Щоденник самоконтролю спортсменаЩоденник самоконтролю спортсмена З перших днів підготовки треба навчати спортсмена вести щоденник. В ньому слід занотовувати час початку та закінчення заняття, місце та умови проведення, зміст тренування, дозування навантажень, результати. Доцільно використовувати диктофон. Відзначаються також найбільш вдалі рухи та пов'язані з ними відчуття. В щоденнику також відзначаються недоліки та помилки і т. ін., що потребує уваги та корекції в подальших тренуваннях. Важливою є регулярна фіксація у щоденнику результатів виконання контрольних вправ. Також занотовуванню підлягає все, що стосується режиму - тривалість та якість сну, харчування, відпочинок, самопочуття, показники самоконтролю: 1. ЧСС за 10 с в той самий час в умолвах основного обміну. 2. Самопочуття (САМ) об'єктивно безпосередньо після сну, за 5-ти бальною шкалою: "5" - відм., "4" - добре, "3" - задов., "2" - погане, "1" - дуже погано. САМ визначається одразу після вимірюваннч ЧСС. Спортсмен спочатку може невірно оцінювати самопочуття, тому необхідно співставляти суб'єктивну оцінку САМ з іншими покзниками самопочуття та спортивними результатами. Покзаник САМ 1-2 свідчить про порушення режиму, надмірні навантаження, початок захворювання. 3. Динамометрія кистьова (КФ). Вимірюється безпосередньо після САМ, в одному положенні, тим самим рухом, один раз. Показовою характеристикою є динаміка КФ протягом мезоциклів. Зниження КФ може свідчити про недостатне відновлення, перетренованість, порушення режиму. 4. Вага тіла вимірюється двічи - перед і після основним тренувальним заняттям. Крім того, можливе вимірювання ваги щоденно перед сніданком. 5. Бажання тренуватися (БТ) оцінюється суб'єктивно перед початком заняття чи стартом за 5-ти бальною шкалою. Зменшення БТ потребує обов'язкового з'ясування тренером причини. 6. Визначення працездатності (ПР) за 5-ти бальною шкалою. Всі ці показнкии занотовуються в щоденнику. Величину наванта жень відзначають за показниками обсягів і інтенсивності. Щоденниу спортсмена може містити в собі безцінну інформацію для тренера. 2.Передача інформації в навчально-тренувальному процесі Засоби і методи передачі інформації в спорті розподіляються на основні та допоміжні. 2.1. Основні засоби і методи передачі інформації. До основних засобів і методів передачі інформації належать слово та показ. Призначення словесних засобів і методів навчання в спорті: - створити уявлення про техніку вправи (прийому) та варіанти тактики; - забезпечити організацію дій учнів та керівництво ними; - передати необхідні знання; - активізувати творче ставлення спортсменів до підготовки; - стимулювати інтелект; - вирішувати виховні задачі. Крім того, слово тренера - засіб оцінки, заохочення чи покарання спортсмена. Використовуючи слово з цією метою тренерові слід врахувати належність спортсмена до інтровертів (осіб, так би мовити, спрямованих "до себе") чи екстравертів ("назовні"). Для перших більшим стимулом може бути хвала, для других - можливо, критика. Заохочення словом особливо доцільно на початкових етапах підготовки. В роботі з кваліфікованим спортсменом нема потреби щоразу (в кожній спробі) відзначати успішність дій. Можна сформулювати низку вимог до мови тренера. Вона має бути: - точною та зрозумілою; - лаконічною; - образною; (щоб не викликати напруження уваги та думки для розуміння вказівок тренера) - різноманітною за змістом та інтонацією; - коректною та правильною з т.з. літературності. Велике значення має культура мови, дикція, емоційна, але чітка побудова фраз, вміння говорити експромтом. Жести і міміка пожвавлюють мову, вона стає емоційно насиченою. Тренер має урізноманітнювати мову, наприклад, гумором, жартом чи доброзичливою іронією. Щоб впевнитися, чи зрозумів учень вказівки, доцільно запропонувати їх репетувати. Вимога щодо лаконічності пов'язана із відсутністю взаємозв'язку між тривалістю пояснень та якістю виконання вправ. В роботі з новачками тривалі деталізовані пояснення швидше шкідливі, ніж корисні. Образність мови може реалізовуватися шляхом порівняння техніки вправи із роботою механізмів, рухами тварин тощо. Можна підкреслити рух певної ділянки тіла, чи створити особливу уяву про напрям руху. Образ руху, що створюється, має чітко віддзеркалювати сутність дії. Наприклад, в швидкісно-силових рухах, установка на швидше виконання дає кращий ефект, ніж установка "на силу". Тому стрибуну чи метальнику, важкоатлету чи фехтувальнику краще казати "роби швидше" ніж "роби сильніше". Тренер має прагнути визначити короткими висловами кожну частину (до елементів) вправи. В цьому випадку, природньо, слід витратити певний час на вивчення змісту термінів та їх запам'ятовування спортсменом. Особливий елемент мови тренера - команда (наказ). Вона дозволяє краще організувати спортсменів, керувати рухами, стимулювати зусилля тощо. Команда може мати вигляд сигналів: оплеску, вигуку і т.ін. Якщо призначення такого сигналу - акцентування зусилля, то його слід подавати з певним випередженням. До основних засобів передачі інформації належить також показ, що має дві основні форми - безпосередній та опосередкований (через використання ілюстративних матеріалів). Безпосередній показ має низку різновидів: - реальний, тобто демонстрація рухів тренером чи спортсменом; - умовний - імітація рухів; - лідирований - в процесі виконання вправи спортсменами; - контрастовий - демонстрація рухів, що їх слід уникати (може призвести до формування хибнгого уявлення руху). Важливе значення мають жести, за допомогою яких тренер ніби диригує діями спортсменів, керує напрямом, темпом та ритмом рухів. Жести використовуються також для підбадьорювання, попередження помилок, демонстрації ставлення до поведінки тощо. Можуть використовуватися замість команди чи з метою спілкування (наприклад, сигнал про доцільну дію і т.ін.). Методичні рекомендації щодо безпосереднього показу: - при первісному показі слід уникати імітації рухів (умовного показу). Ідеальною є ситуація, коли спортсмен вперше бачить вправу в її найкращому виконанні в умовах змагань; - для акцентування певних параметрів руху доцільні паузи та збільшена амплітуда; - доцільно максимально скоротити паузу між демонстрацією та виконанням вправи; - контрастовий показ застосовується лише тоді, коли іншими засобами не вдалося досягнути спорсменом розуміння помилки. Звернути увагу на коректність, щоб не викликати образи. Показ помилкових поз та рухів обов'язково (!) має завершитися демонстрацією вірного виконання. Безпосередній показ доцільно застосовувати під час формування цілісного образу дії. Для акцентування уваги протягом тривалого часу на окремих характеристиках вправи доцільним є використання ілюстративних матеріалів - рисунків, моделей, макетів, схем, відеозаписів та відеограм тощо. Вимоги до використання ілюстративних матеріалів: - використання відеозаписів техніки видатних спортсменів; - використання "уповільненої" стрічки та звичайної за схемою звичайна -"повільна" -звичайна; - тренер заздадегідь має відзначити моменти, на які слід звернути увагу учням; - не демонструвати ілюстративні матеріали випадково до початку занять; - використовувати невелику кількість ілюстрацій в одному занятті. 2.2. Допоміжні засоби і методи передачі інформації. До допоміжних засобів належать: - звуки під час виконання вправ; - сліди на землі, снігу, льоду; - орієнтири; - спеціальні пристрої термінової інформації. Звуки, що виникають під час виконання вправ та рухів можуть створювати уяву про їх темп, ритм, і, як наслідок, про якість виконання. Приклади - звук кроків в бігові, зброї у фехтуванні тощо. Сліди можуть інформувати про параметри рухів в бігові, фігурному катанні, ковзанярському спорті. До цієї ж підгрупи можна віднести відображення в дзеркалі. По ньому спортсмен сам може контролювати правильність виконання вправ, що не пов'язані з великими пересуваннями. Орієнтири поділяються на такі основні групи: - окремі предмети (м'яч, прапорці, мотузки тощо) та лінії (на підлозі, снаряді і т.ін.); - положення та рух частин тіла стосовно одна одної чи спору ди; - обмежувачі рухів (наприклад, додатковий бар'єр); - чуття, що виникають при виконанні рухів.Мають два різновиди: - чуття, що передаються між тренером та спортсменом безпосередньо (бокс) чи через зброю (фехтування); - чуття, що інформують самого спортсмена про якість виконаних рухів. Спеціальні пристрої. Це технічні засоби термінової інформації, що безпосередньо під час виконання вправи сигналізують про їх якість. Конструкція технічних засобів термінової інформації змінюється залежно від особливостей техніки, середовища, рецепторів, на які впливають: - слухові; - зорові; - тактильні Питання для самопідготовки 1. Зміст педагогічної діяльності тренера. 2. Специфіка дидактичних принципів в спорті. 3. Вплив занять спортом на всебічний розвиток особи. 4. Вплив занять спортом на формування моральних якостей. 5. Вплив занять спортом на інтелектуальний розвиток особи. 6. Вплив занять спортом на розвиток вольових якостей. 7. Можливий негативний вплив спорту на особистість. 8. Система спеціальних знань, що необхідна спортсменові 9. Структура та зміст щоденника самоконтролю спортсмена 10. Основні засоби та методи передачі інформації в навчально-тренувальному процесі 11. Словесні засоби та методи передачі інформації в навчально-тренувальному процесі 12. Вимоги до мови тренера 13. Безпосередній показ як засіб передачі інформації в навчально-тренувальному процесі 14. Опосередкованийй показ як засіб передачі інформації в навчально-тренувальному процесі 15. Допоміжні засоби і методи передачі інформації.
ЛІТЕРАТУРА Основна: 1. Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. -К.: Олимпийская литература, 1997. - 583 с. 2. Платонов В.Н. Адаптация в спорте. - К.: Здоров’я, 1988. - 215 с. 3. Деркач А.А., Исаев А,А. Педагогическое мастерство тренера. - М.: Физкультура и спорт, 1981. - 375. Додаткова: 1. Булатова М.М., Платонов В.Н. Спортсмен в различных климатогеографических и погодных условиях. - К.: Олимпийская литература, 1996. - 176 с. 2. Верхошанский Ю.В. Программирование и организация тренировочного процесса. - М: ФиС, 1985. - 176 с. 3. Гавердовский Ю.К. Опыт трактовки ортодоксальной дидактики в современном контексте обучения спортивным упражнениям // Теория и практика физической культуры. - 1991. - № 8. - С.12-20. 4. Гірник А.М. Основи психопедагогіки: Навч. посібник для ад’юнктів (аспірантів), слухачів ФПК, викладачів вузів, рекомедований Міністерством освіти України. - К.: КВГІ, 1996. - 136 с. 5. Гірник А.М. Посередництво в трудових конфліктах. - К.: 1998, - 52 с. 6. Горбунов Г.Д. Психопедагогика спорта. - М.: Физкультура и спорт. - 208 с., ил. (Наука - спорту: Психология). 7. Государев Н.А. Так становятся чемпионами (комментарии психолога). - М.: Физкультура и спорт, 1989. –190 с. 8. Гуськов С.И. Спортивный маркетинг. - К.: Олимпийская литература, 1995. -296 с. 9. Келлер В.С. Деятельность спортсмена в вариативных конфликтных ситуациях. - Киев: Здоров’я, 1977. 10.Каунсилмен Дж. Наука о плавании (пер. с англ.) - М.: Физкультура и спорт, 1982. - 208., ил. 11.Келлер В.С., Платонов В.М. Теоретико-методичні основи підготовки спортсменів. - Львів: Українська Спортивна Асоціація, 1992. - 269 с. 12.Лапутин А.Н., Уткин В.Л. Технические средства обучения: Учеб. пособие для ИФК. - М.: Физкультура и спорт, 1990. - 80., ил. 13.Ниренберг Дж. И. Гений переговоров / Пер. с англ. - Минск: ООО “Попурри”, 1997. - 416 с. 14.Освітньо- кваліфікаційна характеристика спеціаліста фізичного виховання і спорту.-01017.010203 Спеціальність “Олімпійський та професійний спорт”. 15.Педагогічна майстерність / Під заг. ред. І.А.Зязюна. - К.: Вища школа, 1997. - 349 с., іл. 16.Педагогика спорта / Тер-Ованесян А.А., Тер-Ованесян И.А. - К.: Здоров’я, 1986. -208 с. 17.Пірен М.І. Основи конфліктології: Навч. посібник.- 2-е вид. -К., 1997. -212 с. 18.Про фізичну культуру і спорт. Закон України. 19.Родионов А.В. Психофизическая тренировка. - М.: ТОО “Дар”, 1995. - 64 с., ил. 20.Тер-Ованесян А.А., Тер-Ованесян И.А. Обучение в спорте. - М.: Советский спорт, 1992. -192 с. 21.Туманян Г., Харацидис С. Профессия - тренер // Теория и практика физической культуры. -1998. - № 1. - С.28-29. 22.Управление тренировочным процессом высококвалифицированных спортсменов / Запорожанов В.А., Платонов В.Н., Келлер В.С. и др. - К.: Здоров’я, 1985. - 192 с. 23.Цзен Н.В., Пахомов Ю.В. Психотехнические игры в спорте. - М.: Физкультура и спорт, 1985. -160 с., ил.
|
