ВЫПОЛНЕНИЕ ОПЕРАЦИЙ СЛОЖЕНИЯ/ВЫЧИТАНИЯ В ЭВМ. В Україні розгорнулася масштабна партизанська боротьба, яка складалася з двох потоків: радянські партизани та частини ОУН-УПА

В Україні розгорнулася масштабна партизанська боротьба, яка складалася з двох потоків: радянські партизани та частини ОУН-УПА. Під час війни в Україні діяло 46 великих партизанських з'єднань і 160 самостійних партизанських загонів. У своєму розвитку радянський партизанський рух пройшов 2 основні етапи: 1) виникнення й становлення (червень 1941 р. — листопад 1942 p.); 2) активізація і розширення (грудень 1942 р. — 1944 p.).

На першому етапі (особливо до весни 1942 р.) дії радянських партизан були малоактивними. Вони зазнавали значних втрат. Хоча спочатку було створено 23 підпільних обкоми партії, 685 міськкомів і райкомів, 4316 підпільних осередків, але фактично у підпіллі змогли зберегтись лише 15-20% залучених кадрів. Причинами цього була недостатня організаційна підготовленість, прорахунки в підборі кадрів, зневіра частини партизан у можливостях боротьби в умовах військових успіхів німців, зрада частини підпільників» недостатня озброєність.

Наприкінці 1941 — влітку 1942 р. було розгромлено підпілля Дніпропетровська, Києва, Миколаєва, Одеси, Харкова, Вінниці, Сімферополя, Сталіна та інших міст. Зазнали провалу спроби формування великих партизанських загонів восени — взимку 1941 р.

У червні 1942 р. було створено Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з генералом Т. Строкачем, який керував загонами і координував дії партизан. УШПР керував рейдами партизанських з'єднань у тилу ворога, зокрема С. Ковпака — у Карпати, О. Сабурова — на Житомирщину, О. Федорова — на Волинь. Найпоширенішими формами боротьби підпільників були збір інформації, саботаж і диверсії.

Офіційною датою народження УПА стало 14 жовтня 1942 p., запроваджене пізніше як свято українського війська, приурочене до дня покровительки Війська Запорізького Святої Богородиці.

УПА нараховувала до 90 тис. чол. ОУН розділялася на бандерівців (ОУН-Б) і мельниківців (ОУН-М), які ворогували між собою. Їх діяльність носила суперечливий характер: з одного боку, вони боролися проти гітлерівського фашизму і сталінського тоталітарного режиму за створення української суверенної держави; з іншого — їх діяльність пов'язана зі співробітництвом з німецькими окупаційними властями. Складність діяльності ОУН полягала в тому, що її, на відміну від Руху Опору в Європі, не підтримувала жодна держава і вона змушена була покладатися тільки на власні сили і використовувати своєрідну тактику.

 

 

43. Хрущовська лібералізація

Часи правління Микити Хрущова в Радянському Союзі відзначалися спробами реформування усіх сторін суспільного життя, починаючи з реабілітації політв’язнів і перейменування міст, і закінчуючи перебудовою економіки й адміністративного устрою країни. Були внесені зміни і в адміністративно-територіальний устрій України. У січні 1954 р. південну частину Київської області виокремили у Черкаську область, у лютому того ж року ліквідували Ізмаїльську область, приєднавши її до Одеської. А 19 лютого 1954 р., на честь трьохсотріччя Переяславської ради, до України урочисто приєднали Кримську область. З цього приводу Президією Верховної ради СРСР було прийнято відповідний указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР».На перших порах територіальне придбання лягло додатковим тягарем на українську економіку, адже після депортації кримськотатарського народу господарство півострова перебувало не в найкращому стані. Адміністративно-територіальні перетворення завершилися у травні 1958 р. з об’єднанням Львівської та Дрогобицької областей.

Було вжито заходів щодо підвищення ефективності управління народним господарством шляхом заміни централізованого галузевого управління на територіальне. Задля цього постановою Ради Міністрів СРСР від 26 вересня 1957 р. на Україні було створено 11 економічних адміністративних районів. У кожному з них діяли ради народного господарства (раднаргоспи). Система раднаргоспів спричинила певні незручності в управлінні промисловістю, не враховані із самого початку реформування. Щоб виправити їх, утворили Українську раду народного господарства, а наприкінці 1962 р. замість 14 економічних адміністративних районів утворили 7 економічних районів. Але й таке реформування не дало очікуваного результату. Упродовж 1950-х–початку 1960-х років тривало промислове зростання республіки. На Донбасі та Львівсько-Волинському вугільних басейнах вводилися у дію нові шахти. Поряд із зростанням видобутку нафти в старих промислових районах Передкарпаття ставали до ладу нафтопромисли у східних областях України. Наприкінці 1950-х років були побудовані Каховська і Кременчуцька гідроелектростанції.

Прискорений розвиток металургії дав такі результати: за 1951 – 1958 рр. виплавка чавуну в Україні зросла більш як у 2 рази, сталі і прокату – 2,5 рази. Загальний обсяг виробництва машинобудування і металообробки збільшився в 3,4 рази. Розгорнулось будівництво хімічних підприємств. Передбачалося, що зберігаючи такі темпи зростання промислового виробництва, СРСР за короткий термін «створить матеріально-технічну базу комунізму», наздожене і випередить найбільш розвинуті країни, зокрема США.

 

 

44. Дисидентський рух в УРСР (1960-1980рр)

У 60—70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав.

Спочатку осередок українських дисидентів складали «шестидесятники» — нове плідне покоління письменників, що здобувало собі визнання. До нього належали Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Микола Вінграновський, Алла Горська та Іван Дзюба. Пізніше до них приєдналися Василь Стус, Михайло Осадчий.

Іван Дзюба, літературний критик і один з найвидатніших дисидентів, однаково прагнув здобути як громадянські свободи, так і національні права. Після падіння у 1972 р. Шелеста Щербицький, розпочав масивний погром опозиційної інтелігенції, що призвів до арешту сотень людей і набагато суворіших вироків.

Українська Гельсінкська група. Сповнені рішучості дисиденти у 1975 р. дістали новий імпульс, коли СРСР підписав Гельсінкську угоду й офіційно погодився шанувати громадянські права своїх підданих. Повіривши Кремлеві на слово, дисиденти організували відкриті й, на їхню думку, юридичне санкціоновані групи, завдання яких полягало в тому, щоб наглядати за дотриманням громадянських прав з боку Кремля. Перший Гельсінкський комітет було засновано в Москві у травні 1976 р. Незабаром, у листопаді 1976 р., в Києві з'явилася Українська Гельсінкська група. Очолив Українську Гельсінкську групу письменник Микола Руденко. Ця група налічувала 37 учасників. Тут були дисиденти, що вже відбули терміни ув’язнення.

Окремий різновид дисидентства на Україні базувався на релігії. Скажене переслідування Української греко-католицької церкви (УГКЦ) не змогло цілком знищити її. Православна церква на Україні, що офіційно називалася Російською православною церквою, перебувала у вигіднішому становищі, оскільки її визнавав радянський уряд.

ВЫПОЛНЕНИЕ ОПЕРАЦИЙ СЛОЖЕНИЯ/ВЫЧИТАНИЯ В ЭВМ

Цель работы: получение навыков выполнения операций сложения и вычитания в (модифицированном) обратном и (модифицированном) дополнительном кодах фиксированной точкой.