Правильно Неправильно. форматний хворматний

факт хвакт

фарба хварба

фах хвах

фахівець хвахівець

феномен хвеномен

форматний хворматний

функціонувати хвункціонувати

хвала фала

хвороба фороба

Фонетичні помилки – це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад: вимова [л'] замість [л]: л е кція – л є кція, тел е грама – тел є грама; вимова [і] замість [и] у словах іншомовного походження: д и ректор – д і ректор, т и раж – т і раж, с и мпозіум – с і мпозіум, ц и ркулярний – ц і ркулярний.

Вимова голосних звуків

Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова, план, гарантійний, витяг, видавець, мудрість. В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

1. Голосні [а], [і], [у] – в усіх позиціях вимовляються виразно, чітко:

[знати] – знати;

[пунктуал'н'іс'т'] – пунктуальність;

[з'в'ітувати] – звітувати.

У деяких словах на початку слова голосний [і] вимовляється з наближенням до [и]:

[і^инод'і] – іноді

[і^инколи] – інколи

[і^инде] – інде

[і^иншиĭ] – інший

2.Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише
перед складом з постійно наголошеним [у] й [і] вимовляється з
наближенням до [у].

3. Звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко:

[е] – з наближенням до [и]

[ме^ита] – мета;

[ре^иагувати] – реагувати;

[ме^ин'і] – мені.

У ненаголошеній позиції в кінці слова звук [е] вимовляється чітко:

[р'іўне] – Рівне;

[поле] – поле.

[и] – з наближенням до [е]

[ви^едаток] – видаток;

[обви^енуваче^ин': а] – обвинувачення;

[си^есте^иматични^еĭ] – систематичний.

Звуки [е], [и] в наголошеній позиції вимовляються чітко:

[полем'іка] – полеміка.

[вибори] – вибори.

[кре^идит] – кредит.

Вимова приголосних звуків

1. Дзвінкі приголосні [б], [д], [ґ], [ж], [з], [дж], [дз] в кінці слова й
перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко:

[наро д ] – народ;[нака з ] – наказ;[чи^емду ж ] – чимдуж;[на д то] – надто;[дов'ідка] – дові д ка.

Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як [х]: [лехко] – легко; [н'іхт'і] – нігті; [вохко] – вогко.

2. Глухі приголосні [п], [т], [к], [ш], [с], [ч], [ц] перед дзвінкими в межах слова вимовляються дзвінко:

[проз'ба] – орфографічно просьба; [воґзал] – вокзал; [бород'ба] – боротьба.

3. Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними:

[с тобойу] – орфографічно з тобою; [счистити] – зчистити.

4. Префікси роз-, без- через- можуть вимовлятися дзвінко й глухо
(залежно від темпу мовлення):

[розписка] і [росписка] – розписка;

[бе^изпоми^елковиĭ] і [бе^испоми^елковиĭ] – безпо­милковий.

5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених)
та задньоязикові [ґ], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються
твердо:

[с'і м ] – сім; [вели^е ч ] – велич; [пише^и ш ] – пишеш; [пози ч те] – позичте; [с'м'і х ] – сміх.

Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [ в 'італ'ниĭ] – вітальний; [ б 'іограф'ійа] – біографія; [ ш 'іс'т'] – шість.

[ х 'ід] – хід;

[ к 'ілограм] – кілограм.

Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [роздор'іж': а] – роздоріжжя; [р'іч': у] – річчю.

6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [ґ]. Приголосний звук
[ґ] вимовляється у власне українських словах, а також зукраїнізованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів з літерою ґ, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [ґ], подано в «Українському орфографічному словнику», яким варто послуговуватися, оскільки звук ґ вживається не лише відпо­відно до норми, а й на власний розсуд мовців. Подаємо найбільш уживані слова:

ґазда ґречний ґрунтозахисний

ґаздувати ґречність ґрунтознавство

ґанок ґречно ґрунтообробний

ґрати ґрунт ґрунтуватися

ґатунок ґрунтовий ґудзик

7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]:

[ дз вони^ек] – орфографічно дзвоник;

[прису дж увати] – присуджувати;

[в'ідр'а дж е^ин': а] – відрядження;

[нагоро дж е^ин': а] – нагородження.

Роздільна вимова цих звуків [д] і [з], [д] і [ж] є порушенням орфоепіч­них норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса й кореня:

[в'ід-зи^ивати] – орфографічно відзивати;

[п'ід-з'в'ітниĭ] – підзвітний;

[п'ід-же^ину] – піджену.

8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м’якими приголосними та перед [і] вимовляються м’яко:

[маĭбут'н'е] – орфографічне майбутнє; [п'іс'н'а] – пісня; [горд'іс'т'] – гордість.