В є С С є В А є В С є А

умовисновок А є С С є А С є В С є В.

Відношення між термінами у силогізмах можуть бути таких типів:

Будь-який... є... (загальностверджувальне судження).

Ні один... не є (загальнозаперечне судження).

Деякий... є (частково стверджувальне судження).

Ніякий... не є (частково заперечне судження).

Кожна з фігур може вживатися в чотирьох видах, отже, можна побудувати 64 комбінації суджень, з яких, як пишуть ритори (Є. Клюєв), лише 19 гарантують коректні висновки-докази.

Наприклад: Молоді є веселими.

Студенти є молодими.

Висновок: Студенти є веселими і т. ін.

Проте реально в промовах і дискусіях силогізм не завжди роз­гортається, його посилання випускаються, і доказ ніби сам собою розуміється.

Такі усічені судження Арістотель називав ентимемами. Вони характерні для живого, практичного мислення.

На противагу ентимемам в античній риториці користувалися і соритом (гр. sōros — купа, куча). Арістотель називав сорит чималим ланцюжком суджень з випущеними посиланнями (посил­ками).

Майстерності арґументації можна досягти, якщо оволодіти сило­гістикою і знати фундаментальні закони логіки.

 

Закони логіки

 

Силогізми допомагають уникнути неточності понять. Логічні закони мають, з одного боку, допомагати будувати докази, а з іншо­го — запобігають порушенню основних принципів мислення і ве­дення дискусії. Дотримання законів логіки створює зручність, а від того комфортність мовного спілкування, бо учасники обо-пільно виконують певні правила, норми мовної поведінки. Для цього тре­ба знати чотири основні логічні закони:

Ø закон тотожності;

Ø закон суперечності;

Ø закон виключення третього;

Ø закон достатньої підстави.

Закон тотожності передбачає, що предмет думки зали­шається незмінним у межах однієї теорії, одного міркування або доведення, тобто знання про предмет не повинно підмінюватися іншим знанням. Дотримання закону тотож­ності дозво-ляє уникнути невизначеності, неконкретності міркувань. Нерідко неточні форму-лювання, нечіткість оці­нок і висновків є причиною того, що мовець у процесі мір-кування непомітно для себе починає говорити про щось інше. Ця логічна помилка називається «підміною тези». На­приклад:

У нашому корпусі обладнаний новий дисплейний клас. Тут встановлені персо-нальні комп'ютери, об’єднані в локальну мережу. Студенти в роботі можуть ви-користовувати па­кети прикладних програм спеціального призначення. Кожен ком-п’ютер має лазерний принтер. Ця подія свідчить про початок широкого викорис-тання нових інформаційних тех­нологій. Не впізнати наш інститут. Будуються нові корпу­си, тисячі молодих фахівців щороку приходять працювати на підприєм-ства й в установи.

Якщо ця вимога порушується, то руйнуються логічні зв'язки.

Ø Закон тотожності має практичне значення. Так, починаючи обговорювати якийсь предмет, необхідно бути впевненим, що обидві сторони вкладають у нього

Ø один і той же зміст. Якщо співбесідники не сходяться в розумінні термінів і по-різному трактують їх, обговорення стає беззмістовним. Закон тотож­ності спрямований і на тих осіб, які досить нечітко і неконк­ретно ведуть мову про якийсь факт чи ситуацію.

Ø У практиці ділового спілкування це часто зустрічається: повідомляється про щось, але ведеться мова про інше (побічне). Так, великої помилки при-пускаються ті, хто, описуючи один важливий факт, переходить на деталі, забуваючи про суть і мету предмета. Наприклад, подекуди на службових нарадах, засідан­нях доповідач, повідомляючи про мету свого виступу, відсту­пає від конкретики і починає говорити про сторонні речі. Мета в такому випадку не досягнута і час втрачений марно.

Відповідно до закону суперечності (протиріччя) одночасно істинними не можуть бути два висловлювання, одне з яких ствер­джує що-небудь про предмет, а інше заперечує те ж саме, у тому ж самому предметі, у той же самий час.

Наприклад:

За результатами змагання найвищі показники має цех № 7. Не менш високі показники має й цех № 4.

Очевидне протиріччя: вищих результатів може досяг­ти тільки один цех. От-же, з двох суджень одне істинне, а інше ні.

Закон виключення третього являє собою твердження: якщо є два взаємосу-перечливих судження про предмет, то одне з них обов’язково істинне, а інше по-милкове, і між ними не може бути середнього, тобто третього суд­ження, яке мог-ло б бути також істинним у тому ж самому відношенні, у той же самий час. Закон виключеного тре­тього діє у таких випадках:

1. Коли одне з суджень що-небудь стверджує, а інше заперечує те ж саме щодо

одиничного предмета або яви­ща. Наприклад: судження

Завод виконав план не повністю

збігається із судженням

Завод не виконав план

і може бути висловлене самостійно. Однак у строгому мір­куванні ним не можна

замінити судження

Завод не виконав план.

2. Коли одне із суджень що-небудь стверджує щодо ці­лого класу предметів або

явищ (виходить, і щодо кожного предмета або явища, яке входить до цього

клас), а інше те ж саме заперечує щодо частини предметів або явищ цьо­го кла-

су. Наприклад, судження

 

 

Усі підприємства міста виконали план;

ВАТ «Сілур» не виконав план суперечать одне іншому: якщо перше суджен-ня істинне, то друге — помилкове, і навпаки. Завжди при зіткненні справді супе-речних, взаємовиключних суджень з метою усунення невизначеності потрібно визначити, яке з цих суджень істинне, а яке помилкове, і не шукати істину у до-датковому судженні. Якщо ставиться конкретне питан­ня, яке вимагає однозначної відповіді, то спочатку необ­хідно дати відповідь саме на це питання.

Закон достатньої підстави формулюється так: щоб ви­знати судження про предмет істинним, треба вказати до­статні підстави. Істинність висунутих поло-жень потрібно доводити. Не можна приймати за істинні бездоказові тве­рдження. Закон достатньої підстави припускає послідов­ність і арґументування висловлю-вань, тобто внутрішній зв’язок і взаємообґрунтованість думок у міркуванні. Пра­цівник, який щось стверджує або заперечує, повинен об­ґрунтувати свої судження. Починаючи спростовувати ар­ґументи опонента, ми таким чином зобов’язуємося довес­ти їхню хибність, тобто навести достатні докази для ви­знання арґументів опонента неправильними (див. Культу­ра проведення суперечки).

Демонстрація – процес виведення тез із арґументів називається в риториці де­монстрацією (від лат. demonstratio — показування). Демонстрація показує, на-скільки вдало побудована вся арґументація. Саме на цьому етапі особливо важ-ливою є мовна тактика, вміння вибуду­вати і показати мовні конструкти та їх лек-сико-граматичне наповнення. Виділяють демонстрацію логічну і паралогічну.

Логічна демонстрація потребує від промовця дотримання правил виведен­ня умовисновків і логічних аналогій.

Паралогічна демонстрація допускає неврахування правил і навіть вико-ристання їх від супро­тивного. Тут вступає в дію фігуральна мова.

Продемонструвати доказ означає подати тезу і пред’явити арґу­менти. Спо-соби коректної демонстрації передбачені викладеними вище логічними законами та теорією арґументації. Некоректну демонстрацію в риториці називали логічними помилками — паралогізмами. Антична риторика їх не цуралася. Логічні помилки на­вмисне використовували для того, щоб заплутати адресата, збити з пантелику, хай сам вибирається на правильний шлях. Такі логічні операції називали софізма-ми, а вчителів риторики — софістами. Вони проголосили мірою всіх речей люди-ну, істинним вважали не тільки те, що реально таким було, а й те, в істинності чо-го могли співбесідника переконати. У мистецтві переконання ритори-софісти до-сягай вершин риторичного ефекту, який створювався фігураль­ним мовленням — фігурами слова (тропи) і фігурами думки. Тропи і фігури з погляду логіки є пара-логізмами, логічними помилками.

Пізніше демонстрацією стали називати просто ілюстрацію (лат. illustratio від illustro — освітлюю, пояснюю) предмета мови, його фізичний (наочність) чи вер-бальний (мовний: слово, речення, текст) образ, тобто те, що є відповіддю на імператив: покажи, наведи приклад.

Демонстрація показує, наскільки правильно і доцільно сформу­льовані тези та арґументи і які при цьому трапляються логічні по­милки.

Логічні помилки бувають двох типів: помилки у результаті не­точного визна-чення предмета і поділу понять та помилки у струк­турі силогізму.

 

 

Логічні помилки у результаті неточного визначення

предмета і поділу понять

До цієї групи логічних помилок належать такі:

1. Суперечності в самому визначенні (contradiction in adjecto). Цю помилку мають у собі вислови про поняття, що містять протилежні ознаки, які не можуть одночас-но в ньому бути (холодне полум‘я, квадратне коло).

2. Визначення невідомого через невідоме (iqnotum per ignotum). Така помилка трапляється тоді, коли промовець не знає освітньо го рівня, пізнавальних можли-востей слухачів і посилається як на при­клад на те, чого вони не знають. У резуль-таті не виникає сподіва­ного ефекту пізнання і зворотного зв’язку, крім запитання: а це що таке?

3. Заперечення замість визначення (vsa negationis) — така по­милка трапляється тоді, коли, не знаючи точної дефініції, йдуть від протилежного (чорне — це не біле; доведи, що ти не ведмідь).

4. Тавтологія (гр. tauto logos — те саме слово; лат. idem per idem — те саме, за допомогою того самого) — помилка, при якій поняття визначається само через себе («я» є «я»), тобто двічі відтво­рюється те саме, не поповнюється новою інфор-мацією.

Тавтологія може бути риторичною фігурою.

5. Плеоназм (гр. pleonasmos — надлишок, надмірність) — близь­ка до тавтології помилка. Різниця між ними полягає у тому, що тавтологія — це повний повтор, а плеоназм — частковий, при якому зміст одного поняття є частиною іншого, зде-більшого ширшого поняття: місяць березень (березень тільки місяцем і є),рівна поло­вина (якщо половина, то вже рівна) тощо.

Плеоназм також може бути риторичною фігурою.

6. Полісемія (гр. polysemos — багатозначний) також може стати причиною по-милки, якщо обрати з двох чи кількох значень не те, що треба, що відповідає меті спілкування.

7. Номінативна підміна (fallacia secundum dictionem) також може стати помил-кою, коли позначене певним словом поняття на наступ­ному етапі вже позначається іншим словом (продукти — їжа — харчі).

8. Непорівнювані поняття (notiones disparatae) — ця помилка трапляється при аналогійній арґументації, коли предмет по­рівнюється з дією або дія з обставинами тощо.

9. Порівняння замість визначення (via negationis) — ця помилка трапляється то-ді, коли мовець, не знаючи точного визначення, на­магається приблизно пояснити через порівняння з чимось, чого також точно не знає (кава — це щось як нарко-тик).

 

10. Змішування суттєвого з випадковим (fallacia accidentis) трап­ляється тоді, коли промовець не знає категоріальних, обов’язко­вих ознак та факультативних, тимча-сових, додаткових і ці додат­кові представляє як основні, але це не є так (Усі жін-ки люблять телевізор).

11. Називання роду замість виду і виду замість роду, перенесення предмета з од-ного роду чи виду в інший — такі помилки трапля­ються тоді, коли промовець не володіє таксономією предмета роз­мови і не вміє розрізняти рід та вид.

12. Побудова лінійних ланцюжків там, де мають бути ієрархічні: дерева і яблуні зацвіли; ми і люди уважно слухали.

Помилкова основа поділу або класифікації (fundamentum) приведе до не-суттєвих ознак (жінки романтичні, чоло­віки — ні) або до суперечливих висновків.

 

Логічні помилки у структурі силогізму

Логічні помилки цього типу можуть бути пов’язаними з вище розглянутими помилками визначення і поділу понять.

1. Первинна неправда (proton pseudos) — помилкова теза викладу стає причиною наступних помилкових суджень або взагалі заво­дить їх у глухий кут: помилка породжує помилку. Якщо проголо­сити помилкову тезу, що столи сплять, а цей предмет є нашим сто­лом, то висновок, що наш стіл спить, буде таким же помил-ковим, як і теза.

2. Підміна тези (ignoratio elenchi — недоведення доказу) може трапитися через незнання промовцем матеріалу або через надмірне захоплення ним, тоді губиться ниточка міркування. Не довівши попередньої тези і не зробивши висновок, про-мовець переходить до іншої тези, починає її доводити, але результату втішного не буде, бо не було нормального початку.

3. Змішування кількох питань в одному (fallacia plurium interrogationum) приведе до помилкового висновку, тому що в ході логічної процедури у структурі силогізму не можна буде відповісти на всі запитання відразу. Наприклад: Усі люди або щас-ливі (ро­зумні, дурні, ледачі), або ні.

4. Змішування причини і наслідку може трапитися з вини про­мовця, який нас-тупну подію подає як причину попередньої, хоча вона є наслідком. Або так неви-разно подасть події, що не можна зрозуміти, де наслідок, а де причина: все згоріло // була пожежа; не зібрали врожай // пропало все.

5. Арґументація неправдивими судженнями (fallacia falsi medii) приводить до неправдивого висновку.

6. Помилки в першому терміні і (або) в середньому терміні си­логізму призведуть до неточності у висновку: всі чоловіки є зрад­никами, Іван є чоловік; висновок: Іван є зрадником.

Цю саму логічну помилку можна кваліфікувати як іншу помил­ку — ігно-рування необхідних умов для середнього терміну силогіз­му, бо не вказано, в яких умовах чоловіки можуть бути зрадниками.

7. Порочне коло (сirculus vitiosus) — типова логічна помилка, коли теза підтер-джується тими самими арґументами, з яких сама виведена, у результаті утворю-ється коло, з якого іншого виходу немає, повертаємося до тези (наприклад, у мов-ленні дітей: люблю, бо подобається; подобається, бо я таке люблю).

Дві логічні помилки — висновки про все ціле за його частиною і висновки про частину за її цілим — бувають тоді, коли частина не однорідна з цілим, не зливається з ним, коли ціле не є гомоген­ним, тобто таким, що субстанційно є єдиним.

Помилка в останньому посиланні (ad infinitus) доказу не при­веде арґумен-тацію до чіткого завершення або переведе її на іншу тезу. Тоді опонент скаже: То ми не про це говоримо.

 

ОСНОВНІ ЗАКОНИ РИТОРИКИ

 

Перший закон (концептуальний) формує й розвиває уміння все-бічно аналізувати предмет дослі­дження і вибудовувати систему знань про нього (задум і концепцію).

Другий закон (моделювання аудиторії) формує і розвиває умін-ня вивчати в системі три групи ознак, які визначають психологічний портрет будь-якої аудиторії:

· соціально-демографічні;

· соціально-психологічні;

· індивідуально-особистісні.

Третій закон (стратегічний) формує й розви­ває уміння розробляти про-граму діяльності на основі створеної концепції із урахуванням психологічного портрета аудиторії:

· визначення цільової установки діяльності (н а в і щ о?);

· виявлення й розв’язання суперечностей у до­сліджуваних проблемах;

· формулювання тези (основної думки, власної по­зиції).

Четвертий закон (тактичний) формує й розвиває уміння працювати з фак-тами та арґументами, а також активізувати мисленнєву діяльність співрозмовника (аудиторії), тобто створити атмосферу інтелектуальної й емоційної співтворчості.

П’ятий закон (мовленнєвий) формує й розви­ває вміння володіти мов-ленням («одягати» свою думку в дієву словесну форму).

Система п’яти умінь, кожне з яких виробляється шляхом оволодіння відповід-ним законом риторики, й становить зміст того поняття, яке ми назвали «організа-цією мисленнєво-мовленнєвої діяльності».

Шостий закон (ефективної комунікації)формує й розвиває вміння встановлювати, зберігати й закріплювати контакт з аудиторією як необхідну умо-ву успішної реалізації продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Сьомий закон (системно-аналітичний) формує й розвиває вміння рефлексувати (виявляти й аналізувати власні відчуття з метою навчитися робити висновки з помилок і нарощувати цінний життєвий досвід) та оцінювати діяль-ність інших, тобто визнача­тися, як допомогти іншому ефективніше здійснювати його діяльність, а також — як навчитися збагачувати себе цінним досвідом іншо-го.

 

 

 

КОНТРОЛЬНИЙ БЛОК

 

 

1. Відредагуйте подані нижче словосполучення і речення. Поясніть, чим

викликані помилки при їх написанні (або перекладі).

І. Виписка з протоколу. Подача документа, особовий рахунок в ощадному банку, текучість кадрів, прийняти заходи з поліпшення ситуації.

ІІ. 1. Документ включає важні відомості.

2. У звіті зустрічаються прорахунки.

3. Винахід за своїм змістом протирічить суспільним інтересам.

4. У плані розроблені міроприємства на поліпшення працьової дисципліни.

5. Кожний слідуючий службовий запит з погашення заборгованості платні службовцям ускладнює повне виплачення усієї зарплати.

 

2. Виберіть правильні варіанти із запропонованих. Поясніть свій вибір.

Внести предложения – внести пропозицію; забезпечити рішення проблеми – вирішити (розв’язати) проблему, згідно з наказом – згідно наказу, повинно бути зроблене – має бути зроблено, відповідно до постанови Кабінету Міністрів Укра-їни – відповідно постанови Кабінету Міністрів України, прошу надати мені від-пустку – прошу Вашого дозволу про надання мені відпустки, у самий найближчий час – незабаром, міроприємства – заходи, проводити боротьбу – боротися, приско-рити погодження – погодити, порядок денний – повістка денна, вплинути – здій-снити вплив, брати участь – приймати участь, наступні члени групи – слідуючі члени групи, відрядна посвідка – посвідчення про відрядження.

 

3. Надайте правильний варіант відповіді.

1. Виберіть правильно побудовану конструкцію:

а) відсутній по хворобі;

б) відсутній за хворобою;

в) відсутній через хворобу.

2. Виберіть правильний варіант оформлення фрагмента протоколу:

а) повістка дня;

б) повістка денна;

в) порядок денний.

3. Виберіть правильний варіант оформлення фрагмента автобіографії:

а) поступив у жалізнодорожний технікум;

б) вступив у жалізнодорожний технікум;

в) вступив до залізничного технікуму.

4. Виберіть рядок з правильними назвами документів:

а) довіреність, довідка, пояснювальна записка;

б)доручення, справка, пояснювальна записка;

в) доручення, довідка, пояснювальна записка.

5. Виберіть правильний варіант уживання словосполучення:

а) звільнитися по власному бажанню;

б) звільнитися за власним бажанням;

в) звільнитися з власного бажання.

4. Прочитайте кожний із текстів, визначте стиль, до якого належить ко-

жен із них. Сформулюйте вимоги до мовлення, які треба враховувати під

час їхнього читання.

СИЛА ПЛЕВАКО

Старенька вкрала бляшаний чайник, вартістю дешевше п’ятдесяти копійок. Вона… підлягала суду присяжних. За нарядом, або так з примхи, захисником старенької виступав Плевако.

Прокурор вирішив завчасно паралізувати вплив захисної промови. Плевако й сам висловив усе, що можна було сказати на захист старенької: бідна старень-ка, тяжкі злидні, крадіжка незначна, підсудна викликає не обурення, а лише жаль. Але – власність є священною, весь наш громадський благоустрій тримається на власності, якщо ми дозволимо людям хитати її, тоді країна загине.

Встав Плевако:

- Багато лиха, багато випробувань довелося вистраждати Росії за її більш як тисячолітнє існування. Печеніги мордували її, половці, татари, поляки. Дванад-цять мов звалилися на неї, захопили Москву. Усе витерпіла, усе подолала Росія, лише міцніла й зростала від випробувань. Але тепер, тепер… Старенька вкрала старий чайник ціною у тридцять копійок. Цього Росія, звичайно, не витримає, від цього вона загине безповоротно.

Виправдали.

В. Жалінскайте

ПОРАДИ ХОРОШОМУ ОРАТОРУ

 

Головні речення. Головні речення. Головні речення.

Ясний план у голові – і якомога менше на папері. Факти або звернення до почуттів. Праща або арфа. Оратор – не енциклопедія. Енциклопедія є у людей вдома.

Один і той самий голос втомлює. Говори не більше сорока хвилин. Не шу-кай ефектів, які ведуть до головної мети. Трибуна безжальна: людина на ній більш оголена, ніж на пляжі.

Пам’ятай: чим коротша промова, тим менше шансів провалитися.

В. Дуб

5.Перекладіть текст, прочитайте, намагайтеся зрозуміти його зміст у

цілому, зверніть увагу на попередній переклад окремих слів і словосполучень,

виходячи з контекстуального значення, визначте слова, якими ви збагатили

свій індивідуальний словник.

Для нас, украинцев, родным является украинсий язык. Но исторические судьбы нашего народа сложились так, что нам, украинцам, очень близок и дорог язык русского народа. Два родственных языка переплетаются многими нитями. Это не только облегчает, но и затрудняет овладение и родным, и русским языком. Сотни слов, одинаково звучащих в обоих языках, имеют различный смысл. Сло-во, звучащее в одном языке с патетической окраской, в другом – иногда приобре-тает иронический смысл. Игра оттенков, тончайших чёрточек эмоционально – эстетической окраски слов в обоих языках является для нас источником духовно-го богатства.

 

 

 

БЛОК ІНДИВІДУАЛЬНИХ ДОМАШНІХ ЗАВДАНЬ

 

 

1. Доберіть синоніми до слів увічливий, авторитет, ставлення, суспільний, референдум, гуманність.

 

2. Виправте помилки в тексті.

Уявлення про риторику завжди було неоднозначним, а це пов’язано з різ-ним змістом риторичних запитань у пев­ну історичну епоху, з різними співвідне-сеннями каноніч­них, постійних регламентацій й творчої свободи, з різни­ми розу-міннями універсальних вимог до ритора і меж його індивідуальності, що виявля-ється, зокрема, і в дотриман­ні мовної норми та можливому її порушенні. Уявлен-ня про красномовство завжди формується в умовах соціально визначеної естетики і пов’язане з потребами суспільства. Якщо форма й змістові особливості риторич-ного тексту — переконання історично і соціально змінні, то мета — зав­жди одна-кова: переконання через мовний вплив на ауди­торію.

 

3. Перекладіть висловлювання українською мовою. Визначте засоби мовної

виразності, використані оратором.

Мы знаем неизбежное и грустное: мы все пришли в этот мир, чтобы навсег-да уйти. И знаєм радостное: сама жизнь — благо. Но жизнь прожить — не поле перейти. Что ж, где история прокатывается над нашими головами. Если апрель — месяц весни и ожидания — принес осознание необходимости действия, то сейчас настала пора осмисле­ння каждым исторической логики непреложнных законов развития.

...В самой демократической Древней Греции шесть черних фасолин, озна-чающих шесть голосов против, подписали смертний приговор Сократу, величай-шему философу всех времен и народов. Демагогия, клевета, крикливость лжецов и обманутих, коварство завистливых перевесили чашу весов справедливости.

 

4. Складіть коротеньку промову, дотримуючись пра­вил риторики.

 

5. Визначте, які якості особистості розвиває риторика, і доведіть це.

6. Прочитайте афоризми, і обравши один з них як тему, підготуйте експром-

том виступ на одну-дві хвилини.

1. Чим старші стають люди, що живуть духовним життям, тим більше

розширяється їхній розумовий кругозір, тим більше ясніє їхня свідомість; люди ж, що віддаються мирському життю, з роками тупіють усе більше і більше (Талмуд).

2. Життя духу вище за життя плоті і незалежне від неї. Часто в теплому

тілі укладений закоцюблий дух і в жирному — дух злиден­ний і кволий. Що озна-чають для нас всі багатства світу, коли ми убогі духом? (М. Торо).

3. Тіло знесилюється внаслідок посилених занять і надмірної втоми; дух,

завдяки вправам, стає більш діяльним і жвавим (Цицерон).

4. Здоровий дух — у здоровому тілі (Ювенал).

5. Висока душа при найменшій нагоді прагне до до­бродійності; душа низь-

ка не інакше, як плазом, іде до своєї мети (Конфуцій).

6. Головні турботи повинні бу­ти присвячені душі, потім менш важливі тур-

боти — тілу, що підкоряється душі; гроші повинні займати третє і останнє місце (Платон).

 

ПЛАН ЗАНЯТТЯ

Тема заняття:«Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийо-

ми розумової діяльності. Основні закони риторики».

 

Мета заняття:

 

Дидактична – узагальнити знання про прийоми мислення, вимоги до

мовлення і мислення, як правильно читати й осмислю-

вати прочитане; формувати уміння і навички володіння

прийомами мислення та мовлення; збагачувати індиві-

дуальний словник;правильно читати, осмислювати й опра-

цьовувати текст; дотримуватися лінгвістичних норм під час

редагування тексту.

Виховна – розвивати спостережливість, логічне та аналітичне мис-

лення студентів; виховувати бажання глибоко пізнавати

мовні закономірності.

 

Вид заняття:лекція

 

Тип заняття: інтерактивна лекція з елементами використання інформацій-

но-комунікаційних технологій.

 

Форма проведення заняття:виступи, індивідуальні домашні завдання.

 

Між предметні зв’язки:

Забезпечуючі українська мова.

Забезпечувані культурологія, риторика, спецдисципліни.

 

Методичне забезпечення:методична розробка заняття, мультимедійна презен-

тація лекції за темою, опорні конспекти, розкатко-

вий матеріал.

 

Література:

Обов’язкова: 1. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення:

професійне і непрофесійне спілкування. – Донецьк:

ТОВ ВКФ «БАО», 2004. – С. 198 – 199.

2. Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика: Навч. посіб. – К.:

Вища шк., 2003. – 311 с.

Додаткова 1. Качуровський І. Основи аналізу мовних форм (стиліс-

тика). Фігури і тропи. – К., 1995.

2. Кошачевський С.С. Техніка мови. – К., 1963.

3. Сердюк О.П. Основи управління комунікативним про-

цесом. – К., 1998.

 

Технічні засоби навчання: ноутбук, мультимедійний проектор, екран.