Особливість «Методики правового навчання» як навчальної дисципліни

 

Розбудова системи освіти в Україні, сучасний рівень розвитку науки і техніки вимагають якісно нового погляду на виховання і навчання студентської молоді, фахову підготовку, що потребує нових підходів до педагогічного процесу у школі. Традиційна системи навчання знаходиться в стані перебудови, впроваджується струнка система змісту і технологій навчання, належне місце серед яких посідають нові інформаційні технології, що спираються на досягнення психології, педагогіки та дидактики.

Нині суттєво змінюється завдання школи. Вчитель правознавства має знати не лише законодавство та акти правозастосування, уміти їх розв’язувати і тлумачити, його професійна діяльність зобов’язує мати глибокі знання з педагогіки, психології, знати норми моралі, звичаїв та традицій суспільства.

Він має бути готовим до участі у правовому вихованні учнів загальноосвітніх шкіл, а для цього необхідно оволодіти методами, формами і засобами педагогічного впливу на особистість, а також формами, засобами і методами самовдосконалення.

Формування упродовж багатьох років певних концепцій в області правового навчання і виховання підростаючого покоління, а також системи методичних прийомів, за допомогою яких досягалися ті або інші цілі правової освіти, дозволили констатувати факт народження на світло відносно молодої області знань – «Методики викладання правознавства» («Методика правового навчання»). Так назвали педагогічну науку про завдання, соді методах навчання праву. Загальновідомо, що система наук може бути умовно розділена на природні, громадські і технічні науки. Оскільки юриспруденція належить саме до категорії громадських наук, то і знання про те, як краще вивчити правову дійсність і передати своїм нащадкам навички правового регулювання громадських стосунків з метою досягнення щасливого і організованого суспільства, можуть бути віднесені до таких наук.

Методика має своїм предметом сукупність методичних прийомів, засобів навчання праву, формування умінь і навичок поведінки в правовій сфері. Це наукова дисципліна, що здійснює відбір юридичного матеріалу в шкільний навчальний предмет "Правознавство" і розробляє на основі загально дидактичної теорії методичні засоби для формування правової культури молоді. Методика навчання правознавства дозволяє удосконалювати освітній процес. Використовуючи її досягнення, професійний педагог може уникнути помилок, підготувати дійсно грамотних, вихованих людей, які займуть гідне місце в громадському житті.

Основна мета курсу “Методика викладання правознавства” – теоретична та практична підготовка майбутніх вчителів правознавства в галузі правового навчання в умовах шкільної освіти.

Завдання курсу:

- спроектувати систему методичних знань, що відображають специфіку правової освіти в сучасних умовах;

- сприяти формуванню вмінь вирішувати актуальні методичні проблеми правової освіти учнів;

- привертати увагу майбутнього фахівця до сучасних актуальних проблем правової освіти: цінності, система, процес та результат, інновації правового навчання.

Правова культура самих школярів являє собою складну психологічну, особову освіту, що представляє сукупність стійких характеристик правосвідомості і діяльності (поведінки) на основі правових норм.

Очікувані результати- в результаті вивчення курсу студенти повинні оволодіти певними юридичними та педагогічними компетенціями. Необхідно засвоїти:

· основні принципи побудови змісту правової шкільної освіти;

· теорію та методику формування правової культури у дітей, підлітків і молоді;

· методики проведення різних типів уроків з правознавства;

· методики запровадження елементів сучасних інноваційних технологій.

Необхідно вміти:

· використовувати юридичну термінологію з різних галузей права;

· планувати навчальну діяльність в навчально-виховному процесі;

· розробляти форми, прийоми перевірки знань та вмінь вихованців відповідно вимог особистісно-орієнтованої освіти;

· формулювати дидактичні мету у відповідності з вимогами навчальної дисципліни;

· аналізувати урок правових знань;

· аналізувати індивідуальні, інтелектуально-психологічні особливості школярів;

· використовувати наочність, робити самоаналіз;

· використовувати методи стимулювання навчально-пізнавальної діяльності.

· розробляти сценарії позакласних правовиховних заходів.

Таким чином, правові знання є обов'язковим компонентом шкільної суспільствознавчої освіти. Основи соціальних наук складають ядро шкільної соціогуманітарної освіти.

«Методика» – від давногрец. «спосіб пізнання», «шлях дослідження». Складовою частиною методики викладання основ соціальних наук є методика викладання правових знань в школі. МВП будучи педагогічною наукою розробляє процес навчання правознавству. Методика правового навчання – це педагогічна наука про завдання, зміст, методи навчання правовим знанням. Визначає теоретичні засади навчання правознавству учнів загальноосвітньої школи,рекомендує вчителям найефективніші методи і прийоми вдосконалення навчання правознавству школярів.

Методика правового навчання, вивчаючи закономірності процесу правового навчання, дає відповіді на питання: навіщо учити? чому учити? як учити?

Методика правового навчання розробляє цілі, зміст, організацію і методи викладання правових знань, необхідні для ефективної правової освіти школярів.

Не секрет, що сьогодні саме правові знання дозволяють успішно вести бізнес, активно брати участь в політичному житті країни або просто мати хороший доход.

– відбір учбового правового матеріалу і формування спеціальних правових курсів для системи навчання

– створення спеціальних правових повчальних програм, підручників і методичних посібників

– відбір засобів навчання, визначення системи методичних прийомів і організаційних форм навчання праву, а також викладання правового курсу

– постійне вдосконалення методів навчання праву з урахуванням результативності застосування вже існуючих. Методика навчання праву – дуже динамічна наука, що обумовлено не лише тим, що міняється законодавство, яке треба розглядати по-іншому, з'являються нові норми права і моделі поведінки людей, але і тим, що змінюються підходи учених до питань організації правової освіти, що передбачає формування правової культури суспільства. Позначимо основні функції такої науки:

1. Практико-організаційна. Вона дозволяє дати конкретні рекомендації педагогам по вибудовуванню грамотної системи правового навчання і виховання в державі. З цією метою узагальнюється і систематизувався досвід правового навчання за кордоном і в нашій країні, виявляються певні закономірності, які виявилися дуже результативними в освіті і формуванні правової грамотності людини.

2. Світоглядна. Така функція забезпечує формування певних стійких поглядів учнів на питання правової дійсності, розуміння цінності права і його установок, а отже, необхідності поваги і дотримання законів держави, прав особи.

3. Евристична. Вона дозволяє виявляти деякі пропуски у вивченні правових питань і з потреби заповнювати їх новими ідеями по передачі і осмисленню правового життя.

4. Прогностична. У рамках рішення завдань правового навчання, формування правової культури особи така функція дозволяє передбачати заздалегідь можливий результат процесу навчання у вигляді моделей навченої і коригувати шляхи їх досягнення.

У рамках методики навчання праву розглядаються питання організації конкретного учбового зайняття по праву, діагностики знань і умінь навчаних, а також наукової організації праці учителя і учня. Будь-який професіонал в цій області повинен навчитися створювати свою методику правового навчання (навіть якщо вона не носитиме авторський характер і буде сформована на базі існуючих підходів навчання праву, з особливими відмінностями, стосовно конкретної аудиторії учнів). Загальновідомо, що не можна повторити ніщо унікальне, а це означає, що немає сенсу сліпо запозичувати чужий досвід, накопичений роками і узагальнений наукою. В зв'язку з цим викладач права повинен навчитися творчому осмисленню пропонованих варіантів правового навчання.

Будь-яке навчання безпосередньо залежить від цілепокладання, тобто. визначення цілей, які, як правило, виходять від держави (чи закріплені його силою) і формуються потребами громадського розвитку. Мета – це уявне представлення кінцевого результату педагогічній діяльності, а тому вона визначає необхідні дії учителя для її досягнення. Педагог, організуючий пізнавальну діяльність учнів, формує конкретну мету в єдності трьох її компонентів:

– навчання (йдеться про засвоєння знань, умінь, навичок);

– виховання (формування особових якостей, світогляду);

– розвитку (вдосконалення здібностей, розумових сил і т. д.).

Виділяють спільні цілі і конкретні (оперативні). Останні пов'язані з організацією окремих заходів, уроків. У нових державних нормативних документах (Концепції граждановедческого, суспільствознавчої і правової освіти, базисному учбовому плані, інструктивних листах Міністерства освіти України) визначена важливість виховання людини з високим рівнем правової культури, що добре знає свої права, обов'язку і поважаючого права інших людей, толерантного в спілкуванні, демократично і гуманно налагодженого в рішенні правових конфліктів.

– підвищення рівня правової культури суспільства;

– виховання громадянина, здатного відстоювати і захищати свої і чужі законні інтереси, формування його активної громадянської позиції;

– формування навичок правомірної поведінки, поваги законів країни і міжнародного права;

– формування нетерпимості до насильства, воєн, злочинів;

– вивчення національних і демократичних традицій і цінностей, на базі яких відбувається вдосконалення права або формування його нових установок і інш. Сучасна інтеграція України досвітової спільноти дозволила звернути особливу увагу на правила міжнародного права і ті демократичні завоювання, які вдалося відстояти людям у боротьбі з беззаконням, злом і насильством.

Зміст навчання праву в школі представлений у вигляді модуля (частини) Державного стандарту знань освітньої області «Суспільствознавство» (у цьому документі вказується, що обов'язково повинен знати, уміти той, хто навчається праву в школі або іншим чином здобуває середню освіту, як необхідно перевіряти, діагностувати процес навчання, щоб підготовка школярів здійснювалася якісно), а також виражений в програмах, підручниках.

Методика навчання праву вивчає способи діяльності в області правового навчання – методи, які можуть бути найрізноманітнішими, проте усі вони дозволяють зрозуміти, як учити сучасного школяра праву, як розвивати його здібності, формувати загально навчальні уміння і навички. Фахівці виділяють форми навчання праву: групову, індивідуальну тощо.

Методика навчання праву створила і свої підходи до розуміння типів уроків (наприклад, вступний або повторно-узагальнюючий), засобів учбової роботи(робочі зошити, хрестоматії, відеофільми і т.п. – тобто все, що допомагає учбовому процесу і забезпечує його). Методика навчання праву спирається на пізнавальні можливості дітей, особливості їх вікових, фізіологічних характеристик організму. В зв'язку з цим навчання праву в початковій школі помітно відрізнятиметься від такого ж процесу в старшій школі. Про ефективність правового навчання судять і по досягнутому рівню знань і умінь учнів, а тому в області методики навчання, праву вироблений цілий механізм діагностування якості навчання.

Методика навчання праву як наука постійно удосконалюється. З'являються нові підходи учених до процесу навчання, відходить в минуле те, що є не ефективним в практиці роботи. У основі будь-якої науки, як правило, знаходиться ціла система принципів – початкових начал, від яких залежить те, як розвиватиметься ця наука далі, що може дати вона нам вже сьогодні.

Сучасна методика навчання праву базується на наступних принципах:

– варіативній і альтернативності моделей правового навчання – це означає, що існує багато різноманітних підходів в області навчання праву і вони реально існують в практиці(це пов'язано з відсутністю єдиної, строго обов'язкової системи правової освіти: в різних регіонах склалися свої традиції і особливості правового навчання, які, безумовно, грунтовані на вимогах держстандарту знань);

– особово-орієнтованого підходу, що забезпечує індивідуалізацію і диференціацію навчання праву(робота з кожним навчаним, з опорою на його рівень здібностей, можливостей сприйняття правового матеріалу, яка дозволяє забезпечити розвиток, навчання кожного, хто виявився включеним в освітній процес);

– максимальної системи активізації пізнавальної діяльності учнів з опорою на їх соціальний досвід (школярі повинні навчитися самостійно добувати знання, активно брати участь в учбовій діяльності, а не бути пасивними споглядачами того, що відбувається, примусово виконуючи "настанови" дорослих, педагогів.

Для того, щоб правові поняття краще запам'ятовувалися і були ясні, рекомендується різноманітити теоретичні положення науки прикладами реального життя, в якому школяр є учасником, – так враховується його соціальний досвід);

– освіті на основі позитивних емоційних переживань суб'єктів процесу навчання в режимі діалогової співпраці "учитель-учень" (правове навчання може бути успішним тільки на рівні взаємоузгодженого, доброго, шанобливого відношення учителя і учнів один до одного);

– вибудовуванні професійно грамотної і апробованої вертикалі правової освіти, яка носить багатоступінчастий характер(навчання праву в дитячому саду, школі, внз). Це означає, що правове навчання має бути поетапним: починаючись в ранньому дитячому віці, воно триває до старшого ступеня в школі, природно, цим не обмежуючись;

– впровадженні дослідницького компонента в систему взаємоузгоджених дій учителя і учня (в процесі навчання праву педагог разом зі своїм вихованцем пізнає право, "відкриваючи" нові механізми його дії, систематизуючи, узагальнюючи правові явища);

– використанні сучасних методів правового навчання, у тому числі телекомунікаційних технологій, дистанційного правового навчання і роботи в системі Інтернет. Нові електронні підручники по праву, мультимедійні програми вимагають іншої методики навчання. Зростає значущість самостійної роботи учнів. У випускному класі школярі розглядають норми цивільного, кримінального, трудового, сімейного, адміністративного і конституційного права.

Приділяється особлива увага знаменитим особам, що прославили юриспруденцію, афоризмам і висловам минулих років, що мають принципове значення для сучасного життя. Безумовно, такий підхід має безліч достоїнств.

Слід звернути увагу на те, що правове навчання складається на базі комунікативної взаємодії учасників цього процесу, за допомогою теоретичного осмислення права формується культура людських взаємовідносин і складаються основи професійної юридичної мови, розвивається понятійне мислення. Відомий педагог В.О. Сухомлинський писав: "Я переконаний, що безліч конфліктів, що нерідко закінчуються великою бідою, мають своїм джерелом невміння теоретично зрозуміти, що ти хочеш від іншої людини, а отже, і невміння це виразити в мові". В процесі правового навчання ми усвідомлюємо, наскільки велика роль людського слова і як важливо мати грамотні теоретичні уявлення про явища, що вивчаються.

Передача юридичної інформації може здійснюватися від учителя до групи учнів (ретиальный вербальний процес) або від учня до учня, від педагога до конкретного учня (аксіальний вербальний процес). Мовний компонент такого підходу навчання є ведучим. Проте не менш істотну роль грає і невербальна комунікація, що допомагає транслювати правову інформацію за допомогою жестів, міміки і пантомимики (рухи тіла), – цим займається кінесика.

При цьому школяр виступає не лише як об'єкт правового навчання, але і як суб'єкт, що активно сприймає почуте. Розвиваються навички дослідницької діяльності учнів. Вони намагаються виконати нестандартні завдання, засвоюючи особливості наукового пошуку, характерні для ученого, що відкриває нові закономірності в юридичній теорії і практиці. Якщо учні стикаються у вченні з альтернативною ситуацією невизначеності, то вони освоюють і ази теорії ухвалення рішень, коли формуються уміння вибрати альтернативу на основі аналізу наявної інформації. Формування умінь робити самостійний вибір і бути відповідальним за рішення, що приймаються, є важливим чинником правового навчання школярів. Такий підхід, на думку авторів, надає істотну допомогу в підготовці до подальшої освіти у внз, аспірантурі і т. д.

Вивчення теоретичних питань з різних галузей права дозволяє розвинути у навчаючихся абстрактне аналітичне та критичне мислення. Так, вони вчаться аналізувати юридичні події, політико-правові процеси та правові відносини в суспільстві.