Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Правила поведения в пешем походе

Історія Півдня України включає комплекс важливих науково-дослідницьких проблем, які потребують подальшого вивчення та переосмислення зроблених у минулому оцінок. Однією з таких проблем, навколо якої протягом останнього десятиріччя сконцентрована переважна увага вітчизняних істориків, виступає дослідження діяльності селянського повстанського руху та репресивної політики радянської влади у Катеринославській губернії у 1920 – 1921 рр. Разом з цим надзвичайно важливим завданням для сучасних істориків є переоцінка досягнень радянської історичної науки щодо політики державного будівництва радянської влади у 1921 р. і більш активне звернення до її позитивних здобутків.

Особливості землеволодіння, національного та соціального складу населення, рівень релігійної та національної свідомості зумовили появу феномену Катеринославщини, виокремлення її регіональних особливостей. Ці особливості яскраво проявилися у період завершення громадянської війни та переходу до нової економічної політики.

Катеринославська губернія після завершення бойових дій на фронтах громадянської війни продовжувала залишатися на воєнному становищі до липня 1922 р., а у деяких повітах ще довший час. Розмах селянського повстанського руху у 1921 р. зробив Катеринославщину одним з двох найбільших в Україні – поряд з Київщиною – центрів повстанської боротьби.

У радянській історичній науці проблема селянського повстанського руху характеризувалася як “внутрішня контрреволюція” та “куркульський бандитизм” [див. напр.: 18; 19]. Протягом останнього десятиріччя вітчизняними вченими опрацювано значну кількість архівних джерел та розкрито багато нових сторінок історії українського селянства у період громадянської війни та 20-х років. Найбільш активно історичні дослідження ведуться у двох напрямках: вивчення проблеми політичного терору щодо сільського населення та розкриття різних форм опору селянства, розгортання селянського повстанського руху. Так, ґрунтовні праці, присвячені характеристиці селянського повстанського руху та аналізу карально-репресивної політики радянської влади щодо селянства в Україні 20-х років створили О. І. Ганжа, Ю. В. Котляр, В. В. Ченцов [7; 17; 30]. Дослідженням різних аспектів селянського повстанського руху, його особливостей на Катеринославщині, репресивної політики більшовиків займаються дніпропетровські вчені Д. В. Архірейський [1-4], А. І. Голуб [9], О. Л. Тупиця [26; 27] та інші. Таким чином дослідниками створено загальну картину діяльності селянських повстанських рухів, з’ясовано широкий комплекс методів боротьби радянської влади проти повстанців, однак всебічної історії селянських повстанських рухів на Катеринославщині з усіма їх особливостями поки що не створено. Також немає робіт, які б цілісно розкривали характер відносин селянства з радянською владою, а не лише опір і протистояння. Одним з питань, яке вимагає додаткових досліджень, є мотивація участі селянства в повстанських формуваннях. Певні аспекти історії селянських повстанських рухів на Катеринославщині у 1921 р. розкриємо у даній статті.

Метою повідомлення є аналіз характеру взаємовідносин більшовицької влади та селянства на Катеринославщині у 1921 р. Науково-дослідницькі завдання, поставлені у роботі: характеристика особливостей селянського опозиційного руху та форм опору (заворушення, змови, підпільна діяльність тощо), висвітлення масштабів та ідеологічного спрямування повстанського (збройного) руху на Катеринославщині, аналіз державної політики щодо селян у аграрній галузі, соціально-економічне становище селянства, розкриття політичної та антирелігійної пропаганди радянської влади, проведення нею культурно-освітньої роботи серед селянства. Джерельною базою дослідження виступає наукова література та документи Державного архіву Дніпропетровської області.

1921 р. вважається переломним у встановленні радянською владою стосунків із селянством та її боротьбі з повстанцями. Відносини українських селян з більшовицькою владою були непростими. Перепоною між ними виступала продрозкладка, а потім продподаток [30: 188-189]. Невдоволення селян викликали також мобілізації, протиправні дії представників влади, ігнорування більшовицьким режимом національних традицій, релігійних почуттів українського народу.

Селянський опозиційний рух на Катеринославщині у 1921 р. охоплював різні форми опору (збройна боротьба, заворушення, змови, підпільна діяльність). Розгортанню збройного повстанського руху на Катеринославщині сприяли зручні природні та об’єктивні умови: великі лісові масиви і наявність значного прошарку заможних господарів, яких співробітники Катеринославської губернської надзвичайної комісії (далі – КГНК) кваліфікували як “куркульський” з петлюрівським відтінком елемент, а також махновських формувань [22: 94]. Змови, підпільна діяльність та агітація були пасивними проявами опозиційного руху на Катеринославщині. У таких злочинах радянські джерела звинувачують в основному інтелігенцію: лікарів, вчителів, які дотримувалися націоналістичних поглядів. Розповсюдженням провокаційних чуток у Павлоградському повіті займалися, за інформацією повітового політбюро станом на 15 червня 1921 р., співробітники відділів народної освіти і соціального забезпечення [12: 331]. Повітове політбюро у серпні 1921 р. вважало відділ народної освіти Павлоградського повіту “контрреволюційним” осередком, а його співробітниці Нечеса і Журавльова звинувачувалися у веденні петлюрівської агітації [12: 482]. На чекістському обліку станом на 30 серпня 1921 р. у Павлоградському повіті було також дві петлюрівські змови [24]. У вересні 1921 р. петлюрівську агітацію радянські органи влади відзначали і на Нікопольщині [23: 70].

Однак найбільшого клопоту органам влади завдавав збройний селянський опір, який часом паралізував роботу всіх державних органів на селі і перешкоджав втіленню політики радянської влади. За масштабами збройного повстанського руху Катеринославська губернія займала друге місце в Україні після Київщини. За офіційними повідомленнями станом на 7 липня 1921 р. в губернії існувало сім діючих повстанських формувань загальною кількістю 650 чол. [30: 189]. У середині серпня, за даними КГНК, кількість “банд” зросла до дванадцяти збройних загонів чисельністю близько 900 чол. [22: 96]. Наприкінці року (у листопаді – середині грудня) на Катеринославщині, за даними чекістів, діяло 5-6 повстанських загонів загальною чисельністю у 90-130 осіб [23: 97]. Повстанські загони не мали сталого складу – повстанці у міру необхідності виходили з них (для посівних робіт чи з тактичних міркувань працювати в органах радянської влади) і поверталися. За винятком великих формувань, діяльність переважної більшості повстанських загонів обмежувалася територією свого повіту. Найбільших масштабів селянський повстанський рух набрав у Павлоградському, Криворізькому та Новомосковському та повітах.

За ідеологічною спрямованістю повстанських формувань Катеринославщини вчені виділяють махновський, петлюрівський рухи і звичайний кримінальний бандитизм. Матеріали діяльності повітових воєнних нарад свідчать також про повстанські загони іншого ідеологічного спрямування, однак докладно з’ясувати його не дозволяє обмеженість джерельної бази.

Особливу активність у губернії, як свідчать офіційні радянські джерела, проявляли махновські повстанські формування. Регіоном їх діяльності співробітники таємно-оперативного відділу КГНК називають Павлоградський повіт [22: 96]. У квітні 1921 р. боротьбу проти радянської влади тут продовжували регіональні махновські командири Брова, Матвієнко, Савонов [6: 555-556; 10: 57зв]. У цьому ж повіті діяв і загін Керенського, політичне спрямування якого характеризується неоднозначно: таємно-оперативний відділ КГНК називає його махновським [22: 96], а помічник командуючого Харківським військовим округом Германович – кримінальним формуванням [23: 70]. У серпні 1921 р. діяльність дрібних махновських загонів на Катеринославщині, за даними таємно-оперативного відділу КГНК, активізувалася, а продовження “кампанії по вилученню продподатку” посилило селянський опір [22: 96]. У вересні 1921 р. базою махновщини вважався також Новомосковський повіт [23: 70]. Загалом за період з 1 червня по 1 грудня 1921 р. у губернії махновцями було вчинено 39 нападів на державні об’єкти (залізничні станції, мости, склади тощо) і населені пункти [4: 117].

Серед великих кримінальних загонів, які діяли в губернії, документи повітових воєнних нарад називають загони Начиненого, Керенського тощо [23: 70]. За даними КГНК, “аполітичний” загін Начиненого, який становив 8, а часом 25 осіб, був озброєний кулеметом, грабував і вбивав радянських працівників та міліцію, нападав на потяги [22: 96]. Дрібні кримінальні формування, яких було багато, грабували й місцеве населення. Вони користувалися відсутністю міцної влади, як це було, наприклад у Верхньодніпровському повіті: при потуранні місцевої міліції там постійно втікали бандити і процвітало винокуріння [10: 61]. Боротьбою з кримінальними загонами займався в основному відділ по боротьбі з бандитизмом КГНК [22: 95]. Селяни, яких грабували всі політичні режими, особливо потерпали від конфіскації повстанськими формуваннями продовольства. Такі конфіскації та примусові мобілізації до повстанських формувань місцевих мешканців підривали авторитет повстанства і сприяли зростанню селянських симпатій до радянської влади, від якої вони очікували розгрому бандитизму у губернії і стабілізації суспільно-політичного життя.

Петлюрівський рух на Катеринославщині набрав значно меншого розмаху, ніж на Правобережній Україні. Ю. В. Котляр вказує на характерну особливість Півдня України, яка багато в чому визначила тут розвиток петлюрівського руху, – слабкий вплив національних влад та велика кількість заможних селян [17: 48]. Соціальною базою петлюрівського руху у губернії були вчителі, інтелігенція, заможні селяни, яких об’єднувала спільна мета – повалення радянської влади і проголошення Української Народної Республіки як альтернативної більшовикам. Повстанські загони петлюрівського спрямування на Катеринославщині підтримували також хуторяни, господарства німців-колоністів та менонітів [15: 67], які не погоджувалися із зрівняльною аграрною політикою радянської влади та зазнали жорстоких розправ під час громадянської війни від махновських загонів.

Серед повстанських формувань, які підтримували ідеологію петлюрівського руху на Катеринославщині, офіційні радянські джерела у 1921 р. називають загони Іванова на Криворіжжі, Круглова на Нікопольщині [23: 63, 71].

Федір Іванов був одним з найбільш відомих отаманів Херсонщини і Катеринославщини, повстанське формування якого у 1920 – першій половині 1921 рр. діяло на стику Катеринославської, Миколаївської та Кременчуцької губерній. У цей період загін Іванова виступав територіальним відділом махновських військ [6: 556; 17: 123]. Наприкінці липня – на початку серпня 1921 р. Федір загинув у бою і загін очолив його брат Григорій [17: 124]. Повстанці все більше стали потрапляти під вплив петлюрівської ідеології. Так, у серпні 1921 р. загін Григорія Іванова, за характеристикою голови ЧК Криворізького повіту Петрова, складався з двох частин, очолюваних самим отаманом і Лютим. До складу повстанців входили “професійні” бандити і “петлюрівці” [23: 73]. Саме через неприхильну позицію петлюрівської частини загону були зірвані переговори про перехід повстанців у серпні 1921 р. на бік радянської влади [23: 72]. Повстанці перешкоджали створенню у повіті комітетів незаможних селян і завдавали значних матеріальних збитків державним органам. Незважаючи на всі зусилля влади, загін Іванова у 1921 р. повністю не був ліквідований: 1 грудня було розбито групу повстанців на чолі з Лютим (загинуло 15 чоловік), а решта розсіялася у різних напрямках [23: 97]. Боротьбу проти більшовиків повстанське формування продовжувало приблизно до 1923 р. [17: 124].

Розглядаючи питання про мотивацію участі селянства в повстанських формуваннях, можна виокремити об’єктивні та суб’єктивні чинники, які спонукали селян до опору. До перших відносяться воєнні дії, продовольчі труднощі, втручання у селянське життя різних державних утворень, політичні мотиви. Сільська громада відповіла на вплив цих чинників відновленням і зміцненням общинних звичаїв і традицій. Під час революції та громадянської війни саме община регулювала багато сторін селянського життя, тому різні політичні режими намагалися використати її у фіскальних цілях та застосовуючи кругову поруку. Особливо широко кругова порука як репресивний або психологічний засіб боротьби використовувалася радянською владою для виконання продрозкладки і боротьби з повстанцями [1: 25].

Відносини на селі основувались на сімейно-кланових зв’язках. Саме на них і трималася міць общини. Родинні зв’язки в українському селі належать до суб’єктивних чинників, які спонукали селян до опозиційної діяльності [див. напр.: 6: 71]. Інформацію про повстанців радянські органи у 1921-1922 рр. отримували із запізненням (на 5 днів і більше) та фрагментарного характеру – про напади повстанців і зіткнення з ними радянських частин [14]. Повної картини безперервного спостереження влада не могла створити, а селяни не повідомляли про місцезнаходження повстанців. Частково причиною цього був страх, але більшість діяли свідомо – багато селян під час громадянської війни воювали за різні політичні режими, особисто перебували у повстанських формуваннях чи мали там своїх родичів.

Посилення общинних зв’язків на Катеринославщині дозволяє пояснити і неефективність створюваних на селі органів радянської влади (волосних виконкомів, сільрад, комітетів незаможних селян), діяльність яких спрямовувалася на політичний, ідеологічний і соціальний розкол селянської общини. Певних успіхів у руйнуванні общинних зв’язків на Катеринославщині радянська влада досягла у 1921-1922 рр. Рятуючись від голоду, багато членів комнезамів Самойлівської волості Лозовської ділянки Павлоградського повіту змушені були звертатися за допомогою чи намагалися знайти роботу у заможних односельців і отримували від них ультимативну вимогу вийти з комнезамів [11]. Руйнування традиційної моралі взаємодопомоги у селі послаблювало общину і полегшувало встановлення контролю над селянством. Отже, більш повне дослідження селянського повстанського руху на Катеринославщині вимагає проведення аналізу общинних зв’язків та ставлення держави до общини [16: 148-149].

Протести селян і посилення зв’язків з повстанством були викликані реалізацією аграрної політики радянської влади. Зрівняльна аграрна політика більшовиків не враховувала регіональні особливості Півдня України, де протиріччя в галузі аграрних відносин існували з дореволюційного періоду (неоднорідне забезпечення землею у різних повітах), а у період громадянської війни сформувалися нові проблеми у аграрній сфері. Значну частину селянських господарств Півдня України – 56 % дворів, що становило 30 % усього населення, органи радянської влади безпідставно зарахували до куркульських і проводили щодо них несправедливу економічну політику [18: 13]. Значних збитків від селянської стихії у роки революції та громадянської війни зазнали власники хуторів, господарства німців-колоністів та менонітів (а колоністам належало близько 10 % від усієї площі оброблюваних земель губернії [5: 120]). Будучи заможними, ці верстви селянства найбільш постраждали у роки громадянської війни від численних земельних переділів, конфіскацій і контрибуцій різних влад, пограбувань своїми біднішими односельцями, а з приходом більшовиків втратили надлишки своєї землі і взагалі власність на неї.

Порівняння розмірів посівної площі селянських господарств за 1917 та 1921 рр. свідчить про осереднячення села після завершення громадянської війни: у губернії скоротилася як кількість безпосівних господарств, так і найбільш забезпечених землею (понад 15 десятин), а кількість середняцьких господарств, які мали від 3 до 9 десятин посівної площі зросла. Відзначаючи позитивність цих змін з точки зору соціалістичного будівництва, статистики вказують на негативні економічні наслідки революційних земельних перетворень – зменшення посівної площі у середньому на господарство (з 9.69 до 7, 96 дес.) та падіння сільськогосподарського виробництва [21: 13].

Щоб незаможні і середні селяни відчули довіру до радянської влади, V Всеукраїнський з’їзд Рад у березні 1921 р. ухвалив, щоб у селах, де вже завершено земельні переділи та відведено землі під радгоспи, цукрові заводи тощо, “закріпити на дев’ять років у користування земельні ділянки за трудовими господарями, що їх обробляють” [25]. З іншого боку – повстанці (“бандити” – мовою документу) та члени їх сімей позбавлялися права користування землею, як це ухвалив з’їзд Добровольського волосного комнезаму Павлоградського повіту 30 жовтня 1921 р. [13: 83].

Соціально-економічна ситуація на селі наприкінці громадянської війни була складною. У 1920 р. кількість сільського населення на Катеринославщині, у порівнянні з міським, зросла до 82,3 % (у 1917 р. – 77,1 %) [21: 5]. Однак за три роки революційних подій та громадянської війни сільське населення губернії (за даними шести повітів) зменшилося на 4,7 %, зокрема чоловіче на 8,9 %, а жіноче – 0,6 % [21: 6]. Загальний стан сільського господарства на Катеринославщині наприкінці громадянської війни характеризується різким скороченням орної землі (у 1920 р. до 49 % від довоєнного рівня), посівної площі (у 1920 р. до 73,5 %; найбільших скорочень зазнали посіви озимих), зменшенням кількості живого та мертвого реманенту (у середньому зменшення робочої худоби у 1921 р. становило для коней 12 %, а волів – 26 % від рівня 1916 р., за іншими даними – 30-40 %), технічною зношеністю сільськогосподарських машин до 50 % та загальним падінням агротехнічної культури [21: 7-8, 11, 12].

Посівна кампанія 1920 – 1921 рр., як свідчать статистичні відомості, була досить успішною і у більшості місцевостей перевищила плани посівних робіт. Найвищих показників було досягнуто у Верхньодніпровському повіту – засіяно 147, 6 % (за іншими даними – 125,8 %) посівної площі, найменших – у Павлоградському повіті, де посівна площа склала 87 % (за іншими даними – 73 %) [21: 16-17]. Однак складні погодні умови 1921 р. – утримання з середини квітня до середини червня високої температури при відсутності дощів – призвели до посухи, яка й звела нанівець усі старання селян. Найбільш постраждали від неврожаю Катеринославський та Верхньодніпровський повіти. Урожай 1921 р. у губернії, за визнанням статистиків, прирівнювався до нульового, а точніше – “загинув повністю” [21: 18-19].

Для відродження сільського господарства необхідна була невідкладна державна допомога, однак у 1921 р. селяни Катеринославщини її не отримали. Вони змушені були здавати продподаток у встановлених обсягах, а для вилучення продподатку використовувалися армія і збройні робітничі загони, застосовувалися надзвичайні заходи, зокрема заручництво [28: 246-248]. Збереження продподатку в цих умовах активізувало повстанську діяльність.

У боротьбі проти селянського повстанського руху влада вживала різних засобів. V Всеукраїнський з’їзд Рад у березні 1921 р. проголосив амністію. Однак цей захід виявився недостатньо ефективним – повстанці часто чинили самосуд над амністованими і ті, щоб уникнути розправи, знову поверталися в повстанські формування [7: 145]. Важливу роль в умовах активного збройного опору та агітаційної діяльності політичних суперників органи радянської влади відводили політичній, просвітницькій та культурній роботі на селі. Завдання політичного перевиховання селянства покладалося на повітові організації: партійні комітети КП(б)У, політбюро (повітові чекістські органи), вчителів. Останні у своїй більшості не підтримували національну та освітянську політику радянської влади й досить часто були учасниками повстанських рухів. Для ідеологічного перевиховання вчителів більшовики влаштовували курси соціалістичного виховання, а нові радянські кадри почали завойовувати сільські “просвіти” (таких у губернії було 220), витісняючи з них “вузько-націоналістичні, петлюрівсько-налаштовані” кадри [29: 119]. Проведенням культурно-освітньої роботи на селі займалися комітети незаможних селян (молодь та демобілізовані червоноармійці). З їх ініціативи створювався клуб, де діяли бібліотека, читальня, драматичний і “співочий” гуртки, а також влаштовувалися вистави. Серед населення комнезамівці проводили бесіди на політичні та релігійні теми [8: 106].

У багатьох повітах, де був сильним повстанський рух, державні органи не мали змоги вести політичну роботу і настрої селян були не на користь більшовицького режиму. Найбільш ворожим до радянської влади було ставлення селян Павлоградського повіту. Вагомих результатів у виробленні серед селян повіту “определенно удовлетворительного взгляда на Соввласть” давало об’єднання збройних і пропагандистських засобів. Прикладом є проведена оперуповноваженим повітової воєнної наради Макаренко спільно із 265 стрілецьким полком у період з 18 жовтня по 2 листопада 1921 р. операція у с. Добровілля Павлоградського повіту. Під час операції широко застосовувалася пропагандистська робота: проведено по 6 мітингів у селі та хуторах волості, волосний з’їзд (з обранням виконавчого комітету), з’їзд комнезамівців та організовано 5 сільських комітетів незаможних селян. Зазначені дії супроводжувалися застосуванням репресивних заходів: було розстріляно 7 “бандитів” (з них 5 мешкали у Добровольській волості) та вилучено у населення значну кількість зброї (зокрема, 130 гвинтівок, 57 револьверів, 15 гранат, 12 тачанок) [13: 33].

Таким чином, селянство Катеринославщини у 1921 р. займало неоднозначну позицію у ставленні до радянської влади: найбільш заможна та національно свідома частина була налаштована опозиційно або воювала у повстанських формуваннях, бідняцькі та середняцькі маси підтримали нову владу, яка забезпечила їх землею. Все ж, дії повстанських формувань, незалежно від їх політичного спрямування, носили характер бандитизму [20: 175] і перешкоджали відновленню занедбаного у роки громадянської війни сільського господарства та реалізації нової аграрної політики. Селянський протест виявився стихійним і неорганізованим. Причини цього варто шукати як у слабкості самих політичних рухів і, зокрема петлюрівського, так і у психології селянства, яке підтримало радянську владу. Політика більшовиків на селі не враховувала реалії Катеринославщини і у ставленні до селянського повстанського руху оперувала в основному репресивними заходами, не намагаючись зрозуміти його причини. Серед перспективних напрямків дослідження з даної проблеми варто відзначити вивчення діяльності селянського повстанського руху в окремих повітах Катеринославщини, з’ясування ідеологічного спрямування повстанського руху, аналіз соціальних зв’язків в українському селі у 1920 – 1921 рр.

 

Правила поведения в пешем походе

Всем участникам перед походом обязательно необходимо ознакомится с этими правилами и четко выполнять их на протяжении всего маршрута. В самый первый день похода каждому участнику надо будет расписаться в этом.

Все правила простые и понятные, выполнить их не сложно, даже не понадобится напрягаться, чтобы их выполнить. Все правила написаны, чтобы максимально обезопасить ваш отдых. За последствия нарушения этих правил мы не несем ответственности, а действие медицинской страховки могут аннулировать.




<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Акумуляторна батарея 12-САМ-28 | Друга світова війна призвела до значних змін у долі України.

Дата добавления: 2015-08-30; просмотров: 168. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.006 сек.) русская версия | украинская версия