Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування

Усне фахове спілкування відбувається в межах конкретних форм, яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокремлення цих форм покладено різні критерії:

1. За способом взаємодії між комунікантами виділяють:

– монологічне (говорить один учасник спілкування);

– діалогічне (зазвичай розмовляє двоє осіб);

– полілогічне спілкування (розмовляють троє і більше учасників).

2. За кількістю учасників виокремлюють:

– індивідуальне (спілкуються двоє);

– колективне спілкування.

3. З урахуванням каналів комунікації виділяють:

– безпосереднє спілкування («обличчя до обличчя»);

– опосередковане (телефон, радіо, телебачення).

4. Залежно від змісту повідомлення розрізняють:

– побутове (обговорення щоденних проблем);

– наукове (обговорення наукових проблем);

– фахово-ділове (спілкування між людьми як представниками фахових установ);

– естетичне (передавання естетичної інформації).

Усі ці форми мовленнєвого спілкування істотно різняться між собою й мають свою специфіку. Особливе значення для фахової підготовки мають такі форми мовного спілкування, як діалог, монолог і полілог.

Діалог – це форма ситуаційно зумовленого спілкування двох осіб, комунікативні ролі яких упорядковано змінюються (мовець стає адресатом, а адресат перетворюється на мовця).

Висловлювання в діалозі називаються репліками (комунікативними кроками).

Діалогічне професійне спілкування завжди прогнозує мету й завдання, формується під впливом мотивів фахової діяльності.

Найхарактерніші ознаки діалогу:

– безпосередність словесного контакту двох учасників спілкування;

– швидкий обмін репліками без попереднього обмірковування;

– ситуативна залежність реплік;

– змога імпліцитного способу передачі інформації (репліки
скорочені, нерозгорнуті);

– використання паравербальних засобів (жести, міміка, рухи тіла,
погляд, відстань тощо), що реалізуються візуально;

– зорове й слухове сприйняття учасників діалогу;

– важливість інтонації, тембру, тональності. Інтонація сприяє
формуванню діалогічного контексту.

Монолог – форма мовлення адресата, розрахована на пасивне й опосередковане сприйняття адресатом. Отже, реакція слухача не матеріалізується в знаковій формі мови.

Усі форми усного монологічного мовлення можна поділити на дві групи:

– безпосередньо-контактне, або аудиторне монологічне мовлення (мовець і слухач перебувають у прямому контакті, бачать і чують один одного);

– посередньо-контактне, або мікрофонне мовлення (радіо, телебачення).

Окреме місце займає внутрішній монолог – мовлення «про себе»,
міркування, роздуми.

Найважливіші ознаки монологу:

– однобічний характер висловлювання, не розрахований на негайну реакцію слухача;

– підготовленість і плановість (лекція, доповідь тощо);

– певна тривалість у часі;

– індивідуальна композиційна побудова значних за розміромуривків;

– розгорнутіші й складніші синтаксичні побудови;

– композиційна завершеність і загальна структурна цілісність висловлювання.

Полілог – форма спілкування між кількома особами.

Полілог характеризується такими ознаками:

– залежність від ситуації, в умовах якої відбувається спілкування; високий рівень непідготовленості;

– істотне значення правил ведення полілогу;

– більш-менш однакова участь у спілкуванні всіх учасників.

У межах названих форм і відбувається усне фахове спілкування.