ПЕРІОДИ ВЕЛИКИХ ХВИЛЬ

Хвиля	Фази
піднесення	занепаду
І	З кінця 80-х — початку 90-х до 1810—1817 рр.	З 1810—1817 рр. до 1844—1851 рр.
II	З 1844—1851 рр. до 1870—1875 рр.	З 1870—1875 рр. до 1890—1896 рр.
III	З 1890—1896 рр. до 1914—1920 рр.	З 1914—1920 рр.

 

М. Кондратьєв визначив, що перед і на початку піднесення хвилі кожного великого циклу виникають глибокі зміни в економічному житті суспільства, які виявляються в значних змінах техніки, виробництва, виникненні нових ринків збуту. Так, у розвитку першої хвилі піднесення (кінець XVIII ст.) визначаль­ними були винаходи в текстильній промисловості та вироб-
ництві чавуну. Зростання в період другої хвилі (середина XIX ст.) було зумовлено насамперед будівництвом залізниць, розвитком морського транспорту, а третя хвиля піднесення (початокXX ст.) пов’язана з відкриттям електрики, радіо та ін. Крім того, помічено, що на стадії «піднесення» хвилі супроводжуються нестабільністю в суспільстві — політичними негараз­дами, страйками, революціями, стадія «занепаду» хвилі характеризується активізацією інноваційної діяльності, пожвав­ленням у створенні нових робочих місць, нових галузей вироб­ництва, зміною технологічної парадигми, що приводить до подолання кризи.

М. Кондратьєв довів, що є три типи «хвиль» — короткі (приблизно 3 роки), середні (15 років) і довгі (60 років) і всі вони впливають на економічну кон’юнктуру. При побудові системи регулювання економіки необхідно враховувати чинник часу і стежити за розвитком кризових явищ, що дає змогу з меншими витратами відновити рівновагу, замінити одну парадигму на іншу. Інноваційні процеси слід пов’язувати з різними чинниками кон’юнктури — з рівновагою «першого порядку» — попит і пропозиція; «другого порядку» — переливання капіталу в нове облад­нання, машини, модернізацію виробництва; «третього порядку» — стосується зміни виробничої структури, сировинної бази, джерел енергії, кваліфікації та умов праці робітників тощо. Відхилення від першого типу рівноваги призводить до коротких хвиль, другого типу — до середніх хвиль, третього — до довгих хвиль.

Таким чином, основною закономірністю великих циклів М. Конд­ратьєв уважав науково-технічні винаходи, відкриття, зміни технологічного укладу, які впливають на соціально-економічне життя су-
спільства, утворення нових ринків, нових країн тощо.

М. Кондратьєв увів поняття «технічна революція як тяглова сила» циклу, розробив теорію «інноваційних» пакетів і показав, що нововведення розподіляються в часі нерівномірно і з’явля­ються групами.

Зміни в техніці зумовлені попитом виробництва, створенням таких умов, за яких застосування винаходів стає можливим і необхідним. Війни і революції не падають з неба, а є наслідком створених економічних, соціальних і політичних обставин, які породжують черговий цикл, а кожна наступна фаза довгого циклу є результатом кумулятивних процесів попередньої фази.

На рис. 2.4 та 2.5 показано періодичність виникнення нововведень з 1740 р. дотепер та механізм циклу.

Рис. 2.4. Періодичність появи
радикальних нововведень з 1740 р. до 2000 р.

У наш час теорія «довгих хвиль» дає змогу багатьом аналітикам уважати, що закінчилась четверта хвиля, а кризу 80-х років сприймати як здійснений факт, що підтверджує циклічність розвитку.

Рис. 2.5. Механізм циклу

Траєкторію рівноваги економічного зростання (тренд) визначають два основні показники: швидкість оновлення виробничих фондів та ефективність нововведень.

Феномен циклу — це періодичність повторення характерних соціоекономічних і технологічних ситуацій через певні відрізки часу.

Середні цикли нанизуються на довгі хвилі.

М. Кондратьєв у книзі «Длинные волны конъюнктуры» [80] підкреслює, що хвилеподібний рух являє собою процес відхилення від стану рівноваги, до якої прагне економіка. Періодично ця рівновага порушується і виникає необхідність створення нового запасу «основних капітальних благ», які б відповідали виникаючому способу виробництва. Таке оновлення проходить не плавно, а поштовхами. Як уже зазначалось, вирішальну роль при цьому відіграють науково-технічні винаходи, відкриття, науково-технічні революції.

Слід зауважити, що дедалі більше дослідників підтримують хвильову, циклічну концепцію розвитку економіки. Так, американський дослідник Маркетті (Маrchetti, 1982), проаналізувавши появу винаходів і нововведень за останні 200 років, зробив висновок, що вони з’являються хвилями і мають певну конфігурацію і частоту: услід за хвилями винаходів з певним часовим лагом виникають хвилі нововведень [67, с. 32, 33]. Зіставлення й аналіз трьох хвиль дали йому підстави для висновку, що часова дистанція між центральними точками кожної хвилі залишається постійною і дорівнює 55 рокам для нововведень і 63 — для винаходів, що відповідає періодичності довгих хвиль, відкритих М. Д. Кондратьєвим.

Сучасні економічні методи вможливили виділення 1380 видів циклів [80], які стосуються економіки. Проте лише три з них мають практичне і теоретичне значення. Це — цикли товар­но-матеріальних запасів Дж. Кітчина (з періодом до 3 років); цикли інвестицій в обладнання та устаткування К. Жугляра (період 7—11 років); будівельні цикли С. Кузнеця (період 18—22 роки).

На думку багатьох дослідників [67] економічної кризи 80-х ро­ків, світ переживає завершення циклу зростання, оскільки нововведення, які породили цей цикл, досягли стадії зрілості. Виникли нові проблеми, зокрема такі: швидке зменшення запасів мінеральної та енергетичної сировини; виснаження культурного шару землі; накопичення відходів і токсичних продуктів життєдіяльності; перегрів атмосфери, зміна повітряних потоків; утрата здатності навколишнього середовища (природи) до відтворення і саморегуляції. Народжується нова епоха, перехід до якої означає перервність неперервності або період кризи, що може бути фаталь­ним як для фірм, які не зможуть адаптуватись до нових умов, так і для суспільства в цілому.

Фази винаходів і нововведень мають тенденцію до прискорення, що особливо наочно видно на прикладі деяких важливих винаходів, які реалізувались протягом останніх 250 років (рис. 2.6) та хвильової динаміки великих циклів (рис. 2.7). Чим ближче до нашого часу, тим більше скорочується розрив між винаходом та його втіленням у виробництво [23, 62].

 

Рис. 2.6. Часовий цикл винаходів
та втілення їх у виробництво

Рис. 2.7. Прискорення циклічного розвитку

Світовий досвід підтверджує, що тривалий розвиток виробництва в довгостроковому періоді залежить не стільки від ресурсних можливостей, скільки від інноваційного характеру виробництва в конкретному середовищі.

Залучені сьогодні у виробництво праця і капітал змінюють свою якість і продуктивність на базі нових технологій, що дає змогу різко підвищити рівень конкурентоспроможності фірм на світових ринках. Унаслідок дифузії нововведень ринки зростають швидше, ніж очікувалось за прогнозом у середині 90-х років (середнє зростання світової економіки становить 3 %). Кризові явища останніх років удавалось переборювати за рахунок підтримки високорозвиненими країнами високих темпів збільшення сукупного світового попиту. Проте ринкова економіка накопичує депресивні компоненти внаслідок перенасичення рин­ку товарами.

Більшість економістів-аналітиків [12, 17, 31] приходять до висновку, що вихід із кризи буде пов’язаний з виникненням нової хвилі нововведень, яка дасть тривалий стимул наступному періоду зростання, що нині виявляється в:

· бурхливому розвитку науки, що започатковує нові технології;

· зникненні або радикальній перебудові традиційних галузей господарства;

· перетворенні сільського господарства на науко- і капіталомістку галузь;

· розвитку сфери послуг;

· індустріалізації країн, що розвиваються;

· тенденції до децентралізації моделі життя населення, моделювання виробничого процесу і прийняття рішень;

· змінах навколишнього середовища і необхідності його захисту;

· виникненні нових концепцій організаційного розвитку.