофлер називає його «інформаційним». Він пропонує власну типологію суспільств, засновану на теорії «трьох хвиль» (1980). На думку дослідника, людство в своєму розвитку пережило три хвилі радикальних перетворень: аграрну революцію, що перетворила кочівників на селян; індустріальну революцію, що перетворила аграрне суспільство на індустріальне; технологічну революцію, пов’язану з початком комп’ютерної ери і переходом до інформаційного суспільства. Відповідно до цієї теорії Е. Тофлер виділив 3 типи суспільств: 1) традиційне (аграрне); 2) капіталістичне (індустріальне); 3) сучасне (інформаційне).

На кожній ступені розвитку людства соцiальна структура i культура суспільства стають складнішими. Причина в тому, що ефективніша технологія виживання дозволяє суспільству виробляти більший обсяг додаткового продукту, а саме – бiльше їжi та iнших товарiв, нiж це потрiбно, щоб забезпечити виживання їх виробникiв. У результатi збiльшується та частка населення, що звільняється вiд виробництва їжi і замiсть цього виконує в суспiльствi iншi ролi. Як наслідок, значно поглиблюється розподiл працi, спецiалiзацiя окремих осiб та груп на певних видах економiчної дiяльностi. У технологiчно найпростiших суспiльствах фактично все працездатне населення було зайняте здобуттям їжi. У найрозвинутіших суспiльствах прогодувати все населення може менш нiж 5% робочої сили.

Доіндустіральні суспільства.

Найпримітивніші суспільства живуть мисливством і збиранням. Для підтримки невеликої кількості людей, які ведуть такий спосіб життя, необхідні великі простори. Тому такі суспільства являють собою невеликі групи у декілька десятків людей. Вони також були змушені вести кочове життя. Суспільства мисливців і збирачів були побудовані за родовою ознакою. Сім’я добувала і розподіляла їжу, захищала своїх членів і навчала дітей. Існувала певна спеціалізація за віковою і гендерною належністю. У таких суспільствах мало формальних лідерів. Повагою користувався шаман, який мав високий престиж, але не отримував жодних матеріальних винагород. Нині таких суспільств майже не залишилося і вони зникають.

10-12 тисяч років тому технологія почала змінювати життя людей. Люди відкрили для себе землеробство – використання ручних знарядь для отримання врожаю. Перші землеробські регіони – плодючі райони Середнього Сходу, а пізніше території Латинської Америки і Азії. З часом культурна дифузія призвела до того, що землеробські знання поширились по усіх частинах світу. Втім деякі суспільства, які населяли пустельні і гірські райони, не прийняли землеробства. Ці суспільства стали розводити тварин. Нині такі суспільства представлені в Південній Америці, Африці та Азії. Коли виникають надлишки матеріальних благ, необхідність у пошуках їжі відпадає. Тоді процвітають ремесла і торгівля. Такі суспільства стають спеціалізованими, у них виникає соціальна нерівність. Водночас виникає примітивна держава, яка спирається на військову силу і захищає панування еліти. У таких суспільствах часто зустрічається рабовласництво, виникають затяжні війни.

Приблизно 5 тисяч років тому на Середньому Сході відбулася ще одна технологічна революція – виникла агрокультура – обробка ґрунту за допомогою плугів, які тягнули тварини або потужніші джерела енергії. Крім плуга, виникли іригація, колесо, писемність, люди почали використовувати різні метали. У результаті зросла плодючість землі, що сприяло осілому способу життя. Підвищення продуктивності ускладнило спеціалізацію – виникали нові професії. Виникли гроші, росли міста. В аграрних суспільствах зростала соціальна нерівність, значну частину населення складали раби. Еліта, звільнена від праці, займалася наукою та мистецтвом. Поряд із розвитком економіки, складається і політична система, правителі потребували великої кількості адміністраторів.

Індустріальні суспільства.

Індустріальна система – це виробництво товарів із використанням передових енергоджерел, які приводили в рух великі механізми. До цього основним джерелом енергії була фізична сила людей або тварин. Але у середині XVIII ст. на заводах і фабриках стали використовувати енергію води, а пізніше – парових котлів. Суспільства стали стрімко змінюватися. За одне століття індустріальні суспільства змінилися більше, ніж за останнє тисячоліття. Як вище було вказано ці зміни призвели до появи соціології. У ХІХ ст., завдяки появі залізниць і пароплавів, змінилися способи транспортування, з’явилися хмарочоси. У ХХ ст. з’явилися автомобілі і електрика, виникли засоби електронного зв’язку (телефон, радіо, телебачення). Змінилася і праця, – індустріалізація привела людей від дому до фабрики. Супутником індустріалізації є урбанізація – зростання частки міського населення і поширення міського способу життя на всі верстви населення. На сьогодні в сільському господарстві США зайнято 5% населення, Німеччини – 10%, Японії – 15%. Професійна спеціалізація досягла неймовірного ступеня. Трансформації зазнала і сім’я, яка перестала бути центром соціального життя. Відповідно зросла кількість одиноких, розлучених людей, неповних або прийомних сімей. Зі зростанням технології зростає добробут людей. Рівень життя зріс у 5 разів, а соціальна нерівність зменшилася. Оскільки суспільству потрібні грамотні робітники, запроваджується обов’язкова шкільна освіта. Люди отримали різноманітні політичні права.

Постіндустріальні суспільства.

Термін «постіндустріальне суспільство» ввів у науковий обіг американський соціолог Д. Рісмен у 60-х рр. ХХ ст., але набув поширення після виходу в світ книжки «Прихід постіндустріального суспільства» іншого американського соціолога Д. Белла. Постіндустріальне виробництво засноване на використанні комп’ютерів та інших електронних пристроїв. Змінюється професійна структура суспільства. Для промислового виробництва необхідно значно менше робочої сили. На противагу зростає роль офісних працівників, менеджерів, – усіх тих, хто зайнятий обробкою інформації. Товарна економіка перетворюється в обслуговуючу, а сфера послуг починає переважати сферу виробництва. Змінюється соціальна структура: соціальний поділ за майном поступається місцем професійному. Різницю стартових умов соціального просування визначають вже не расові, етнічні, статеві, вікові відмінності, а освіта, досвід, майстерність, талант людини.